HeavyUA
Манхва «Вулик» маловідома для середньостатистичного поціновувача мальованих історій, проте від того стає не менш актуальним, та й просто досить-таки непоганим мальописом.
Автор, Кім К’ю Сам почав публікувати перші розділи в січні 2014-го, на порталі Naver. Наразі, манхва вже закінчена, налічує три томи (243 розділи), також є невеличкий приквел про одного з головних героїв.
Розповідь крутиться навколо того, як Ін Сон намагається знайти свою сім’ю (дружину та доньку) в світі, де господарі – комахи. Перше про що він власне і подумав, після того, як прийшов до тями – це «дружина і донька». Сюжет тут досить простенький: виникає проблема – герої шукають шляхи її вирішення – а після вирішення у нас нова проблема тощо. Крізь ці дрібні сюжетні повороти проходить головна лінія – шлях до сім’ї. Проте, сюжет цікавий, і це головне. Читається легко, а інтерес до читання не втрачається аж до кінця манхви.
Автор вдало розкриває протагоніста всього за кілька перших розділів, що варте уваги. А головний герой у нас – з одного боку дуже креативний, талановитий і розумний (якості, що неодноразово витягатимуть його з безвилазної дупи), з іншого ж – терпила, який змушений терпіти (перепрошую за тавтологію) свого боса-сволоту (бос насправді завдяки Ін Сону й пішов вверх кар’єрними сходами, присвоївши проєкт кмітливого хлопчини). Начальник же не уникає можливості, щоб якось принизити чи познущатися над підлеглим. Але єдиним пріоритетом всього свого життя Ін Сон бачить (і бачитиме й надалі) дружину та доньку, заради них він готовий піти на будь-що.
При прочитанні виникає безліч аналогій з коміксом/серіалом «І мертві підуть (Ходячі мерці)». Адже дана манхва (як і вищезгаданий комікс ) зовсім не про жуків (хоча трохи і їм уваги приділили). Так уже складається, що як тільки в світі трапляється якесь масштабне лайно, люди в епіцентрі подій починають виявляти свої далеко не найкращі якості. В такому світі поняття «людина» набуває іншого значення і щоб вижити доводиться орієнтуватися до кого його можна застосувати не лише в означенні біологічного виду.
Наш герой, як і характерно для типового протагоніста, зберігає людські якості, завжди готовий прийти на допомогу у важку хвилину, навіть незнайомцям і взагалі добра душа, хоч до рани прикладай. Оскільки в такому світі подібна поведінка, здоровий глузд та довготривале життя рідко співіснують разом, то автор дає нашому Ін Сону більш притомних супутників, які неодноразово рятуватимуть його дупу і спрямовуватимуть героя на путь істинний.
«Богами з машини» для типового сім’янина волею автора стали Джи Ін Сон – його колега по роботі, яка має до Ін Сона вкрай неоднозначні почуття та «Старий» – таємничий крутий дідуган, який дасть фору більшості молодих в усьому, що пов’язано зі скороченням поголів’я людей/комах/інопланетян тощо. Якщо мотивація панянки прозора як струмок десь в Карпатах, то з дідом все важче. Імовірно, в його випадку автор вирішив забити на всі ті непотрібні дрібниці (сарказм!) і зробити просто корейський аналог Термінатора, щоб пан Лі таки дожив до фінального розділу.
Крім вищезазначених персонажів, важливими для сюжету варто зазначити директора Сунґ Джи Чоя (того самого боса) – рідкісну паскуду і мерзоту, якому апокаліпсис допоміг розвинути до максимуму свої найгидотніші риси, та дружину головного героя Мін Йон – кмітливу та сміливу панянку з неймовірно сильно розвинутим материнським інстинктом. Власне, решта героїв надмірного зацікавлення не викликають і ви навряд чи пам’ятатимете про них щось більше ніж «отой чувак».
Немала увага приділена також комахам (а саме осам), організації їхнього життя, принципам існування колонії та ієрархії. Вони тут виступають окремим, дуже сильним та добре організованим угрупуванням.
Малюнок у даної манхви, м’яко кажучи, не найсильніша її сторона. А якщо не м’яко, то перші розділів 30-40 це візуальна екзекуція. Проте, надалі автор вочевидь набиває руку (а може йому просто стає не пофігу), і графічна складова стає значно краще і детальніше. Манхва виконана у похмурих та холодних кольорах, це додає певної атмосферності. З атмосферою тут взагалі жодним проблем нема, відчуття тотальної сраки йде попід руку з вами з першої сторінки (навіть до появи жуків).
А от кінцівка здивувала. Загалом, сюжетні лінії автор більш-менш закрив, але останній розділ вийшов дещо обірваним, наче він раптово вирішив завершити своє творіння, ну і все, крапка. Та й остання арка в цілому і через такий фінал зокрема виглядає дещо зайвою. Що, однак, не псує манхву загалом.
Підсумовуючи вищесказане, «Вулик» – це добротна манхва за якою ви не занудьгуєте. Цікавий сюжет, хороший протагоніст, непогані другорядні герої та хоч і не нові, а проте завжди актуальні ідеї людяності роблять її тайтлом на який варто звернути увагу.