Я дуже рідко чекаю на вихід якоїсь певної книжки. Зазвичай у мене не виникає проблеми, що почитати, тому ставлення до виходу нових частин спокійне. Вийшла? Добре. Ще не вийшла? Нічого. “Тенета війни” я дуже чекала. ДУЖЕ. Чекала і переживала, бо продовження не завжди бувають вдалими. А раптом це буде гірше? А раптом мені не сподобається?..
Події книги відбуваються за сім років після “Аркану вовків”. Даремно сподіватися, що ці сім років були легкими для головних героїв, адже їхня служба в Ордені продовжується. Тепер це не романтичні та трохи наївні хлопчиськи, які впевнені, що за потреби зможуть змінити світ, а дорослі чоловіки з розчаруваннями, набитими ґулями і непростим життєвим досвідом. Сам Орден теж переживає важкі часи, адже остання війна суттєво прорідила його лави. Більш того, стараннями православної церкви і таємної варти саме існування Ордену ставиться під загрозу, тим часом як зовнішні вороги Українського Гетьманату поводять себе все нахабніше.
Провідна тема цього роману – посттравматичний синдром. Затиснуті між війнами, герої вимушені так-сяк поратися зі своїми демонами. Хтось божеволіє на самоті, хтось тікає на саме дно, намагаючись здійснити мрію, хтось втрачає віру в ідеали, а хтось сподівається побудувати нове життя, не помічаючи відсутності надійного фундаменту.
У “Тенетах…” читачі мають змогу побачити більше шматочків цього світу, вийти за межі Гетьманату, познайомитися з іншими надприродними створіннями. Автор пропонує нам навіть подорож дирижаблем!
Не можу не відмітити, що книга перегукується з попередньою частиною: перший і останній розділи симетричні “Аркану…”, хоча несуть у собі, можна сказати, протилежний сенс.
Тут все ще багато жартів, але сам тон роману став дорослішим, серйознішим, важчим. Я б навіть сказала, що пахне безнадією, але персонажі оптимістичніші за мене. Вони заплуталися у тенетах воєн: тих, що були, що точаться зараз, що скоро почнуться, але з Вовчої стежки не зійдеш, їм є за що битися.
Мені забракло розкритих жіночих персонажів, хоча вони присутні, доволі цікаві і різноманітні. Покладаю надії, що в третій частині для них знайдеться більше місця.
Улюбленим моїм епізодом став день весілля одного з персонажів. День, коли друзі змогли зібратися разом. День, коли нарешті вдалося створити щось нове, а не зруйнувати існуюче. День, коли ті, кого любиш, ще живі. День, коли помилки не стали непоправними.
Круто, що автор не боїться показувати персонажів з їх темного боку. Кажучи темного, я маю на увазі справді темного. Вони не ідеальні, вони роблять жахливі речі, але, як читачка, я все одно уболіваю і хвилююся за них.
Отже, чи сподобалося мені? Так, дуже, я проковтнула книжку за один день (а це занадто навіть для такої book nerd як я) і засмутилася, коли сторінки раптом перестали перегортатися. Це точно не гірше за попередню частину, це просто по-іншому. Я б дуже хотіла, аби цю історію прочитали якомога більше людей, бо це правда якісне продумане фентезі. Рекомендую.
Фан факт: герої ненав’язливо попхикують люльками з коноплею.
Фан факт2: у книжці була захована листівочка з ілюстрацією.