#безцензури: «Діти Дюни»

Нарешті я дочитав «Діти Дюни» Френка Герберта. Третя частина циклу про Дюну, який геройськи видає КСД, наперекір всім негараздам.

І нарешті я почав розуміти, чому цей цикл справді пиздатий. Хоча попередня частина була нудної та до пизди не цікавою, та в цьому томі Герберту вдалося змінити хуйову тенденцію та видати найкрутішу книгу циклу (наступні ще не читав). Автор далі продовжує історію космічної імперії, якою править сім’я Атрідів. Діти Пола Атріда, ще малі, тому за них править їхня тітка Алія у якості регента. Все починається з того, що на Арракіс приїжджає мати Пола. Це стає початком боротьби за владу, бо занадто дохуя сторін хочуть розрулити все на свою користь та використати для цього малих пиздюків. Але дітки вже ніхуя не такі прості як здається іншим і тому багато чиїх планів піде в сраку. Майже до самого кінця роману важко передбачити чим же це все завершиться. Тут хитрощі всередині хитрощів ледь не в кожному розділі. І це круто, бо постійно мозок працює над здогадами що ж буде далі. Інтрига тримається до останнього.

В цій частині фантаст серйозно зменшив кількість роздумів різних персонажів і це дуже позитивно вплинуло на динаміку книги. Хоча іноді й проскакують ситуації, коли той чи інший хуй чи піська думають розумні думки та хитро «читають» інших людей та використовують найнепомітніші рухи, щоб якось вплинути на свого опонента, але таким моментів в тексті все менше і нарешті можна сказати, що їх кількість наближається до прийнятної норми.

Загалом вийшло дуже круто, але не можу не відзначити два нюанси, які можна занести до мінусів. По-перше, майже всі події відбуваються лише на одній планеті. Якщо в першому романі це було цілком норм, то тепер це вбиває масштаб подій. Імперія, яка включає купу планет, ніби зациклена на одній планетці. Хоча для цього і є причина (меланж), та все одно відчувається певна штучність. Ну і друга проблема – десь половина книги розповідає події у вигляді діалогу двох-трьох людей в різних локаціях. Кожен розділ ніби під копірку написаний, лише змінюються люди та місця. І хоч події розвиваються, та все одно є певне відчуття, що ти читаєш самоповтор якийсь.

Але попри недоліки, це охуєнний роман. Він впевнив мене у тому, що цитати цей цикл далі однозначно варто.

Оцінка: 9/10

Джерело

Огляди на попередні частини:

#безцензури: «Діти Дюни»#безцензури: «Діти Дюни»

Популярні дописи

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори