Історія фентезі

Частина VII

Казка як дитяча література

Історія фентезі: Казка як дитяча література

Розвиток капіталізму і життя дитини

Ми звикли вважати, що казки пишуться для дітей. Але до початку 19 століття казки взагалі майже не писалися, хоча сама «доба пари та електрики» — це неймовірний бум казок, причому казок явно заточених під дитинство як щасливий час, коли можна вірити у добрі дива. Розберімося, як це сталося.

Усі 16, 17 та 18 століття – це часи коли у Європі у тісному взаємозв’язку відбувалися одразу декілька процесів. В першу чергу мова ішла про розвиток промисловості. Цехи поступово змінювалися мануфактурами, ставали все більшими, машини ставали все складнішими, Європа багатшала. З іншого боку, відбувалося усе це в умовах становлення сучасних націй. Єдиний національний міф створює колективну систему безпеки та закону, і всередині цієї системи розвивається ринок, який живить подальший розвиток нації.

Життя європейців ставало все багатіше і стабільніше, вони поступово почали позбавлятися страху смерті та бідності. Саме так, з точки зору сучасної нам людини абсолютна більшість населення до 17 століття на Землі не жила, а виживала. Аж ось у Європі потроху рівень життя піднявся настільки, що люди отримали змогу не експлуатувати своїх дітей. Бо у традиційних культурах абсолютна більшість дітей – це по суті раби своїх батьків. Як тільки дитина ставала здатною робити хоч якусь роботу, її ту роботу примушували робити. У феодалів із цим було трохи краще, але і там діти були засобом, який служив цілям своїх батьків.

Ще гіршою цю ситуацію робив жахливий стан медицини. Більшість дітей просто не доживали до того, щоб стати дорослими, а значна їх кількість помирала ще немовлятами. У таких умовах про цінність життя дитини мова не ішла взагалі і ставлення до дітей з нашої точки зору було парадоксальним: вони цінувалися менше, ніж дорослі. Відповідно такої категорії як «щасливе дитинство» просто не існувало.

Історія фентезі: Казка як дитяча література

Народження дитинства

Однак наприкінці 17 століття розвиток промисловості трохи змінив правила гри. Стало можливим, отримавши знання, отримати значно легшу і при цьому значно високооплачуванішу роботу. Виникла можливість вивести власних дітей у люди. Нові держави являли собою потужні національні бюрократії, які потребували все ефективнішого використання людського ресурсу.

Діти стали цінністю. І одним із перших цю цінність зрозумів французький філософ Жан-Жак Руссо. Він запропонував революційну за тим часом ідею про те, що дитину треба вчити не жорстоким примусом, а виявляючи її природні інтереси та здібності і що дітям треба читати історії і в першу чергу ці історії повинні подобатися дітям, а вже у другу – чомусь їх навчати.

Історія фентезі: Казка як дитяча література

Так народилося дитинство таким, як ми його знаємо. До того навіть така річ, як дитячий одяг був не усюди, а вже іграшки були рідкістю. Причому цей процес іде поступово і бум усього дитячого із величезними магазинами іграшок та одягу прийде до Європи тільки у другій половині 19 століття, але у літературі цей процес почався ще на початку. В принципі і брати Грім і Андерсон свої казки видавали вже повністю спираючись на ідею Руссо.

Взагалі пропоную замислитися над відомою установкою «Дати своїй дитині почитати ті книжки, що ти читав у дитинстві, щоб вона виросла хорошою людиною». По суті ми тут маємо справу з синтезом трьох досить віддалених один від одного елементів:

  1. Дитинство є цінністю.
  2. Важливо забезпечити дитині цінності, які їй допоможуть у житті.
  3. Важливо передати свій культурний код.

Усі ці три елементи насправді з’явилися не раніше, ніж три століття тому як різні прояви одного і того самого процесу.

«Перстень Нібелунгів»

Чому усе описане важливе для становлення фентезі? Бо літературна казка, у ті часи розвивалася саме як література дитяча. Дорослого, власне літературного фентезі як такого не було. Були численні обробки легенд і адаптації їх до театру та опери, і ті адаптації теж зробили неабиякий внесок у фентезі. Найвідоміші з них – це, звичайно, епічні опери Ріхарда Вагнера, особливо і чотири найвідоміших, що об’єднуються у цикл «Перстень Нібелунгів». По суті Вагнер зробив з епосом приблизно те саме, що Перро та Грімми зробили із народною казкою – він вписав її у канон сучасних йому етики та естетики, прибравши звідти усе, що у той канон не вписувалося і додаючи те, чото там не вистачало. У майбутньому така практика роботи із більш ранніми текстами стане однією з основ написання творів як казкарями, так і авторами фентезі.

Історія фентезі: Казка як дитяча література

Що стосується власне впливу «Персня Нібелунгів» на фентезі, то тут важко не помітити його вплив на творчість Толкіна. Історія проклятого кільця з опери Вагнера досить сильно відрізняється від тієї, що сам Вагнер читав у записах легенд. Він зробив її багатшою і логічнішою. Толкін, вже у 20 столітті, коли порівнюватиме оперу із легендами зрозуміє, що зможе піти ще далі.

Крім того, саме від Вагнера беруть свій початок багато різних умовностей, відомих нам по фентезі. Наприклад шоломи суворих мешканців півночі, оздоблені рогами чи крильцями – вигадка Вагнера та його костюмерів. Ну і винайдення такого важливого елементу фентезі як бронеліфчик теж приписують саме Вагнеру. Причому вигадав він його з суто практичних міркувань. Оперний спів потребує роботи діафрагми, тому будь-яка найдекоративніша броня, яка на неї тисне, стає проблемою.

Казки стають складнішими

Але в цілому внесок «дорослих» творів у 19 столітті був мінімальним і з’явився він значно пізніше. А дитяча казка почала розвиватися ще на самому початку століття. Яскравим прикладом її може служити Ернст Теодор Гофман. У 1810-1820 роках він написав кілька казок, які ми пам’ятаємо і сьогодні: «Золотий гонець» та «Крихітка Цахес». Але головним чином усі пам’ятають Гофмана як автора «Лускунчика і Мишачого короля». І ось по «Лускунчику» добре видно новий фокус, який опанували казкарі. Основа історії «Лускунчика» – це та сама історія «Красуні й чудовиська», але скорочена до мінімуму і у неї внесено елементи з інших казок: чарівний подарунок, семиголовий мишачий король тощо.

Історія фентезі: Казка як дитяча література

Автори навчилися розбирати казки на дрібні елементи і потім збирати із них щось нове. До речі, щось подібне паралельно із Гофманом зробили й брати Грімм. Вони узяли шматок із «Вовка та семи козенят», де мисливці розрізають йому черево й рятують козенят, і вставили у «Червоний капелюшок», щоб він був добрішим.

Дітей навчали й діти ставали все прискіпливішими до казок, які їм розповідали. Їх вже не влаштовувала хтонічна умовність та відсутність прив’язок до конкретики, властива хтонічній за своєю суттю народній казці. Їх навчали жити у світі конкретних фактів і чіткої логіки, й цієї логіки вони почали вимагати від казкарів.

Сучасне ставлення до природи

Розповідь про розвиток казки у 19 столітті не можна продовжити, не згадавши, що у дитячій літературі з’являється таке явище, як література про звірів. Важливо це у тому плані, що уся європейська розважальна література до 19 століття по суті була ксенофобською з нашої точки зору. Коли література говорила про взаємодію індивідуума із навколишнім середовищем, то цей індивідуум завжди був дорослим білим християнином, причому переважно чоловіком. Суб’єкт був тільки такий, а усі діти, тварини, жінки та негри (у 19 столітті це було абсолютно літературне слово) були об’єктами.

Поява дитинства пробила у цьому абсолюті діру, і з часом та діра тільки розширювалася, впускаючи до літератури усе більше і більше нових персонажів та тем, яких раніше у книжках бути не могло. Нас тут цікавить саме момент із тваринами. До кінця 18 століття почуттями тварин ніхто не цікавився, вони вважалися бігучими механізмами. Однак приблизно в той самий час, коли з’явилося дитинство, розвиток біології та підвищення рівня життя призвели до того, що люди почали замислюватися над поведінкою звірів у ключі відмінному від пошуку способу їх убити. З’явилася сама ідея того, що тварини щось відчувають і якось там навіть мислять.

Момент був дуже цікавий. Хтонічна сутність природи, у якій «ліс» та «смерть» були майже синонімічними поняттями, забулася. Люди пам’ятали тільки повагу до цієї сили у минулому, яке було присутнє у народних казках, які усі так любили. Зате перед очима був всепереможний людський розум, який стараннями митців Відродження тепер ще й був джерелом Добра та Зла і легко ту природу нищив.

А етика Відродження однозначно вимагала захищати щось слабке, але красиве і стародавнє. Так у свідомість людей прийшло сучасне ставлення до природи, у якому природа хороша, уособлює життя і насправді може нашкодити людині тільки захищаючись, а люди погані й від них треба її захищати. І прекрасні обличчям древні ельфи усі в зеленому вбранні, які живуть в гущавині лісу, але все одно вимирають – це достатньо логічне накладання міфу про утопію часів просвітництва на ось ці уявлення про природу.

Історія фентезі: Казка як дитяча література

До речі усі сучасні язичницькі релігії Європи теж беруть свій початок у цей час. Християнство свого часу досить капітально втоптало усе організоване язичництво у землю, тож людям, які цією темою цікавилися на межі 18-19 століть і були по суті реконструкторами, які грали у лісах, довелося збирати дуже дрібні уривки й зшивати із них щось, що на їхню думку мало б бути стародавньою релігією. Тож усі ці Колеса Року, Рогаті королі та різноманітні друїдизми з віканствами, які активно призначають у якості релігії ельфам у фентезі, по суті є тією самою етикою та естетикою Відродження, прикрашеною народними традиціями святкування у лісі.

Література про звірят

Але повернемося до звірят. Ключовою фігурою тут став той самий Руссо, який достатньо справедливо підмітив, що найважливішою соціальною навичкою, яку треба тренувати у дітях є доброта. І ось у якості дитячого тренажера доброти ідеально підходили звірята. У часи самого Руссо ця ідея все ще була трохи революційною, але років за 20-30 європейське суспільство до неї вже доросло, й у того ж Ганса Крістіана Андерсона герої-звірі – звичайне явище.

Андерсон взагалі для свого часу писав надзвичайно складні і сучасні казки, вміло мішаючи елементи з різних творів, будуючи достатньо складні сюжети й в тому числі роблячи тварин героями казок. Ну а далі твори про казкових і не дуже звірів почали з’являтися один за іншим.

Історія фентезі: Казка як дитяча література

Тут треба зауважити, що тварини-герої були цілком собі звичайними і зрозумілими для літератури як античної, так і середньовічної. У якості прикладів можна навести й «Батрахоміомахію», й «Роман про Лиса». Але пошуки Бога у людині на межі Середньовіччя та Відродження проголосили що людина тепер не таке ж Боже створіння, як і тварини, а джерело сенсу існування Всесвіту і, як наслідок, звірі з літератури зникли й на початку 19 століття їх довелося вигадувати знову. Карло Коллоді, Людвіг Бернштейн, Петро Гулак-Артемовський та багато інших письменників доклали свою руку до того, що балакучі собаки та коти знову стали звичайними героями казок. А наприкінці 19 століття з’явився справжній майстер казок про тварин – Ред’ярд Кіплінг, після якого письменники навчилися застосовувати тварин не тільки для моделювання людських проблем, але і дивитися на світ очима мешканців джунглів.

Цікавим наслідком усіх цих процесів є те, що у голлівудських і японських мультфільмах надзвичайно часто присутнє якесь комедійне звірятко. Андерсон свого часу до краба Себастіана не додумався і авторам мультфільму «Русалонька» 1989 року довелося його додавати самотужки. Але самому Андерсону, як вірному послідовнику поглядів Руссо, він, напевно, сподобався б.

Трохи менш очевидним, але значно важливішим наслідком повернення звірів у казки стала поява такого явища як «фентезійні раси». Бо антропоморфні тваринки, які як кріт із казки про «Дюймовочку», живуть життям, у якому поєднуються людські та нелюдські реалії, виявилися ідеальною моделлю для обкатування ідеї про те, що хтось не схожий на людину може бути героєм фентезі, бо герої усього того, що вигадали у часи Відродження та Просвітництва, попри весь гуманізм, були білими європейцями, бо по суті сам гуманізм був розвитком християнства – світогляду білих європейців.

В цілому літературна казка на початку – в середині 19 століття набуває дуже багатьох рис, які звичні нам і у сучасному фентезі, і яких зовсім не було ні у казці народній, ні у творах епохи Відродження. У рамках старої «простої оповідки для дітей» для усього нового стає все менше місця і незабаром це призвело до нових змін, про які буде розказано наступного разу.

Історія фентезі: Казка як дитяча література
Підписатися
Повідомляти про
2 Коментарі
старі
нові популярні
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Дякую.

Цікаво та корисно.

Щось я шість попередніх текстів пропустив. )

Треба все перечитати. )
Джерело: https://uageek.space/if-kazka-iak-dytiacha-literatura

2
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори