ОГЛЯД КОМІКСУ

"ДЖОКЕР"

СМЕРТЬ — НАЙСМІШНІШИЙ ЖАРТ

UA Geek

UA Geek

📜 Браян Азарелло
🎨 Лі Бермехо
📗 «Джокер»
📇 Перше видання: 2008
📇 Локалізоване видання: Рідна мова, 2019 
✍ Переклад: Марини Дубини

"Я не знаю деталей, не знаю чому, але... Джокера виписали з лікарні Аркем...
Так починається пекуче знайомство з божевільним світом і надтріснутою свідомістю Джокера... короля рекетирів Ґотем-Сіті.
Джокер виходить з божевільні, і хоча він і сміється, він не щасливий. Поки його не було, колеги-бандити роздерибанили його шматок пирога і розпродали за копійки — думаючи, що вже не побачать Джокера. Але ось Джокер повернувся, і він змусить Ґотем стікати кров’ю, як ніколи раніше.
Протягом цієї ночі душі він перетнеться з Пінгвіном, Дволиким, Убивцею Кроком, Гарлі Квінн, Загадником — і, звісно, з Бетменом... і хай допоможуть їм усім небеса.
Розказана словами його вірного (та наївного) поплічника Джонні Фроста, «Джокер» — це справді нуарна кримінальна історія. Це — мандрівка в місто вимочених дощем вулиць, вимазаних простирадел і виключно поганих рішень, від якої у вас мороз по шкірі піде.

У мене дуже дивні враження від “Джокера“.

Він мені сподобався. Він дійсно мені сподобався, хоча це більше комікс про гангстерів, навіть — про конкретного гангстера (і це не Джокер), ніж мальсторія про лиходійську кримінальну постать найголовнішого ворога Бетмена. Так що ні, тут не буде супергеройської історії — кров, кишки й насильство розіллються тут рікою не через надприродні чи суперзлочинські події.

Це нуарна історія, в якій ви зустрінете лиходія, до біса схожого на персонажа Гіта Леджера, хоча комікс йде далі, ніж дозволяла собі ноланівська трилогія Темного лицаря, демонструючи відверто жорсткі й криваві перфоманси головного Клоуна Ґотему. Так, у порівнянні з “Джокером” Азарелло Джокер Леджера врівноважений, може трішки екстравагантний джентльмен, який наводить трохи  анархії з досить раціональних причин.

Все починається з того, що Джокер вилікувався (принаймні, так говорять) і, отже, йому більше не місце у лікарні Аркем, де він знаходився вже довгий час. Як так сталося, як йому вдалося довести, що він тепер не божевільний маніяк, а звичайний громадянин, який повернув собі здоровий глузд й готовий виконувати соціальний обов’язок міщанина — невідомо. Історія цьому уваги не приділяє, її мета в іншому — розповісти про повернення Зла, про яке всі забули або хотіли б забути.

Дрібний злодюжка Джонні Фрост з банди Джокера викликається зустріти його та привести до лігвища. Мета цього посіпаки досить проста — він хоче піднятися по сходах злочинного світу як можна вище, до рівня, де його поважатимуть, де будуть знати, хто він такий, де для нього будуть найкращі місця й дівчата в ресторанах, коли всі будуть знати його ім’я. Фрост хоче респекту, й в цій простій зустрічі він бачить свій шанс.

Зсутулившись, лиходій з брудними зеленими волоссям виходить крізь ворота лікарні. На його обличчі — спотворена посмішка. Ти бачиш це і не розумієш — як цього маніяка випустили? Невже ніхто не відчуває той хаос, що бурлить навколо нього, концентрується в ньому? Темна гнітюча атмосфера, що супроводжує його визволення з Аркему, готує нас до бешкету, що насувається.

Ну а далі – далі буде історія про те, що коли ти приєднуєшся до Зла, то ти не стаєш його частиною, ти просто стаєш до нього ближче – але це Зло не розрізняє своїх і чужих, близьких чи далеких – як і всяке первісне Зло воно хоче лише одного -– Зла. Це, нехай пробачать мені читачі, свого роду антинеоплатонізм – що досконале Зло в собі настільки переповнене собою, що може лише  виливатися назовні, хвилями меншого Зла (спо)творюючи буття. Настільки досконале Зло може лише віддавати своє Зло іншим – але прийняти щось інше – не може і не зможе ніколи.

Ця ідея загорнута в обгортку кримінальної гангстерської історії, яку ви могли вже зустріти в інших творах: поки Джокер був в лікарні, його територію захопили та розподілили між собою інші, й це йому не дуже подобається. В його планах повернути собі те, що його за правом того, що він взяв це першим, що він залишив свою мітку на цих речах, людях, місцях.

Повернути собі свою пісочницю.

Джокер прийде до Крока, до Пінгвіна, до Дволікого, до Загадника, до голів кримінальних синдикатів, до багатьох – і чи перетвориться він на союзника чи ворога не знає ніхто, здається, навіть сам він.

І в результаті ми споглядаємо за тим, як Ґотем тоне в бандитських розборках. Пітьма болі й божевілля, жорстокості й смерті — Бермехо неймовірно зображує це через брудний фактурний малюнок, який чудово передає похмуру атмосферу як самого міста, так й подій, що відбуваються у коміксі.

Ми зробили з Ґотема парашу…

Джонні Фрост

Як вже казав, це не супергеройська історія, і візуальним та смисловим наповненням комікс лише підкреслює це. Він демонструє це через персонажів, одночасно наближаючи їх як до реалістичного образу, так й виражаючи через них архетипові для нуарних та гангстерських історій амплуа. Крок стає ватажком вуличної банди чорношкірих ґанґста, Пінгвін займається чорною бухгалтерією, Двуликий контролює корумпованих поліціянтів — вони тут всі далекі від фантастичної супергероїки, яка зазвичай супроводжує комікси про Бетмена і до якої всі звикли. Більше темного й грубого реалізму, так би мовити, занурення до мафіозного Ґотему без містики, металюдей, жартів – ну, крім жартів Клоуна-Принца Злочинного Світу, звісно. Не можу не процитувати тут Гарві Дента:

…смерть для нього — найсмішніша частина жарту

Дволикий

Тому якщо вам сподобався «Темний лицар», то має сподобатися і «Джокер», якщо, звісно, ви не фанат Бетмена і хочете саме історію про Бетмена – Лилика тут майже відсутній, що не заважає коміксу зацікавити історією, якщо вам до вподоби кримінальні сюжети.

Але чи дійсно цей мальопис заслуговує на те, щоб його оцінили як «дуже хвилююча і нервова робота, літературне досягнення, гідне стати поруч з «Убивчим жартом» Алана Мура, як одна з небагатьох успішних спроб зазирнути під поверхню психіки Джокера»? Бо, якщо чесно, навіть за декілька разів читоглядання я так і не зміг зрозуміти, що за образ саме Особистості створив Азарелло і показав Бермехо. Ідею я побачив, бо, далебі, не складно її було побачити, але чи справді комікс розкриває крім Ідеї (що, в принципі, вже добре) і Особистість, яка є провідником цієї ідеї, але яка, на думку критиків, є Особистістю Джокера?

І так, і ні. І ось у цьому протистоянні того, про що історія розповідає і що історія розповідає, й криються мої дивні враження від мальсторії.

Я занадто ускладнив з цим про що і що? Ок, скажу інакше – фабула історії і сюжет історії мають дещо  різні змісти через те, як вирішив подати історію Азарелло.

Він не демонструє нам думки Джокера. Розповідь йде від іншого персонажа, який супроводжує Джокера, від посіпаки Джонні Фроста, який разом з читачем дивиться на дії й наслідки дій скаженого бандита. Так, бандита — бо в цій історії Джокер не екстралиходій, що є свого роду втіленням дійсно божевільних рівнів Хаосу з неймовірними творчими потенціями, що у тому Хаосі присутні, але через саму сутність Хаосу перевертаються з творчих конструкцій на творчі деконструкції – і саме тому сміх, жарти, іронія тощо супроводжують Джокера – бо він деконструює навколишній світ. Джокер Азарелло і Бермехо цей світ просто руйнує.

Звісно, обидва Джокера, і той що суперлиходій, і той що бандит, вбивають і знищують – але для Джокера супергеройського плану коміксів це все має іншу мету й зміст, ніж для мафіозного Джокера реалістичного плану. «Джокер» Азарелло й Бермехо в першу чергу гарний тим, що він нагадує про підґрунтя супергеройських історій бетменівскього світу. Це історія про кримінальні розбірки, яку не важко уявити реальною навіть в наших умовах, а оскільки гангстерська культура є однією зі складових соціального легендаріуму та мітології Америки, то не дивно, що комікс отримує високі оцінки та відгуки в рідних пенатах. Зроби хтось таке переосмислення образів з певною мірою відображення того змісту, звідки виник Бетмен й його вороги, але в умовах нашої буденності, з ворами, гопниками, тітушками, корупціонерами, цима всіма різними типажами нашого кримінального світу — у нас всі теж були б в безумовному захваті (ех, Укрмен, не з того ти почав, зовсім не з того…)

Азарелло, як тонко підмітив рецензент IGN Ден Філіпс, одночасно й олюднює, й демонізує Джокера. Джонні Фрост (і ми разом з ним) бачить його всяким – й скаженим, й божевільним, й під наркотою, й жалюгідним, й переповненим люті, й наповненим жахом. Від деяких сцен спілкування Джокера і Фроста пробирають дрижаки. Ми розуміємо Фроста, бо ми розуміємо реакції Фроста на Джокера — як на могутню фігуру, яка персоніфікує СИЛУ. І тому Джокер тут людина, яку також можна зрозуміти. Не в сенсі зрозуміти й перейнятися співчуттям, звісно – зрозуміти його дії, бо вони наповнені людськими емоціями, які йдуть від його бажання панувати й робити все, що заманеться. Бути СИЛОЮ. Але робить він це найжахливішим способом, яким тільки можна. І про що добре нагадує цей комікс – жахи, що робить Джокер, не просто комікс-жахи. Ці жахи були і є. Їх робили і роблять. І саме тому Джокер в «Джокері» не Особистість, яка втілює Ідею, а такий само типаж цієї історії, як і всі інші, персонаж, який втілює ідею твору. Але він особливий типаж історії, бо у творі відбувається десинхронізація читача, оповідача й діяча, котрі як раз не можуть синхронізуватися через фігуру діяча, тобто Джокера — і це додає нашим враження додаткового відчуття хаосу. Ми нічого не дізнаємося про його психіку, нічого не зрозуміємо в його свідомості, крім того, що ми зрозуміємо Ідею, про яку нам каже твір від свого першого до останнього кадру.

ДЖОКЕР БУДЕ ЗАВЖДИ

І ось, перед нами добре намальована й добре розказана історія з Ідеєю, яку вона повністю й цілком розкриває.

А з іншого боку – перед нами набір знайомих типажів у знайомій типовій історії, які поза нашою соціальною мітологією викликають не дуже сильне враження у тих, хто не знайомий з цією нуарно-ганстерсько-мафіозною естетикою. Але саме через цей набір й відбувається розкриття Ідеї.

І ось тому у мене дивні враження від цієї мальсторії. Я дуже довго не знав, як написати цей відгук, усі ці думки накопичувалися в мені протягом довгого часу й ніяк не могли виразитися, поки я не пожалівся у твітер, і тут двійко файних хлопів (Богдане, Олексію, дяка вам!) прийшли мені на допомогу, просто написавши: «А мене не вразило». І тоді я спробував зрозуміти, чому ця дійсно непогана історія може не сподобатися, що з нею може бути не так – і ось тут Остапа понесло.

Я сподіваюсь, що мені вдалося без спойлерів розкрити сильні й слабкі сторони мальопису й, можливо, підказати, як треба сприйняти цей комікс, щоб повністю оцінити його шикарнючий бік.

Ну й головне. Чого-чого, а підписуватися на пабліки на кшталт «Цитати Джокера» після цієї мальсторії вам точно не захочеться.

Джокер

Придбати комікс “Джокер” можна за посилання тут.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Інші ОГЛЯДИ

"Джокер": Смерть — найсмішніший жарт

#безцензури: «Арчі. Том 3»

Mangua 10 cover

MANGUA X: Бетмен та Марвел в аніме або Надприродні Черепашки-Ніндзя Трансформери

Паперовий звіринець

Відгуки та й отаке: “Паперовий звіринець та інші оповідання”

Abara

HeavyUA: “Абара” Цутому Ніхея. Безнадія і безсенсовість

"Джокер": Смерть — найсмішніший жарт

Trip w/ Book: “House of Penance”

Все це триватиме далі

Reno Sinclaire: “Все це триватиме далі”

"Джокер": Смерть — найсмішніший жарт

Володимир Кузнєцов: “Cthulhu: Death May Die”

Максим Оса

Павло Задніпряний: «Максим Оса»

Mangua 9

MANGUA 09: ТОП жахів в манзі та аніме або як Володимир Кузнєцов у гелловінський ґендарсвап потрапив

Mangua 8

MANGUA 08: Як древляни в Genshin Impact грали або чому Deca-Dence крутіший ніж Рік та Морті

MANGUA 7

MANGUA #07: Панцу або Смерть: як ми українську манґаку на порнгабі шукали

"Джокер": Смерть — найсмішніший жарт

Павло Задніпряний: «Колоніст. Бути людиною»

Догори