Анастасія Мироненко: “Падіння Орла” Андрія Гулкевича

Падіння Орла
📜 Автор: Андрій Гулкевич
📗 Книга: Падіння Орла 🦅
📇 Видавництво: НК Богдан
 

Це дійсно масштабна за обсягом книга. Створення міфів та легенд, культури та традицій, тобто, нового світу — це надзвичайно кропітка робота.

Після прочитання роману, у мене виникло двояке відчуття. Я чекаю на другу частину, бо хочу отримати відповідь на деякі питання, але водночас сподіваюся, що книга буде кращою. Стосовно редактури, то це був якийсь жах, особливо в першій частині твору. Повторення. Вони були постійно.

Друга частина також неідеальна, але якщо порівнювати…

Та про все по черзі.

🏔Сюжет: край під назвою Долина Рогу, росте та процвітає. Війни не тривожать, а люди живуть довго та зовсім не хворіють. Весь народ думає, що вони чи не єдині у світі, бо вважають, що за горами, які оточують край — неосяжний океан. Чому вони так вважають? Тому що кожен майбутній правитель повинен відправитися туди в мандрівку, знайти якусь істину, та повернутися назад. Долина поділена на шість фратрій (Орли, Яструби, Ведмеді, Антилопи, Бобри та Змії), є ще орден Юноса та столиця Оріген. Править тут — принцип (так, тут так називається король) на ім’я Ломд (180 р.), і є у нього син Дейлар (68 р.) — гг даного твору.

❗️Далі спойлери❗️

Перша частина книги зосереджена на Долині, читача занурюють у цей новий світ, все йде розмірено та плавно. Іноді, я плуталася в легендах/сказаннях, тому що в кожному розділі їх було багацько.

Мені не вистачило інформації про фратрії, були лише згадані маленькі різниці (наприклад: фратрія Бобрів найбагатша, а у фратрії Змій проживає найбільше люду), але суттєвої різниці не було показано, і мене це засмутило.
Розвиток сюжетної лінії розпочинається тоді, коли Дейлар випадково бачить групу озброєних людей біля покинутого будинку. Особливого значення цьому випадку ніхто не надає. Гадаючи, що то були прості розбійники, забувають про це. Через деякий час, правитель Ломд та його караван вирушає до фратрії Орлів на свято Приходу Роду.

І ось тут, кожен новий розділ, Дейлар та його друг Гандр зустрічає на своєму шляху чарівних істот. Частіше, вони відносяться до гг вороже, втім у нього є легендарний меч Траніс (який його майже завжди рятує, адже він магічний) та лук (Дейлар вправний у стрільбі). Кожен розділ нагадує нову серію серіалу. Всі персонажі, з якими знайомиться юнак, швидко з’являються, й так само швидко зникають (можливо, вони будуть в подальших частинах, я не знаю).

І ось, через деякий час мандрівки, Ломд з сином Дейларом та своєю свитою, за традицією, залишають караван позаду, та поспішають до Великого Гнізда на свято, якому не судилося відбутися повною мірою, бо на них нападають вороги. Ніхто не знає, що це за загарбники, які нищать все на своєму шляху. Дейлара рятує батько, який віддає йому перстень, говорить тому, щоб він взяв з собою світлики (каміння, яке вони використовують для освітлення домівок, вулиць і т.д) та показує йому таємний шлях з маєтку, відправляючи його до океану, бо тільки там є порятунок. Особисто для мене, це не було інтригою, я відразу зрозуміла що ще існує окремий світ.

В другій частині, юнак знайомиться з новою для нього країною під назвою Крихдем. Він розуміє, що цей світ, який відкрився йому за скелями, схожий на його домівку, але й водночас — ні. В порівнянні з Батьківщиною Дейлара, люди тут мало живуть; є різні хвороби; чотири пори року, а не вічне літо; і також, цей край роздирають війни між державами, яких ще багато. Він знайомиться зі своїм наставником-захисником Карлайном, що “охороняє” межі Крихдему та Долини Рогу за світлики (вони цілющі). Він вивчає з наставником все, що йому цікаво про цей світ. По ходу книги, допомагає розбійникам, які а-ля Робін Гуди, що потерпають від кривавого барона, відбивається від таємного братства Лібіта, рятує віконтів, герцогів та принців, й навіть вирушає у похід, на війну, придушувати бунт. Закінчується книга тим, що взявши перемогу в одній війні на горизонті з’являється нова.

В книзі розділи не тільки про Дейлара, хоча про нього найчастіше, а й про лейтенанта Денера (його розділ надзвичайно сильно сподобався, він був живим персонажем, навіть живішим за Дейлара), від вождя Зефанії (бунтівники), від короля Крихдему та від Катіаса із братства Лібіта.

Дейлар досить дивний персонаж. Він принц, який вирваний зі свого світу та вкинутий в інший, але часто поводився так, наче нічого не трапилося. Іноді, згадує про свій рідний край, але все це обмежується згадками, як палало Велике Гніздо, а про матір та свого молодшого брата згадав на 474 сторінці (і я нарешті дізналася, як їх звати). Ніяких душевних переживань, ніяких здогадок хто міг так вчинити. Його плани та подальші дії дуже куцо описані, можна навіть не помітити.

Ще у нього дивна мотивація стосовно війни за чужу державу Крихдем (“мене цей край прийняв, треба допомогти”). Серйозно? Ти своїм допомогти не хочеш? Він мене аж вибісив тоді (це зрештою і добре, що він викликає емоції).

Що стосується його друзів, то в Долині був парубок на ім’я Гандр, а в Крихдемі — віконт Лотар, якого він врятував на полюванні. Ці два персонажі просто злилися між собою. Вони однаковісінькі, їх розрізняє тільки ім’я.

А ще, на мою думку, мало, ну дуже мало, жіночих персонажів.

Плюси:

  • – концепція світу;
  • – цікаві легенди/міфи/сказання/історії в книзі;
  • – розмірений темп роману;
  • – чудові мапи.

Мінуси:

  • – редакторська робота (її наче і не було);
  • – сучасні словечка у творі про середньовіччя;
  • – вважаю дивним те, що магії у світі майже не залишилося (раніше, захисники кордону з Долиною, охороняли його за допомогою чарів), але майже ніхто в Крихдемі не знає про Долину Рогу. Ніхто за гори не захотів сходити? Що могли зробити їм тепер, знахарі, на кшталт, Карлайна? Якщо це поясниться, то закрию це питання й не повернуся до нього;
  • – досить однотипні другорядні герої.

Автор захотів охопити багато тем, інколи це вдавалося, інколи — ні. Але я хочу почитати другу частину, яка зараз вже у передпродажі. Сподіваюся, що деякі мінуси були помітні не тільки читачам, а й видавництву (я знову про редакторську роботу).

До ознайомлення — рекомендую.

Анастасія Мироненко: "Падіння Орла" Андрія Гулкевича

Популярні публікації

Дописи за темою

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори