Андрій Ворон: “Вогневир”

Flamestrom
📜 Автор: Володимир Кузнєцов
📗 Книга: Вогневир

За легендою останній витязь Русі, Олексій Попович, загинув у битві на Калці року 1223. І з тих пір слов’яни більше казок не писали... Хіба шо легенда про одного моторного парубка та заповзятішого від усіх бурлаки. Але, кажуть, там багато запозичень з іншої міфології, тож пропустимо.

Та вашу увагу я хочу привернути до того факту, що це ганебне неподобство скінчилось.

Ні-ні, я не про білоголового мужика, який усілякі речі заподіював почваркам та чаклункам. Попре оголошений слов’янізм, від німецького епосу та соціального устрою там набагато більше, ніж від слов’янського. Навіть почвари.

Отже, констатуємо перше слов’янське фентезі в слов’янського колориті та ще і слов’янином написане — відбулося. Після майже восьмисот років тиші. То яке воно?

(Тут я помилився, дякую пану Володимиру Арєнєву за виправлення. “Діти переступу” та “Сторожева застава” були раніше. Тож поговоримо про них згодом)

Перше враження: сама книга — дуже якісне оформлення та папір. Таку річ приємно тримати в руках і читати. Та і просто гортати задоволення. А прекрасні ілюстрації влучно доповнюють атмосферу оповідання.

Наступне — мова. І вона мені теж сподобалась. Це приємна чиста українська мова. Та не можу не порівняти з роботами пана Сапковського. Мова всіх дійових осіб надто сучасна. Не вистачило мені “панотців”, “ясновельмож” “там-того” і “той на тому”. А ще не вистачило зміни темпу оповідання, коли події прискорюються чи уповільнюються.

Що ж сама історія? Переважна більшість українських оповідань, що траплялись мені на очі, страждали від надмірних описів. Один абзац описів зміняється іншим, а читач собі думку гадає: коли ж це закінчиться і почнеться дія. Так і корить скоротити ті історії як не в половину. У “Вогневирі” все з точністю до навпаки. За шаленим та карколомним виром подій проступає детально продуманий та прописаний світ. З власною міфологією, історією та епосом. І раз по раз кортить, аби автор дав перепочити героям та розказав більше про оточення. Цікавих місць та явищ так багато, що об’єм книги можна збільшити вдвічі. У пані Роулінг світ набагато менш продуманий, але прописаний емоційно та яскраво. Але ті дрібки, що є, описані так, що тисяча сторінок проковтується майже непомітно.

Герої можу видатись простими, але, знов-таки, об’єму книги замало, аби розкритись повністю. Та і це тільки початок історії. З іншого боку, всі персонажі мають дуже приємну відмінність від персонажів Мартіна — мотивація! Дії персонажів вмотивовані, а оточення та попередні події впливають на їх рішення. Після генераторів випадкових думок з Семи Королівств цим дійовим особам можна і поспівчувати.

Що ж до технічних деталей, оточення та колориту. Слов’яни тут відчуваються як слов’яни. Східняки як східняки. А от варяги підкачали. Це ті ж самі слов’яни, тільки називаються інакше. Не вистачило їм скандинавського духу та настрою. Так і деякі подробиці, вони нормальні для нетфліксу, але все ж сильно “за межами” для десятого сторіччя. Хоча можливі варіанти? Та така поведінка вимагає більш плавної подачі та підведення. Магія природно вплетена в світ і є органічною його частиною. А от з деякими технологіями не так все добре. Хоча якщо вам не випало “м’яти кабіни” пару десятків років… ( тут я на мить зупинився аби поофігівати. Не молодий я… Ну та ладно). Не помітив я згадок про галворн чи міфріл. А герої поводяться зі зброєю так, ніби зроблена вона не з заліза, а з полікарбонатної сталі. Такі ж моменти є і з обладунками та їх використанням. Хоча не певен, що більшість читачів помітять, і це нормально.

У підсумку можу сказати — мені сподобалась книга. Вона динамічна, продумана та з приємною мовою. А найприємніше те, що ця річ корінням вростає в нашу міфологію. Фентезі багато хто пише, а от слов’янське фентезі річ унікальна. Так що най буде більше таких історій. А судячи з робочих ілюстрацій, що виринають у сповіщеннях від інших майстрів пера, скоро будуть і інші історії про той же загадковий та темний період, коли ліси та ріки були сповнені духів і боги ходили поміж смертних. А там, того і гляди, хтось випустить гру зі слов’янським колоритом, Волхвами, Слов’янами та Скандинавами. Але це бажання поки полежить у розділі мрій.

Flamestorm
Популярні публікації

Новини за темою

Андрій Ворон: “Вогневир”

Наталя Луцишин: «Сказання з Небезпечного Королівства» Дж. Р. Р. Толкіна

Вогнепад

Володимир Кузнєцов: “Сліпобачення” / Трилогія “Вогнепад”

Андрій Ворон: “Вогневир”

Остап Українець: “Пам’ять про минуле Землі” Лю Цисіня

Андрій Ворон: “Вогневир”

Олександр Гнатюк: «Експансія: І прокинеться Левіафан» Джеймса С. А. Корі

Андрій Ворон: “Вогневир”

Trip w/ Book: «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіпа К. Діка

Андрій Ворон: “Вогневир”

Абрахам Хосебр: «Книга вигаданих неістот»

Андрій Ворон: “Вогневир”

Олександр Гнатюк: «Людина у високому замку» Філіпа К. Діка

Андрій Ворон: “Вогневир”

Денис Джурджа: “Брама” Фредеріка Пола

Андрій Ворон: “Вогневир”

Здена Бобош: “Колиска для кішки” Курта Воннеґута

Андрій Ворон: “Вогневир”

Trip w/ Book: «Добрі передвісники» Кінець світу догори дриґом

Андрій Ворон: “Вогневир”

Денис Джурджа: “Cabal” Клайва Баркера

Андрій Ворон: “Вогневир”

Grumpy readerka: “Степовий бог” Євгена Ліра

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори