Далекий, дуже далекий світ майбутнього Землі, коли Сонце перетворилось у червоного гіганта, а сама планета, повернута до нього лише однією стороною, переживає не найкращі часи. Якщо, звичайно, можна назвати не найкращими часами апокаліпсис, що вже триває мільйони років. Тут усе живе бореться за існування, і в цій безжальній боротьбі нащадки людства безнадійно програє. Втім, біологічна ніша, яку з незапам’ятних часів займали тварини, уже давно завойована. І єдиним повноправним владарем у цьому немислимому світі, де панує вічний день і шаленство мутованого життя, є рослини. Отже, ласкаво просимо у царство Природи!
Це було перше знайомство з Олдіссом і я не звик до такої фантастики, вірніше відвик, адже в напливі сучасних гіперреалістичних творів «Теплиця» більше тяжіє до робіт Герберта Веллса чи, можливо, Жуля Верна – це радше фантастика концепцій, аніж наукової достовірності, тож, починаючи її читати, варто відкинути свої літературні упередження в цьому жанрі і сконцентрувати увагу на тому, на чому акцентує автор. Цю думку вам донесе і Ніл Ґейман, який написав передмову до роману, тож принаймні підготовчі настанови уже є.
Сюжету переповідати не буду, скажу лиш, що це роуд-історія, протягом якої читачу доведеться поступово відкривати для себе світ, витворений автором, в котрому наша планета через гравітаційну взаємодію з Сонцем повернута до нього постійно лиш однією стороною – саме тому і така назва книги. На сторінках зустрінеться сила-силенна вигаданих істот, які хоч і мімікрують під різних птахів, ссавців та комах, насправді є рослинами, і в усьому цьому світі, де всі вищезгадані творіння повноправно панують, існують невеличкі групи людей, які виживають щодня, аби не втрапити в те чи інше лихо. До речі, усі оці рослини, що їх понавигадував Олдісс, всі мають назви і це такі новотвори, що маю зняти капелюха перед Олександром Мокровольським – гадаю, адаптація тексту була ще тим квестом, котрий отримав чудовий результат.
Не скажу, що надто співпереживав головному герою (якого більш-менш можна виділити в романі), та й, напевно, автор і не мав на меті досягти цього. Власне всі герої – інколи наче діти, бо живуть вони примітивним способом, народжують дітей рано і дещо пізніше помирають тим чи іншим робом. Часто вони бувають жорстокі, часто наївні, тож за краще виступити у ролі простого спостерігача й дивитися, куди заведе їх нерозважливість, цікавість та самовпевненість. Щодо цього, то текст з кожним розділом все похмуріший, наслідки дій серйозніші, а якийсь щасливий фінал усе малоймовірніший. Проте що станеться наприкінці – дізнайтеся самі. А ще там буде післямова автора, тож цього разу книга скомпонована чудово (раніше я нарікав, що в НКБ немає додаткових матеріалів) – передмова, власне сам роман, післямова – perfect.
Ще не можу оминути увагою обкладинку – вона дуже чудово передає дух книги, адже, вочевидь, нею і надихалася. Та й сам роман з її істотами – рай для візуалізатора, художника чи ж то скульптора.
Надворі доволі сильна завірюха, тож у зимовий час «Теплиця» принесла якусь частинку тропіків і замість снігу за вікном подумки можна було прогулятися задушливими джунглями, примружитись на сонце й послухати шум лісу – люблю атмосферні книги.