Історія фентезі

Частина V

Відродження: від Бога до людини

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

Від лицарів до купців

Починаючи з 13 століття у Європі достатньо повільно починає розгортатися процес, відомий як Відродження. Процес цей певним чином унікальний саме для цього регіону. У ісламському, індійському, китайському та решті світів прямих відповідників йому не відбувалося, або відбувалися вони зовсім по іншому і пізніше. Безпосередньо процес Відродження до генеалогії сучасного фентезі як літературного жанру має досить непряме відношення, але саме в цей час склалися деякі канони, які визначать його образ у майбутньому.

Що відбувається у цей час у Європі? Люди стають багатшими. Причому стають вони багатшими переважно завдяки своїм умінням у ремеслах, передбачливості, торгівлі. Як наслідок роль складних соціальних зв’язків збільшується, раціональне мислення розповсюджується, зацікавленість у тому, що відбувається в інших країнах і у тому, що відбувалося у минулому. Як результат, культурний процес перекинувся із відносно вузького кола лицарства та духовенства на більш широкі кола містян та купецтва.

У чомусь цей процес був схожий на становлення античних цивілізацій, бо увага суспільства перетікала від суворого воїна, який долає чудовиськ у дичині, до образу людини, яка мандрує заселеним світом, заробляючи собі на життя і дивлячись  на щось новеньке. В якомусь сенсі Сіндбад-мореплавець – це останній спільний герой для християнського та ісламського світів, після якого європейські сіндбади відправилися у дуже цікаві місця, а арабські так і залишилися просто торговцями.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

Людина – міра усіх речей

Різниця з епічними часами полягала у тому, що осмислення нового місця людини цього разу відбувалося всередині уявлень про божественний замисел, який по суті є добро, якому протистоїть Великий Брехун, і який, зрештою, переможе. Нагадую, що у рамках таких уявлень абсолютно усі аспекти людського життя сприймалися як втілення цього плану, якому шкодять темні сили.

Тільки от у світі сіндбадів-мореплавців та ґулліверів занадто багато залежало від знань кожної окремо взятої людини, її щоденного вибору та вчинків, послідовність цю могла відстежити кожна хоч скількись освічена людина. І усі ці зацікавлені подібними дивними речами купці та лікарі звернулися туди, коди католицьке духовенство зверталося кожного разу, як не могло знайти відповіді у Біблії – до античної культури.

Варто сказати, що у стародавній Елладі та елліністичному світі до осмислення морально-етичних проблем додумалися десь так за півтори тисячі років до перших ознак Відродження у Європі. Відбувалося це далеко за межами епосу, в античній філософії та драматургії. При чому попри усю наочність і однозначність спостережень за тим, що вчиняючи погано, людина рано чи пізно погано і закінчить, ніяких висновків з цього не робилося, бо в елліністичному світі всемогутньої сили, яка рухає світ до перемоги моралі над аморальністю ще не було. Потім політичні процеси стерли ті комедії та трагедії із масової свідомості, а вижимки з них узяли на озброєння усі три авраамічні релігії.

І ось у Європі настав ренесанс і у пошуках відповідей люди звернулися до античного спадку. І головний принцип, який автори узяли в античних авторів це – «людина – міра усіх речей, існуючих — що вони існують, неіснуючих — що вони не існують». Цей вислів Протагора кожен мислитель Відродження розумів у міру власного досвіду. Зрештою, вона значною мірою вступала у конфлікт із твердженням про чисту ідею як про джерело усього сущого і великою мірою ця суперечність призвела до початку Реформації у Європі, визначила напрямок політичної й суспільної сумки аж до 20 століття.

Божественна комедія

І звичайно, спроба усунути усі протиріччя між ідеєю абсолютного добра та раціональним щоденним досвідом людини є однією із центральних ідей досить строкатої за своєю формою літератури. Не дарма в основі слова «гуманізм», яким часто називають філософію цього періоду лежить слова «людина». Також варто звернути увагу на те, що між філософськми трактатом, поезією та драматургією у цей час немає непроникних меж, одне легко переходить у інше бо по суті гуманістична література була синтезом одразу кількох культурних традицій.

І відправною точкою тут треба обрати головну літературну подорож епохи Відродження – «Божественну комедію» Данте Аліг’єрі. Варто сказати, що вже назва цього твору, яка зараз виглядає вкрай помпезно (а спочатку твір називався просто «Комедія»), у ті часи виглядала дійсно революційно. На межі Середньовіччя та Відродження твір про пошуки Бога із назвою «Комедія» виглядав приблизно як у пізньорадянські часи рок-опера про життя Леніна.

Річ у тому, що драматичне мистецтво як таке було чудово відомим сучасникам Аліг’єрі. Але це був «низький» жанр, несумісний із тематикою пізнання різниці між добром та злом. Крім того, «комедія» – алюзія ще й до давньогрецької драматургії, яка саме ставала модним ретро. Тобто по суті Аліг’єрі каже: «так, я намагаюся своїм простим розумом осягнути високі матерії, але стривайте, хіба мій розум – не частина тих матерій?»

І треба сказати, що це була провокація, до якої публіка була готова. Слово «Божественна» додав сучасник Аліг’єрі Джовані Боккаччо, по суті саме з провокативно-піарних міркувань. Взагалі поема являє собою подорож простої людини, не воїна і не священника, по суті того самого Сіндбада-мореплавця, тільки цього разу він не у дальні землі за різними дивами пливе, а подорожує крізь Пекло, Чистилище та Рай до Бога у пошуках розуміння усього у світі, у тому числі Добра та Зла у всіх їх земних проявах з метафізичної точки зору.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

Крім надзвичайно яскравих образів Раю та Пекла, які потім будуть цитуватися поколіннями авторів фентезі і які по суті і є першими в європейській історії візуалізаціями цих фантастичних просторів, «Божественна комедія» цікава ще й іншим. По суті саме тут у літературну традицію входить надзвичайно важливий для фентезі елемент. Ідея подорожі, з якої герой повертається змінений новими знаннями та досвідом. Тут відчутні мотиви й паломництва до святих місць, й мотиви подорожей торговців на Схід, які звідти провозили різні дивні речі типу сучасної десяткової системи числення. Але синтез усього цього в ідею подорожі, яка змінює людину, відбувся саме у літературі Відродження. І коли маленький гобіт, повертаючись з Еребору, чує від Гендальфа, що він виріс, то це апеляція саме до подорожі Аліг’єрі.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

Боккаччо та Чосер

До речі про згаданого Боккаччо. Він зайшов до проблеми з іншого боку і відомий як неперевершений автор історій про життя, розказаних зі смаком і не без моралі. Саме Боккаччо був тією людиною, яка у літературній формі осмислила те, наскільки неоднозначним є реальне людське життя з точки зору християнської та і будь-якої іншої моралі. Так, людина дійсно була мірою усього, у тому числі власної дурості та пороків.

Джованні Боккаччо та його колега з Англії Джеффрі Чосер прямого відношення до фентезі не мають. Але коли ви читаєте у фентезі різні в міру веселі історії про те що у псевдоісторичних декораціях роблять різні дотепні та не дуже чесні чоловіки та жінки – знайте, що ви по суті читаєте або «Кентерберійські оповідання», або «Декамерон», бо саме із них у літературі взагалі почалося осмислення цих тем.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

Всесвіт Шекспіра

Той, хто думає, що «доросле» чи «історичне» фентезі придумано у другій половині 20-го століття, ніколи не дивився постановок Вільяма Шекспіра і не читав жодну з його п’єс. Зазвичай коли говорять про основи «Гри Престолів» Джорджа Мартіна, то її основою вважають війну Червоної та Білої Троянд у середньовічній Англії. Але так само вірним буде те, що основою історії Вестеросу є «Король Лір», «Гамлет» та «Отелло». Бо по суті ці історії саме про владу, зраду та купу трупів у далекому королівстві.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

При цьому фентезі чи казкою по своїй суті трагедії та комедії Шекспіра не є, бо власне фантастичний елемент у них навіть там, де драматург свідомо до нього звертається, наприклад у «Сні літньої ночі» його не дуже цікавить. П’єси Шекспіра – це те саме зображення життя людей в умовах конфлікту між ідеєю добра, яка десь там у майбутньому обов’язково переможе, і життям реальних людей у всій його неоднозначності тут і зараз, що й у Боккаччо з Чосером. Тільки Шекспір ще й для ефектності переносить дію до псевдоісторичних чи фантастичних місць. При цьому, що цікаво, зрештою п’єси Шекспіра почали сприйматися і як вигаданий світ, у тому числі де живуть Титанія, Просперо, Гамлет та інші персонажі. І цей світ, хоча він і не залишив прямих фентезійних нащадків, на довгі роки став головним фентезійним світом європейської культури.

Доба утопій і прекрасність тілесного

Варто сказати, що саме фантастичні світи у цей час народжуються масово. Причому ані з казками, ані з епосом, ані з драмою вони переважно не пов’язані. Утопії як історії про чарівні країни, де усе добре, але вони знаходяться десь далеко теж народилися на стику історій купців зі Сходу, опрацювання античного спадку та спроб раціонально осмислити християнську есхатологію.

Взагалі з усієї творчості літераторів епохи Відродження найнебезпечнішим було вигадувати утопії. Бо зазвичай ці ідеальні каїни будувалися на соціальних принципах, які досить сильно відрізнялися від тих, на яких базувалася як влада найбільшої наддержавної організації – католицької церкви, так і влада новонароджених національних держав у формі абсолютних монархій. Вибір утопістів складався з вигнання, катівень інквізиції і страти за зраду свого короля.

Взагалі-то утопія як літературна традиція до генези сучасного фентезі теж прямого відношення не має. Але образи ідеальних королівств та міст, будь то Нарнія чи ельфійські міста, чи, навіть, Анк-Морпорк – це усе образи, принесені з утопій.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

І серед них є один, який тісно пов’язаний як з історією фентезі, так і з самим Відродженням. Архетипи, засновані на єдності форми, поведінки та імені. І архетип такої ось країни утопії потребував єдності абсолютної краси архітектури, соціуму та самих мешканців. І в епоху Відродження ця потреба стояла особливо гостро, бо перехід до гуманізму означав, що тепер Слово, яке є Добро, лежить не тільки у світі ідей, але й у матеріальному тілі людини та усіх проявах її діяльності.

Саме тому за каноном країна, мешканці якої уособлюють світло має бути забудована виключно красивими білими будівлями, а її мешканці усі як один повинні мати надзвичайно привабливу і здорову зовнішність. Як наслідок, бодіпозитив та етнічне різноманіття – це зовсім не про класичні образи сил світла у тому, що колись стане фентезі. Але до того ще далеко.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини
Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини

Квест дона Кіхано

Нарешті треба додати, що увесь цей час великих звершень Відродження лицарські романи нікуди не поділися. Вони продовжували знаходити своїх читачів, тільки ось сам світ став для тих читачів зовсім не тим, чим він був для поколінь їх предків. Вміння відчайдушно махати мечем у ньому значило усе менше, а вміння представляти себе і зоробляти гроші – все більше. Ну а сувора християнська мораль, що так подобалася «рівним пацанам» на броньованих конях, все більше поступалася місцем напівтонам гуманізму.

І якось один із читачів тих романів узяв та і написав свій. Про такого ж читача, який раптом усвідомив, що світ потребує його у ролі людини, яка усі ті подвиги втілить у життя. Звали письменника Мігель Сервантес, а його герой, який несподівано усвідомив свою лицарську сутність, відомий усім як дон Кіхано.

Взагалі «Дона Кіхано Ламанчеського» можна назвати першим в історії потраплянцем, причому потраплянцем зворотнім. Бо він, відіграючи роль героя пізнього лицарського роману, який є модифікованим християнською мораллю епосом, намагається грати свою роль у світі Боккаччо, Чосера та Шекспіра. І у цій якості він насправді писався як дуже зла сатира на усю епоху Відродження.

Бо саме у ній виникло таке явище як подвійна мораль: мораль високих ідеалів та мораль повсякденного життя. Мораль високих ідеалів ніби й правильніша, але при цьому у нашому звичайному житті бути доном Кіхано не дуже і продуктивно. Взагалі треба сказати, що саме в цей момент дороги лицарського роману та того, що в майбутньому стане фентезі, сильно розходяться.

Лицарський роман у дусі часу поступово перетворюється на роман пригодницький, щоб колись у майбутньому дати початок науковій фантастиці. А дон Кіхано подарує фентезі ще один надзвичайно важливий елемент – образ людини, що живе своїм звичайним нецікавим життям, але мріє про подорож у лицарському обладунку із мечем, про квест, у якому треба буде допомогти Добру у боротьбі зі злом. Бо людина дійсно стала мірою усього у світі. Навіть абсолютного Добра та Зла.

Історія фентезі: Відродження — від Бога до людини
Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Популярні публікації

Дописи за темою

0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори