#безцензури: «Принцеса Мононоке»

Принцеса Мононоке

Продовжую знайомитися з творчістю Хаяо Міядзакі та розбиратися, чому ж йому так вилизують сраку стільки людей. Цього разу переглянув мульт «Принцеса Мононоке» (#もののけ姫, 1997). Мульт тривалістю понад дві години у 1997 році – це лютий пиздець, але лише після перегляду стає зрозуміло, що це аніме не для дітей. Окрім того, що в ньому присутні доволі жорсткі сцени, так і для повноцінного розуміння сюжету треба мати трохи життєвого досвіду.

Після Тоторо я очікував якусь чергову добру та милу стрічку, від якої заряджаєшся позитивом. Натомість тут режисер кидає нас у вир політичних інтриг, які перемежовуються з темами співіснування людини та природи. І ці теми показані зовсім не однобоко, як роблять зазвичай, засуджуючи одну зі сторін. Автору вдалося пояснити мотиви різних персонажів та змусити співпереживати не лише головним героям, а й деяким антагоністам. Часто відбуваються сюжетні повороти, яких зовсім не очікуєш, тому сюжет не здається затягнутим чи одноманітним, а динаміка зберігається протягом усього хронометражу. Але головний плюс цього твору Міядзакі в тому, що кожен глядач може скласти своє враження, яке у більшості випадків буде відрізнятися від вражень інших. І це охуєнно. Мало які твори таке можуть.

Малюнок мультфільму доволі класичний для Студії Ґіблі, тут очікувати якихось одкровень не варто, але він добре пасує цій історії, тому плюватися в його сторону теж не доводиться.

На даний момент, ця стрічка заслужено займає своє місце в топ250 сайту imdb.com і я рекомендую його всім, хто ще не бачив. Це прекрасна річ. Важко уявити, який фурор вона викликала у 1997-му.

Оцінка: 8/10

Джерело

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори