Бог війни. Том 1
Відгук на мальопис
📜 Кріс Роберсон
🎨 Тоні Паркер, Ден Джексон
📗 «Бог Війни. Том 1»
📇 Видавництво: TUOS Comics
✍ Переклад: Денис Скорбатюк
Залишивши війну проти олімпійських богів у далекому минулому, Кратос збудував нове життя на диких землях віддаленої Півночі, де силкується підкорити лють, що керувала ним більшість життя. Після спроби врятувати незнайомця від пазуристих лап жахливого ведмедя Бог війни ненавмисне розпалює ворожнечу з таємничим культом берсерків. Адже жодне добре діяння колишнього Привида Спарти не може залишитися безкарним.
Комікс «Бог війни» є одним зі складових розширення всесвіту «God of War». Ґеймдизайнер гри та креативний керівник Santa Monica Studio Корі Барлоґ у передмові зізнається, що про колишнього грецького бога війни їм кортить розповісти ще багато історій, а оскільки він з дитинства захоплювався мальописами, то ідея представити одну з історій у вигляді коміксу викликала в нього фанатський захват.
Саме виходячи з цього, треба розуміти, що у цьому мальописі ми бачимо лише маленький шматочок куди більшого пазла, котрий показує, як сильно змінився Кратос після того, як залишив позаду попелища Греції та рушив на пошуки кращого життя. Це свого роду приквел до гри 2018 року, де більше розкривається новий характер напівбога і його стосунки з навколишніми.
І головною темою коміксу постає боротьба спартанця зі своїм головним внутрішнім демоном — всепоглинальною люттю, котра пожирає його розум, перетворюючи на втілення божевільного гніву.
– Я паную над люттю. Не вона панує наді мною.
Ці слова повторює собі Кратос, намагаючись повірити в сказане — але дається йому віра у мовлене досить важко. Заради того, щоб увіруване стало реальним він знов і знов випробує себе, стримуючись у бійках з дикими тваринами.
На жаль, крім диких звірів землі Півночі населяють також розумні істоти, і випробувати себе у протистоянні з ними набагато складніше.
В експозиції історії ми бачимо намагання Кратоса самодисциплінуватися, обмежити себе та свій гнів. Згадка про це розтягнута впродовж всього мальопису й насичує основну сюжетну лінію. Основні ідеї мальопису (випробуванню, боротьбі з люттю, обмеженню деструктивних імпульсів) подаються окремими деталями впродовж усього твору, роблячи читоглядання більш захопливим.
Цікаво, що навіть поза контекстом гри перед нами розкривається доволі проста історія про боротьбу людину з власною агресією та її наслідками. Завдяки цьому можна отримати задоволення від мальопису як від гарного фентезійного бойовика у декораціях скандинавської мітології, проте контекст минулого Кратоса додає цьому мальованому екшену додаткових сенсів.
Недарма головні антагоністи цієї історії — берсерки — також розкривають тему люті, свого роду відзеркалюючи особистість Кратоса. Вони, звісно, дозволяють гніву панувати над собою, оскільки він — основа їхньої сили та їхньої могутності.
Кратос розкривається перед читачем впродовж всього твору. Ми можемо прослідкувати зміни його думок, позицій; бачимо, що для нього є важливим та які його принципи. Ми не лише споглядаємо війну головного героя з гнівом, а й те, який він батько, та як реагує на певні ситуації в житті.
Мальопис дає нам змогу побачити стосунки Кратоса з Атреєм ще до смерті Фей (нагадаю — події гри відбуваються вже після її смерті). Намагаючись захистити власну домівку й проходячи крізь перипетії на їхньому шляху, батько та син зближаються. Саме протистояння з берсерками змусило Кратоса змінити свою думку щодо майбутнього Атрея. Ми чітко прослідковуємо момент зміни від «слабкого та беззахисного хлопчика, який не готовий зустрітися з викликами цього світу» до «хлопця, з якого ще може щось вийти».
Історія показує нам, скільки роботи має виконати над собою Кратос не лише як людина, але ще як і батько.
Фей не дуже велику роль грає в цьому мальописі та з’являється лише на початку. Думаю, що її образ можна було б розширити більше та показати саме їхнє спільне життя і як вона виховує хлопчика.
Атрею, на мою думку, можна було б додати трохи більше, що він думає про батька, беручи до уваги, як Кратос ставиться до нього — а ставиться колишній бог війни до власного дитяти не дуже. Хоча бажання Атрея стати схожим на батька демонструється достатньо випукло, як і те, що Кратос не дуже то й хоче, щоб син дійсно став таким як він і водночас розуміє, що певні його навички знадобилися б хлопцю. Проте у складній ситуації батько з сином стають ближчими, а Атрею доводиться швидко змінюватися й дорослішати.
Ще одним важливим персонажем є провидиця. Але, на жаль, її досить мало. І трішки розчаровуєшся наприкінці мальопису у її пророцтві. Складається враження, наче завершення з пророкуванням не було влучно обдуманим, бо воно трохи просте, очікувалось чогось іншого.
Рефлексія Кратоса щодо своїх дій та навколишніх не повниться довгих роздумів, проте текст прекрасно розкриває всі почуття та емоції у короткій формі, в чому йому допомагає малюнок. Світ мальопису наповнений спектром чорного, червоного та коричневого з похмурими відтінками блакитного. Ці кольори гарно передають атмосферу холодного та жорстокого світу, у якому розпочав нове життя Кратос, а на додаток створюють в підсвідомості відчуття певної тривожності та страху за головних героїв.
Половина мальопису виконана у холодних відтінках з невеликою кількістю яскравих моментів, але це досить швидко змінюється. Як тільки спартанець опиняється у нетиповій та небезпечній для життя ситуації, кольори набувають ярих та різких відтінків, ніби показуючи всю ту загрозу, що неймовірно швидко наближається.
Ще однією особливістю цього мальопису є руни, які вдало доповнюють атмосферу історії. Мова берсерків та інших місцевих передана як раз рунами, а для охочих їх дешифрувати наприкінці мальопису наведений список.
Хотілося б ще раз сказати декілька слів про найбільш разючий момент. Звісно – це боротьба Кратоса. Він бореться не лише з ворогами, а й із собою. У ці моменти він старається зі всіх сил не піддатися гніву і контролювати себе. Ми бачимо наскільки це важко йому вдається в кожній ситуації — або ж не вдається — тому це так й захоплює.