#безцензури: «Місто гріхів. Важке прощання»

«Місто гріхів»  я прочитав лише тому, що його екранізували й дуже добре, що так сталося, бо ця нуарна історія від Френка Міллера давно вважається класикою графічних історій і з нею варто ознайомитися. Але не все так казково, як малюють відгуки в інтернеті. Маючи дуже охуєнний малюнок, який я б назвав навіть шедевральним, цей комікс дуже сильно пройобується в плані сюжету. Автор використовує ну дуже заїжджені штампи нуарних детективів. Мертва жінка, з якою недавно переспав головний герой — це, мабуть, найбільш банальна зав’язка для детективу. Персонаж, звісно, мусить бути або брудним копом, який має певні моральні орієнтири, або поганцем, який стає на праведний шлях після смерті коханки. Від такого халтурного підходу до побудови сюжету я був дуже розчарований. Але графічна складова майже повністю компенсує недоліки сюжетної частини. Те, як Міллер використовує лише два кольори для створення атмосфери та розкриття персонажів — це щось неймовірне. Такої крутої роботи я ще не бачив. Читання цього коміксу подарувало купу насолоди саме малюнком.

Не можу назвати це чимось шедевральним в цілому, але в цьому жанрі українською альтернативи пристойної поки що немає, та й в оригіналі навряд чи знайдеться багато.
Окреме зауваження щодо видання: я не знаю чому, але обкладинки від цього видавництва чомусь вицвітають, що сталося і з «Містом гріхів». Міг би це списати на власний пройоб, бо лишав комікс на сонці, але повністю аналогічне вицвітання відбулося з «Рукавицею нескінченності», яка не лежала на сонці взагалі — лівий задній кут в обох пожовтів.
Що ж до самого графічного роману — всім любителям коміксів та нуарних детективів треба його читати. Це просто мастхев.

Оцінка: 8/10

Джерело

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори