Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

✍️ Автор: Ілларіон Павлюк
📗 Танець недоумка
🖨 ВСЛ

Космічний біолог Гіль, за плечима якого чимало військових операцій, переживає не найкращі часи: безробіття, безгрошів’я, сім’я на межі розлучення, ще й висока ймовірність, що проявиться спадкова генетична хвороба, в якій швидка смерть — це чи не найкращий фінал. І ось неочікувано з’являється пропозиція роботи, яка, здавалося б, вирішує всі проблеми одночасно: наукова експедиція на далеку планету. Хороші гроші, медична страховка, мінімальні ризики. Чи виявиться рішення летіти, до якого підштовхує страх, правильним? І чи такі вже мінімальні ризики на далекій і химерній планеті Іш-Чель?

“Придумати зелене сонце легко. Важко створити світ в якому це буде природно”(с)

Дж. Р. Р. Толкін

Найбільшим розчаруванням 2020 року для мене став саме “Танець недоумка”. По обкладинці та відгуках я очікував бадьорої бойової фантастики з певним філософським задумом, та атмосферою космічного жаху.

А знайшов… знайшов історію до якої зміг повернутися тільки коли решта книг українською закінчилися. І то, знадобилась пару спробу аби подолати відчайдушний спротив тексту.

То в чому ж недоліки:

  • – Фантастика. Мало придумати назву новим технологіям чи придумати перельоти до інших галактик. Але і продумати як ці технології вплинуть на життя людей. Як воно зміниться? Бо воно зміниться. І на рівні загального соціуму, і на простому побутовому рівні. Так час від часу читач буде зустрічати загадкові назви різних штукерденцій. Та почнеться новий абзац. І там будуть діяти прості та звичні нам люди. З простими та добре відомими, по сьогоденню, технологіями. Понад шістдесят років тому Гайнлайн набагато прогресивніше та ретельніше описав технології майбутнього. Складається таке враження, що писався гептом інший роман, і події його відбувались десь значно ближче до Землі. Але потім вирішили похапцем перенести їх до іншої галактики. І нам так і не скажуть навіщо. Так пояснення цьому дадуть. Але ні. Передумови для такого можна знайти й сильно ближче кількасот кілопарсек.
  • – Армія. Нам заявляють, що герої працюють на приватну військову структуру. Але ні в поведінці, ні в подачі, ні організаційно цього не відчувається (Навіть в елементарному. Пілот космічного судна з якогось дива має звання капітан!). Це звичайнісінька собі наукова станція, архітектурою схожа на піонертабір. Де працюють звичайнісінькі собі науковці. Яких охоронять прості люди. Хоча заявлялося, що у місію кандидати проходять суворий відбір і набирають кращих з кращих. А насправді понабирали кого прийдеться і запхнули якомога далі. І на додачу нанесли кожному важку психологічну травму. І ні ця травма більше ніде не зіграє. Окрім героя (насправді теж ні).
  • – Герої. Наш протагоніст це такий собі хлопчина 22-25 років. Щойно закінчив інститут і намагається влаштуватись на роботу. А ще в нього є невдалий шлюб (нормальна така картина для першого шлюбу) та донька. От тілько в тексті заявлено, що герою 35 і в нього за плечима досвід реального конфлікту. Але по поведінці та по тексту це ніяк не проявиться. Ніколи.
  • – Як ніколи і не зіграє віддаленість. Кораблі між Землею та Колонією ходять регулярно. Новини? Зміни? Новітні технології? Зміна керівництва компанії. Ні не чули.
  • – Як не чули й про протоколи безпеки. Зграя недоумків гацає безладно по чужій планеті. Без карантину. Без перевірки. Без протоколу. Все це мені нагадало “Чужий. Заповіт”. Там теж дитсадочок випустили на невідому планету без устаткування та виховательниці. І все пішло погано. Так і тут. Новоприбулому персоналу не проводять ніякого інструктажу. Секретність? Окай. У вас на кораблі часу достобіса. Але ні потрібна сцена з бравою пані полковником — тож самі розберетесь. Буквально за пару сторінок дівчинка приносить дому місцеву квітку. Алло! Це вже не заліт. Це службове розслідування. Коли відповідальний офіцер влаштовує свято арматурної содомії всім хто був залучений до несення патрульно-постової служби. І це тільки за те, що дитина полишила периметр бази у напрямку дикої природи. Повернулась з квіткою? Чужопланетною рослиною. Без карантину. На територію режимного об’єкта. Тут вже задіють повною силою усю колекцію флюгегехайменів. Зі скипидаром замість вазеліну. І місцева флора та фауна швидко та рішуче переселиться на іншу півкулю, налякана воєм прибульців, що нижнім мозком всмоктують слова інструкції. Але ні нічого подібного не буде. І народ продовжить бадьоро косячити.

То все так погано? Насправді ні. І навіть з такими дірками в структурі оповідання твори живуть і радують читачів. Бо в решті решт письменник має бути оповідачем, а не спеціалістом в організації ППС чи астронавігації. (Але не завадить. Ба більше стане в пригоді. Он спитайте у Крайтона, Вейра, Ренні, Веббера і так далі). Але повернемось до нашого оповідання:

  • + Історія. Вона розгортається активно та послідовно. Тут немає гнітючої атмосфери космічного жаху, що заповзає під шкіру моторошними мацаками. Немає і круто закрученого детективу. Чи карколомного екшену зоряного бойовика. Чи масштабу та розмаху космопери. Є проста і пряма історія, яка проте, затягує за собою. Подана без провисань. А дії героїв витікають з їх поданих характерів.
  • + Сюжет і задум здатні зацікавити, а подекуди і здивувати несподіваними поворотами. Принаймні для більшості читачів вони будуть несподіваними.
  • + Стосунки між людьми. Коли нарешті забуваєш що вони військові та вчені. Чи герої повертаються до родин все стає сильно краще. Стосунки. Почуття. Емоції. Образи та почуття розквітають на сторінках яскравими та живими картинами. Це дійсно приємно читати.
  • + Ця книга є і надрукована. А також є у електронному вигляді. А на моє глибоке переконання спроба краща за бездіяльність. А якщо від заявленого жанру очікувань нема — то книга цілком може сподобатись.

Могло скластися враження що книга погана. Та ні. Просто якби події відбувалися б на науковій станції посеред нетрів Амазонії, в глибинах Антарктики чи в середині Чорнобильської зони (яку раптом оточило стіною радіації чи ще якоюсь Н.Є.Х.) де все зі страшною силою мутує. То картинка стала б сильно гармонійніше. І кожні пару десятків сторінок автор не змушував читача випробовувати міцність лоба чи долоні. Коли ті стикаються у мимовільному жесті. Та і жанр тут радше психологічний трилер.

То ж якщо ви шукайте фантастики — краще шукайте їй десь в іншому місці. Якщо ж просто бажаєте почитати книгу українською — цілком піде. Є і своя інтрига, і свої принади.

П.М.(*єхидним голосом Митця*): Усі прямі та безпосередні начальники нашого ГГ — жінки. А на базі формений бардак, анархія та хаос. Цікаво це автор такої невисокої думки про менеджерські якості жінок? Чи то випадково так вийшло…

Популярні публікації

Інші публікації за темою

Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

ГАРТ: “Теплиця” Браяна Олдісса

Енді Вейр

Андрій Ворон: “Артеміда” Енді Вейра

Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

#безцензури: «Бог-імператор Дюни»

Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

Керамічні серця

Grumpy readerka: “Керамічні серця” Наталії Матолінець

Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

Олександр Гнатюк: «Із синтезу» Каролін Жорж

Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

Здена Бобош: “Терор” Дена Сіммонса

Дік 1

ГАРТ: Філіп Кіндред Дік. Повне зібрання короткої прози. Том 1

Андрій Ворон: “Танець недоумка” Ілларіона Павлюка

Grumpy readerka: “Дев’ятий дім” Лі Бардуґо

Заколот. Невимовні культи

ГАРТ: “Заколот. Невимовні культи “

Падіння Орла

Анастасія Мироненко: “Падіння Орла” Андрія Гулкевича

Закон Ордену

Павло Задніпряний: “Закон Ордену”

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори