#безцензури: «Месія Дюни»

Прочитав «Месію Дюни» Френка Герберта.

Продовження культової епопеї вийшло нудним і скупим на події. Всю розповідь злі дядьки й тітки плетуть інтриги та будують плани з метою вбивства нашого улюбленого імператора Пола Атріда. Обсяг книги невеликий, та ледь не на кожній другій сторінці згадується про те, що замислюється вбивство правителя. В цьому продовженні Герберт занадто захопився грою зі словами. Більшість діалогів та думок персонажів написані так, ніби всі учасники подій читали з дитинства лише класичну літературу і не вміють розмовляти інакше. Цей надмірний пафос дуже втомлює і створює відчуття штучності. Добре, що під кінець історія трохи набирає динаміку та пафосної балаканини стає все менше. Спати вже не так хочеться і можна спокійно дочитати.

Автор сильно акцентував увагу на закулісних інтригах, майже повністю забивши хуй на те, як він подає сюжет. І скільки б не писалося в інтернеті та у передмовах до книг, як охуєнно глибоко Герберт продумував сюжет, персонажів та події у своїх романах, але продумував він їх більше для себе, ніж для читачів. В першій частині це все компенсувалося антуражем та цікавим світом, тут же — компенсації немає жодної. Фантастична складова загубилася серед купи малозмістовних слів усіх героїв цієї історії.

Читати важко та малоцікаво. Не рекомендую.

Оцінка: 4/10

Джерело

Огляди на попередні частини: