Antigonius: “Грабіжник” | “Plunderer”

Грабіжник

Анті лається на буденну соціопатію в японському зображенні військових.

Я присягнувся не казати нічого поганого про моїх любих колег, той хай першим кине камінь,  самі розумієте, та все ж існує багато чого в аніме-сфері, що дратує мене. І поняття огляду однієї серії шоу є одним із першого десятку речей, які я просто не можу терпіти. І перший досвід теми цієї лайки був з веб-сайту Anime Feminist і його огляду на першу серію, зауважте — першу з двадцяти чотирьох. Це в найкращому разі непрофесійно, в найгіршому — дешеве наповнення сайту змістом. Але, мабуть, найважливішою причиною, чому я хочу аби ця практика померла, є те що це просто неповага до аніме, що обговорюється. Усі ці соковиті феміністичні теми, постмодерністське читання гендерних стереотипів і решта абракадабри — ви не побачити це просто з однієї серії. Це не мов судити сюжет книжки, просто поглянувши на анотацію. І це особливо стосується цього аніме через його сюжет, хоча, як зазвичай, опис шок нічим не кращий.

Скажіть мені що, звучить цікавіше.

Алсія це світ, що керується рахунком, числа записані на тілах людей, що позначають будь-яке число, пов’язане з їхнім життям. Ці рахунки визначають соціальний статус особи і могутність у Алсії. Якщо рахунок досягає нуля, то особа потрапляє до Безодні — місце, про яке кажуть, що воно гірше за смерть.

Чи.

Купка повстанців б’ються проти репресивного уряду в світі, що сильно нагадує книжку Орвелла, що її всі дуже люблять.

Але я відволікся. “Грабіжник” — це 24-серійне екшен-аніме, створене новою студією Geek Toys. Воно розповідає нам історію Ліхта Баха і його асортимент друзів, типу ворогів і закоханців, що б’ються проти світу, яким вони його знають, де ти повинен прагнути постійно щось робити або ж руки-мацаки з відкритого космосу затягнуть тебе до свого секс-підземелля. Принаймні, з початку аніме показує нам саме це, допоки, нууууу, аби оминути спойлери, скажімо — раптово демони.

Бачити, проблема, чому огляд однієї серії аніме жодним чином справедливо не описує сюжет, полягає у тому, що вся історія “Грабіжника”, по суті, залежить від того, що глядач не знає про великий сюжетний поворот посередині шоу.

Іншою проблемою, але вже з таким підходом доповіді, є те що, ви маєте зробити частини до сюжетного повороту принаймні трішки цікавими, і це те місце, де аніме розпадається на шматки швидше, ніж машина, зроблена в пострадянській країні.

Тож ось як воно структуроване, гаразд.

Десь перших вісім серій присвячені становленню головних героїв історії: Ліхта, синьоокої дівчинки, що любить його, поліції, що діє як дружні вороги, дивного рояля в кущах, ну, знаєте, як зазвичай, бо, як ви вже, певно побачили, японці потрібну історію розповідають не вперше. Потім три серії присвячені сюжетному повороту, сім серій аби дізнатися передісторію Ліхта, та решта серій срана нісенітниця. Зважаючи на все це, доволі звичайна структура оповіді, і, правду кажучи, сюжетний поворот, що вони зробили, був неочікуваний, з огляду на попередні серії. Та на жаль, аби поворот спрацював, він має бути або ж передбачуваним, якщо навіть трішки, або ж події перед поворотом повинні якщо не мати сенс, то хоча б бути цікавими, а вони такими не є взагалі.

Те, що цей сюжет вважає головною серією, вважалося б позасюжетною серією в якомусь іншому шоу, оскільки в них протагоніст просто тиняється різноманітними містами та не робить нічого корисного. Гадаю, це можна заперечити тим, що саме так аніме становить характер людей, за діями яких ми спостерігаємо надалі. Проте їхні характери такі стереотипні, що вам не потрібно вісім серій поспіли, аби пояснити їх, і навіть тоді такі стереотипи працюють найкраще, коли ми можемо грати за обговорюваного персонажа. А після сюжетного повороту ми отримуємо сумну історію нашого головного героя, який, як зазвичай, має дуже трагічно передісторію, заповнену поворотами, і обертами та трьохсотрічними драконололі, та рештою речей, до використання яких схиляються японські оповідачі.  Тож не тільки твій сюжет дуже банальний “Грабіжнику”, ти також перетворюєш протагоніста на Кері Ст’ю.

Графоній нормальний, він явно зроблений студією, що повинна проявити себе перш ніж узяти щось велике та бундючне. Музика типова, оркестрова, тематична і не руйнує плин шоу, але також немає нічого, що запам’яталося б крім тієї пісні, що завжди грає, коли треба згадати щось сумне та трагічне.

Чесно кажучи, насправді складно зробити якісь висновки щодо цього аніме, здебільшого через те, що само аніме закінчилося відкритіше за шенгенські кордони. Гадаю, перед тим, як дати пораду, дивитися чи відкинути це аніме, поставте собі питання — чи вартий один якісний сюжетний поворот восьмі позасюжетних серій? Якщо так, тоді я скажу що, аніме посереднє, але дивитися його можна, та і здебільшого задум непоганий, просто зробили його косо.

Найбільшою проблемою із Ліхтом як головним героєм або іншим подібним протагоністом є те, що нам має подобатися не лише передісторія, але також його вдача. Відкиньте всю ту журбинку — і Ліхт не стане приємним протагоністом, він буде дивним збоченцем, який любить дивитися на трусики, але надто наляканий, аби зробити щось більше за це. Проте якщо ні — не зважайте. Є багато інших, набагато кращих способів убити час, ніж дивитися це, особливо, якщо ви хочете історію з сюжетним поворотом. Я б порадив вам деякі, але майже всі з них мають чорного щура у БДСМ-костюмі.

Підписатися
Повідомляти про

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
Прокрутити вгору