Довгий Джон Сілвер — море і кров

Том 1

Відгук на мальопис

📜 Ксав’є Дорісон
🎨 Матьє Лоффре
📗 «Довгий Джон Сілвер. Том 1»
✍ Переклад: Віктор Губарев
📇 Видавництво: LANTSUTA

Він жив у злочинах та мріях: знав про галеони з Мадейри, пограбування Маракайбо і заколоти бункарів.

Поставивши хрест на своїй долі, він змішував золото з кров'ю у нетрях загублених королівств Амазонки.

Він — останній пірат,
він — легенда,
Довгий Джон Сілвер.

Довгий Джон Сілвер — море і кров

Здавалося б, пірати – досить популярна тема (мова, звісно, не про інтернет). Багато хто згадає капітана Блада, Залізну голову, Чорного корсара, Червоного корсара, доньку Чорного корсара, сина Червоного корсара, доньку Чорного корсара проти сина Червоного корсара… Добре-добре — останнє я вигадав, але як би Сальгарі жив у наші часи, то ми б точно отримали такий кросовер.

Проте що точно згадується відразу — це Джек Горобець. Перепрошую – капітан Джек Горобець. Так, сучасна візуальна медіа-культура створила образ, який гарно запам’ятовується та патернами поведінки яскраво вривається в уяву глядача; тисячі косплеїрів по всьому світу доказ успішності промокомпанії цього флібустьєра. Так чи інакше, піднесення його образу вплинуло на повернення цікавості до піратської теми. Ні, я в курсі, що зі сторінок любовних романів нікуди й не зникали вільні невловимі морські красунчики, що рятують від нудьги простих звичайних жінок, які чітко усвідомили порожнечу і нікчемність великосвітського життя. Я про цікавість скоріш масової популярної культури до піратів. Ось воно – справжнє сценарне золото, купи цікавих персонажів, історичних та вигаданих персон, реальних історій та легенд, хоч флотилію авторів сади за стіл й вимагай від них потік сценаріїв. Але ніт. З того ми отримали єдине гарне лише «Чорні вітрила». І, насправді, я думаю, причина відсутності кіноконвеєру з пригодами берегових братів саме в тому, що джерело піратських історій досить різко контрастує з тим образом, що їх популяризував. Масова культура хоче не болі, суму та бентеги, а розваг (і фентезі з «морськими вовками», до речі, саме так цю тему й експлуатує) . А пірати це все ж таки в першу чергу насильство й жорстокість, ґвалтування й вбивства, крадіжки і напади, брехня та зрада, хвороби і бруд, пихатість аристократії й впертість простолюдів, і все це без флеру романтики, що додаються до історій протистояння особистості та системи, через призму якого пропонують часто розглядати конфлікт між морськими розбійниками та державою.

Так і уявляю, що після цих слів хтось дістає гроші й кидає їх в монітор, очікуючи отримати все вищеописане в гарній історії. Що ж, якщо і не все – то дещо з цього є у «Довгому Джоні Сілвері».

Довгий Джон Сілвер — море і кров
Ми дуже хотіли цей мальопис, бо банде-десіне — це наша слабкість. Були побоювання стосовно перекладу мальованої історії морської тематики. Але нам пощастило залучити до проєкту великого фахівця з історії піратства, письменника, перекладача — Віктора Губарева. Отже, читач отримає найбомбезніший художній переклад піратської казки. Ну і ми активно працюємо над другою частиною, щоб як можна скоріше видати заключний том «Довгого Джона Сілвера». Як і у першого, у нього буде наклад з ексклюзивною обкладинкою.
Довгий Джон Сілвер — море і кров
Lantsuta Publisher
Довгий Джон Сілвер — море і кров

«Довгий Джон Сілвер» — це мальована історія, насправді, починається не з Джона Сілвера. Але, як й в оригіналі, вона починає концентруватися навколо нього, залежати від нього, підкорятися його діям, як судно кермовому.

Леді Вів’єн Гастінґс отримує звістку від чоловіка, від якого не було нічого чутно майже три роки. Вона сподівалася, що він вже мертвий, тому дозволяла собі певні вільності. Проте поява її дівера зі звісткою, що чоловік не тільки живий, але і потребує значних капіталовкладень у його справу, змушує Вів’єн рішуче діяти, щоб не залишитися ні з чим. Її чоловік, як і його брат, досить жорстка людина, і щоб зуміти протистояти їм, вона шукає таку ж саму персону. Цією особою вона обирає одного моряка з дерев’яною ногою, одного з тих, хто заради золота піде хоч у пекло — Джона Сілвера. Щоб його заохотити, Вів’єн обіцяє частину скарбів загубленого міста інків Уайна-Капак, котре знайшов її чоловік — і старий пірат разом з вірною командою приєднується до авантюри відчайдушної леді.

Джон Сілвер буде готувати, буде плести інтриги, буде битися. Якщо до його з’яви мальопис виглядає як некваплива оповідь про проблеми злиденної дворянки, то з його появою у фреймі ніби змінюється увесь світ історії. Тепер це не буденність аристократичного зубожіння, а похмура легенда, яку оповідає темний чаклун, завершивший готувати магічні зілля.

Довгий Джон Сілвер — море і кров

Джон Сілвер збирає навколо свого котла не тільки душогубів та злочинців, він концентрує навколо себе історії — тепер це його розповідь, його байка, хоча формально оповідачем виступає знайомий нам по «Острову скарбів» доктор Лівсі.

Звісно, братися працювати з персонажами «Острова скарбів» — досить складна робота. Мова навіть не про адаптацію роману, а про приквели чи сиквели історії, де треба або показати, як формувався той чи інший герой, або розкрити, що з ним стало надалі. І це вже після тих кульмінації та епілога, які запропонував сам автор. В інтерв’ю Sceneario Ксав’є Дорісон розповідав, що найбільший тиск він відчував не від видавця, який підтримував його ідею з самого початку, а від того, що взявся за продовження:

Справжній ризик скоріше від легітимності того, що нам, можливо, доведеться взяти або не взяти відомого персонажа. Між крадіжкою та вшануванням проходить тонка лінія. Початкова мета проєкту - знайти та відтворити частину, хоч і незначну, відчуття втечі та мрії, створену Стівенсоном. Саме заради цієї «щирості» я пішов на ризик.
Довгий Джон Сілвер — море і кров
Ксав’є Дорісон

З цим, на мою думку, автор цілком впорався. У першій частині, у якій дається експозиція та зав’язка сюжету, нас знайомлять з персонажами, розкривають їх характери та мотиви. А вони є у кожного основного персонажа, всі мають певну мету й бажання її досягнути в тих обставинах, що склалися. Навіть, здавалося б, такий другорядний персонаж, як служниця леді Гастінґс, отримав мотив та роль в історії.

Нам це не тільки розповідають, але, що, звісно, головне для мальованої історії, показують, вимальовують в тих чи інших образах та діях. Перші панелі з лордом Байроном Гастінґсом, про якого ми ще нічого не знаємо, демонструють його цілеспрямованість та жорстокість — що потім багато чого пояснює у діях леді Вів’єн. А після, коли вона згадує, що її дівер Едвард схожий на її чоловіка, це також мазок в загальну картину характерів, оскільки Байрон вже показаний як людина, що готова на все заради поставленої цілі.

Довгий Джон Сілвер — море і кров

Сама ж Вів’єн Гастінґс також розкривається з різних боків, бо мальопис показує її не тільки егоїстичною та свавільною жінкою. Як, в принципі, і Джон Сілвер вимальований не лише як спраглий до золота старигань, але й як людина, що, певним чином, не знає, як жити іншим життям, ніж те, що має і знає. Цей момент розкривається у дуже сильній сцені у другій частині, коли він розказує про «берегових братів», що зупинялися у його готелі. Якщо саме про цю «щирість» казав Ксав’є Дорісон – то йому все вдалося, знімаю капелюха.

Довгий Джон Сілвер — море і кров

Кожний характер тут ніби нитка, що зав’язують у вузол — але це досить ненадійний вузол, бо крім очевидних рис героїв історії, що ми відразу бачимо, кожен має й дещо приховане, дещо таке, що буде рвати цей вузол на шматки. І замість надійного прорахованого маршруту до власної мети, на який сподівається кожна з діючих осіб, в результаті всі отримають шторм, здатний потопити фрегат їхнього задуму.

І знов таки підкреслю — композиції, компонування кадрів, малюнок, кольори — це все чудово передає, підкреслює й доповнює сюжет. Стиль Матьє Лоффре слідує за самою історією, набираючи обертів з кожною сторінкою —і вибухає у кульмінації другої частини, коли протиріччя на борту «Нептуна досягають критичної точки.

Довгий Джон Сілвер — море і кров

Я, мабуть, зараз висловлю певну крамолу, але той піратсько-морський антураж епохи, що наповнює «Довгого Джона Сілвера», не так мене затягував у історію, як саме ця взаємодія між персонажами. Психологічні портрети, що створив Ксав’є Дорісон і вималював Матьє Лоффре — ось що мене захопило найбільше. Так, для цієї історії згаданий антураж має важливість, він занурює в атмосферу та створює фон, без якого вона б не існувала. І все ж таки, вся поступова наростаюча краса малюнку, скульптурність образів, ці морські пейзажі й чудова мариністика — вони розкривають енвайронмент героїв і є їх продовженням. Є такі мальсторії, де важливий малюнок, є такі, де важливий сюжет, але тут, на мою думку, важливі саме характери — і їх розкриття працює у «Довгому Джоні Сілвері» відмінно.

Проте нічого поганого про той самий антураж не скажу, він тут наявний і добре вписується в сюжет, за що знов таки можна похвалити сценариста. Ну а за його опрацювання в українському виданні треба подякувати перекладачу.

Довгий Джон Сілвер — море і кров
Для мене це був перший досвід перекладу мальопису. До цього перекладав переважно науково-популярні книжки та статті з історії піратства, а також пригодницькі романи про піратів (Стівенсон, Купер, Сабатіні). На відміну від великих художніх прозових творів, перекладати «Довгого Джона Сілвера» було легше, адже мальованим історіям властивий лаконізм. Однією з особливостей українського перекладу є те, що в ньому читач знайде примітки, які дозволяють зрозуміти деякі специфічні історичні, географічні, морські та піратські терміни.

Переклад не викликав особливих труднощів, бо, з одного боку, тема піратських пригод мені добре відома, а з другого – була можливість порівнювати англійський текст із французьким оригіналом та російським перекладом (у російському, до речі, виявилося чимало помилок). Певні сумніви були щодо адекватного перекладу імені правителя інків (Уайна Капак) та назви міста його імені (Уайна-Капак). Річ у тім, що різними мовами (інків-кечуа, іспанською, французькою, англійською) вони вимовляються по-різному. Французький оригінал передає ім’я правителя в формі Гвіана Капак, а англійська версія – Гаяна Капак (ім’я перегукується з назвою країни Гвіана/Гаяна). Але разом з українським видавцем ми вирішили зупинитися на історичній версії його написання, яку свого часу зафіксували іспанські конкістадори.

Під час перекладу мені було цікаво не лише простежити хід подій, пов’язаних з пошуками загадкового міста Уайна-Капак, але й порівняти повсякденне життя вигаданих піратів зі способом життя та звичаями реальних піратів (бо я досліджую ці питання вже кілька десятиліть). Також хотілося порівняти вдачу Джона Сілвера в мальописі та в романі Стівенсона «Острів Скарбів». Загалом Ксав’є Дорісон не надто далеко відступив від стівенсонівського погляду на цього пірата, за що я йому щиро вдячний.
Довгий Джон Сілвер — море і кров
Віктор Губарев

Видання має дві обкладинки на вибір для кожного охочого (хоча червона з Джоном обмежена), додаткові арти для бажаючих оцінити замальовки персонажів. Насправді, я б виніс примітки в окремий глосарій наприкінці, бо на деяких розворотах вони дещо контрастували образності моменту. Крім них я б ще додав свого роду пояснення щодо певних моментів, які були присутні у мальопису, про ту ж саму чорну мітку, піратський контракт, оповіді про згаданих історичних осіб, пояснення щодо стосунків екіпажу тощо. Бо не всі знайомі з тематикою і такий бонус, думаю, був би досить приємним для читоглядача. Проте, був один момент у виданні, який мене дещо здивував, а саме різниця між нашим й іншими виданнями у форматі полів. 

Довгий Джон Сілвер — море і кров

Звісно, я поцікавився у видавців, чому вирішили обрізати поля, це якась була вимога ліцензіара, особливості друку чи власне рішення?

Насправді ніякого обрізання країв не було, ми просто збільшили площу малюнку за рахунок порожніх полів. Тобто ми намагаємось заповнити сторінки максимально змістовним матеріалом, якщо це дозволяють надані файли. Наша команда не бачить сенсу робити непотрібно великі білі поля, які забирають площу дивовижного малюнку. Ми намагаємось цього уникати 🙂
Довгий Джон Сілвер — море і кров
Lantsuta Publisher

Отже, от такий він, перший том українського видання «Довгого Джона Сілвера». Погоджусь з Павлом Задніпряним, який у своєму відгуку зауважив єдиний вагомий недолік мальопису — його мало. Це дійсно захопливе банд-десіне з гарними персонажами й чудовим малюнком, яке я раджу мати в колекції кожному поціновувачу мальованих історій. Радію, що в нас збільшується видання BD і з нетерпінням очікую на другий том українського видання.

Придбати мальопис "Довгий Дон Сілвер. Том 1" можна на сайті Lantsuta Publisher за посиланням
Підписатися
Повідомляти про
2 Коментарі
старі
нові популярні
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Дякую за чудовий відгук! “Довгому Джону Сілверу” – погожого вітру! 🙂

Рекомендовані статті

2
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори