Якщо в горорному дев'ятому мистецтві (себто — графічній прозі) є сторінка-ікона, то оце ось вона і є.

Володимир Кузнєцов

Це сторінка з тритомніка Дзундзі Іто “Узумакі” одної з найвідоміших, проте одной з численних його робіт в жанрі жахів. робіт настільки потужних, що особисто я не знаю жодного майстра жахів на цьому полі, хто поста хоча б трохи поряд.

Лавкрафтіанський жах, баді-горор, психоделічний горор, потойбічний жах — все це переплетене в творах автора настільки міцно, що годі й розрізнити. Іто маніпулює речами не з класичного набору архетипів – маніяки, чудовиська, мерці чи вампіри.

Він бере речі абсолютно побутові, повсякденні, підіймає їх, перекручує, вивертає — і кунцем перетворює на щось невимовно лячне, жахливе настільки, що воно в’їдається в мозок і застрягає там дуже-дуже надовго.

Чого лячного може бути в звичайній спіралі? Чи дійсно вас може налякати дірка в скелі у формі людської фігури? Зомбі-риба? Це що взагалі, комедія абсурду?

Неймовірний, незбагненний, переверсивний – і завжди непередбачений, Дзундзі Іто — це як той старий кенсей, що мандрує Японією з одною лише паперовою парасолею замість меча — бо навіть тої паперової парасолі йому вистачить, аби вибити з вас усе лайно… як вам не пощастить кинути йому виклик.

Крокуйте обережно, друзі )

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *