#безцензури: «Монстриця. Том 2: Кров»

«Монстриця. Том 2: Кров» виявилася чудовим продовженням майже усього того, що ми бачили в першому томі. У більшості аспектів все стало краще, але ложка дьогтю таки не оминула й цю частину історії.

Коротко про сюжет: головна героїня, в якій живе істота-монстр, втікає майже від усіх фракцій, які існують в цьому вигаданому світі, бо всі вони хочуть отримати у власне розпорядження зброю, якою є монстр всередині неї. На допомогу їй приходить давній друг, який свого часу був їй за батька. Він саджає її на корабель, який має врятувати Майку від погоні, а заразом доправити її до таємничого острова кісток, де мають бути деякі відповіді на питання, які хоче знати наша героїня (і монстр всередині теж).
Історія цього разу виглядає більші цілісно. Якщо в першому томі події відбувалися дещо хаотично – ти не до кінця розумів що за хуйня твориться і куди все прямує, то у цьому томі від початку зрозуміло що відбувається й куди прямує головна героїня, та чому вона туди прямує. Це розуміння набагато краще занурює в сюжет, ніж та невідомість, яка була раніше. Фірмова остання сторінка у кожному з випусків розповідає частинки історії цього світу і це дуже пиздато додає атмосфери. Все те, чого не змогли вмістити в основну лінію сюжету для розкриття лору, вліпили у вигляді лекцій професора-кота й це просто божественно виглядає.

А от що виглядає далеко не божественно, то це кількість чоловічих персонажів та звичайних пар чоловік/жінка. В цьому томі аж три чоловічих персонажі й усі вони або тварини, або антропоморфні тварини. А нормальних пар немає взагалі. В минулому томі мені впало в око те, що переважна більшість персонажів – жінки, й ця тенденція продовжується далі. В сюжеті є аж дві пари й обидві – лесбійські. Якщо поєднати це з тим, що чоловіків тут майже немає (коти не рахуються), то виникає питання, як взагалі вони розмножуються? Хотілось би якихось пояснень як це працює тут, але їх немає.

Малюнок все такий же масштабний, як і раніше, але при детальному розгляданні розумієш, що він не такий вже й охуєвший, як спочатку здавалося. Він крутий, тут не посперечаєшся, але перше враження набагато сильніше за справжній стан речей. Художниця вміло володіє пером і при детальному огляді розумієш, що малюнок тут робився відразу цифровий. Це не погано і не добре, просто цікавий факт. Найпиздатіше художниці все ще вдаються малюнки на всю сторінку та розвороти – ось там відчувається справжній масштаб оповіді.

Загалом вийшло чудове продовження, яка багато чого прояснює та разом з тим, ставить нові питання. І дає достатньо причин, щоб хотілося читати далі та дізнатися на них відповіді.

Сюжет: 8/10
Малюнок: 8/10
Оцінка: 8/10

Огляд на попередній том:

#безцензури: «Монстриця. Том 2: Кров»

Популярні дописи

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори