Amanogawa: інтерв’ю з Safran Book

Amanogawa поспілкувалися із засновницею видавництвf Safran Book. Пані Світлана Призинчук люб’язно відповіла на питання про нелегкий шлях видавця літератури Сходу, складнощі та тонкощі перекладу зі східних мов, а також новинки які ми побачимо вже найближчим часом (в тому числі першу перекладену тайванську маньхву «Берегиня»)

Доброго дня! Давайте знайомитися)) Розкажіть будь ласка трохи про вашу команду. Хто ви, скільки вас, і що мотивувало зайнятися справою?

Вітаю! Мене звати Світлана Призинчук, я – засновниця сходознавчого видавництва «Сафран». Майже в кожній нашій книжці (крім дитячих) в кінці є розділ «Команда». В тому розділі написано що я «Відповідальна за випуск» і що я 6 років жила в Китаї, де вивчала китайську мову та отримала магістерський ступінь з мистецтвознавства.

А взагалі нас дуже багато, і всі ми сходознавці, які вирішили, що треба нарешті щось робити з тим що в Україні взагалі немає літератури яка би представляла наш регіон, тобто Азію. Це було нашою основною мотивацією. Тобто, хоч ідея видавництва з’явилася і у мене, але свою найбільшу заслугу я вбачаю в тому, що ми змогли зрушити цю глибу з місця, об’єднуючи під своїм «видавничим дахом» багатьох українських фахівців-орієнталістів, які живуть в різних країнах світу: від Азії до Америки. Це в першу чергу китаїсти, японісти, кореїсти, але також вже долучилися фахівці з арабської, турецької, фарсі etc. Всі вони хочуть докладатися до розвитку орієнталістики в Україні, перекладаючи і створюючи книги нашого видавництва. Ці фахівці у нас на фрілансі на окремих проєктах. На постійній ж основі разом зі мною у нас працюють три людини працюють: це бухгалтер Тетяна та сммниця Катя. Катя – студентка факультету кореїстики КНУ ім. Т.Г. Шевченка.

Як давно ви працюєте на видавничій ниві? Наскільки важко в Україні розпочати видавничу справу? Яким був ваш шлях початківця?

Взагалі сама ідея створення видавництва з’явилася наприкінці 2016 року, багато часу пішло на підготовку ґрунту, створення ком’юніті, підготовки перших проєктів. Зареєструвалися ми навесні 2018-го, а офіційно вийшли на ринок на Книжковому Арсеналі 2019 представивши два «стовпи» китайської класики, перші переклади українською «Джвандзи» (якого в наших краях можуть знати як Чжуанцзи) та «Чайного канону».

Розпочати видавничу справу може й не так важко, але втриматися на плаву, вижити, не закритися, не збанкрутувати, постійно створювати нові цікаві проєкти – ще той челендж. І тут ще одне з першочергових питань – це постійне вливання коштів у молоде видавництво. Державної підтримки молодих видавництв у нас звичайно ж немає. Тобто це такий океан, де тобі пророкують дуже швидко піти на дно))) Але для тих хто свого часу підкорив Азію, все не так страшно. Життя в Азії вчить дуже багато чому. Але звісно ж треба мати багато ентузіазму, віри і “关系” в позитивному сенсі.

Шлях початківця був складним, тому що у мене взагалі не було стартового капіталу. На перші 2 книги я позичила гроші під відсотки. Психологічно це складно, тому що абсолютно не знаєш чи вдасться все задумане. У багатьох не вдається. Я просто дуже сильно вірила, що у нас точно все складеться. Не могло бути інакше, бо ми знаємо нашу рідну Азію як ніхто інший. Це унікальна ніша, в якій можуть працювати лише фахівці. Наскоком цю нішу ніколи не візьмеш. Тобто була ставка в першу чергу на унікальну команду, якість видань і на незаповнену книжкову нішу. Адже навіть якщо у нас були б гроші, але не було підготовлено команди, то хто ж би робив наші проєкти?

Чому ви вибрали саме таку тематику для видавництва? Все ж, література Сходу це досить екзотична і незвична для нашої аудиторії річ. Чи не боялися ви зазнати невдачі?

Література Сходу виявилася для України дуже екзотичною штукою. Тут цікавий момент, що коли я задумувала видавництво, то спочатку думала що ми будемо «заповнювати» уже певний сформований попит на літературу про Азію українською мовою. І я скажу, що ми в принципі помилилися з цим. Оскільки Росія теж дуже мало завозила на український ринок свою сходознавчу літературу, а ввозила в основному мас-маркет (товари, розраховані на максимально широку аудиторію – примітка), то як такого попиту і не було сформовано. Тепер цей попит ми формуємо самі. Тобто виявилося що ми з нуля створюємо/викликаємо інтерес до Азії через наші книжки.

Яким ви бачите свого читача? На кого ви орієнтуєтеся?

Зараз можу сказати що орієнтуємося на широке коло читачів, яким просто цікава Азія. Виявилося, що це не студенти-філологи східних мов, і не бізнесмени, які працюють з Азією, і не туристи до тих країн. Тобто всі аудиторії які ми визначали на початку не спрацювали. Звичайно такі читачі в нас теж є, і їх багато, але основна більшість – це люди, мало пов’язані з Азією. Це ті кому подобаються книги саме нашого видавництва.

А як обираєте, що саме видати? Керуєтеся власними вподобаннями чи маєте якийсь усталений план на певний час?

Звісно на самому початку, були сформовані видавничі плани, більше по китайській літературі, але також частково і по корейській та японській. Ці плани є, але ми не слідуємо ним, хоча періодично туди заглядаємо. На практиці це у нас відбувається так: спочатку ми ведемо розмови з перекладачами, що вони хочуть, що вони вважають цікавим, за що хочуть братися. Потім з цих пропозицій ми відбираємо те, що цікаво нам з видавничої точки зору. А потім перевіряємо чи є у нас якісь можливості фінансування. Ідеально коли все це збігається. Але якщо проєкт класний, і нам дуже хочеться його зробити, то ми звичайно фінансуємо самі. Іноді проєкти до нас приходять напівготові (тобто вже є переклад чи авторський текст). Ми їх оцінюємо і говоримо чи будемо за них братися. Іноді проєкти нам пропонують закордонні партнери. Але ми так само відбираємо те, що нам самим цікаво.

Якщо глянути у ваш доробок, то можна помітити дитячу книгу про Короля мавп (серія «Легенди Китаю») – одного з найвідоміших персонажів китайської міфології. І само собою постає питання – чи побачимо ми щось більш доросле про цього персонажа, як-от «Подорож на Захід» від «Сафран»?

Нас уже питали про це. Переклад «Подорожі» – це велетенська робота. У нас є перекладач який хоче взятися за це, при чому вже давно. Але переклад триватиме щонайменше 3 роки, а то й більше. Потім постане питання фінансування цього видання. Це мегапроєкт, переклад по-хорошому має коштувати пару десятків тисяч доларів. Це якщо ми говоримо про відповідну оплату цього перекладу. Поки що ми це самі не тягнемо. Програм, які фінансують видання класики в Китаї наразі немає, і невідомо чи з’являться. Поки що і «Джвандзи» і «Піднебесні пісні. Поетичні переклади Ярослави Шекери» ми фінансували самі.

Говорячи про «Подорож на Захід», яка вважається одним із чотирьох класичних китайських романів, чи варто чекати видання «Трицарства», «Річкових заплав» та «Сну у червоному теремі»?

Ситуація аналогічна «Подорожі на Захід». Є інший наш перекладач, який хотів би взятися за «Річкові заплави». Проблеми всі ті самі.

А як щодо японської літератури? Наразі, можна помітити, що переклади українською мовою як класичних творів, так і більш сучасних японських письменників наявні у дуже малій кількості. А якщо говорити про ранобе, то досі немає жодного, яке б переклали рідною мовою. Коли на думку приходить Корея, то взагалі важко щось пригадати.

Так, ви вірно підмітили. Серед усіх напрямків сходознавства, у нас найбільше видавалося саме японістики. Мабуть не останньою причиною цього було часткове фінансування перекладів фондом «Japan Foundation», який якраз і орієнтований на підтримку класики. Розцінки перекладів з японської (як і з корейської чи китайської) дуже високі, відповідно потягнути самим видавництвам переклади з оригіналів дуже важко. Ранобе не буде виключенням. У нас самих «висять» два проєкти японської класики. Це військовий епос ХІ століття і модерна класика першої половини ХХ ст. Поки що вони не в активній роботі, ми шукаємо можливості фінансування. Поки не дуже успішно(

Кілька днів тому, ви анонсували, що плануєте видати тайванську манхьву «Берегиня». Чому ви вирішили розпочати видання мальованих історій саме із цього тайтлу? І чому українському читачеві варто витратити свої час та гроші на цю маньхву?

З чогось же треба починати. Насправді я відібрала десяток тайванських тайтлів, а почали з неї бо дуже ж вже красива обкладинка)) Мені аж дух захопило від її кольорів, а вже потім я почала читати сюжет, дивитися той уривок який був наданий для вільного доступу. Також дуже важливим моментом стало те, що ця маньхва нещодавно отримала премію, і що вона випускається в онґоінґу. У візуальному зображенні старого Китаю мені завжди дуже подобався саме такий стиль. Тут якраз повністю співпали мої естетично-візуальні смаки. Чесно скажу, що я в першу чергу я ціную естетику і багато коміксів мені абсолютно не заходять через свій мальований стиль. Мені або подобається/або не подобається. Ми видаватимемо лише те, що мені буде подобатися візуально.

Звичайно ж і тема маньхви дуже «оn the edge», гендерна. Становище жінки в Китаї століттями було упосліджене. І бинтування ніг – це такий собі апофеоз брутальності у ставленні до жінки. На початку коміксу є така фраза «Як ми видамо тебе заміж з такими ногами???». Мається на увазі що у дівчини ноги були неперебинтовані, по-нашому нормальні. Треба сказати що ноги бинтували не всім. Бинтували аристократкам або тим, для яких батьки хотіли «хорошу партію».

Чи плануєте ви свою «видавничу експансію» в бік манґи та манхви? Наскільки ви знайомі із цими жанрами і що б могли порадити нашим читачам? Топ 5 манґ/манхв від Сходознавчого видавництва «Сафран»?

Плануємо експансію в дві сторони: тайванська маньхва і корейська манхва. Манґу ми поки не чіпатимемо. З японцями працювати дуже складно з багатьох причин, ми це добре знаємо і на власному досвіді. Ми трохи почекаємо поки інші видавництва, які орієнтуються виключно на манґу, їх трохи розворушать))

Ми тільки починаємо заглиблюватися в цей всесвіт. Але оскільки знову ж таки це наша рідна Азія, то ми швидко розберемося щодо чого. Мені важко щось радити, в тому числі я не відчуваю за собою моральне право радити щось неліцензійне або перекладене російською. Я можу тільки порадити читати всю манґу що є на ринку від молодих українських видавництв.

Якщо говорити про вашу команду (авторів, перекладачів, редакторів), вона у вас стала чи ви наймаєте людей з-поза видавництва на кожен новий проєкт?

Наша команда перекладачів є сталою в тому сенсі що є постійний пул перекладачів з якими ми працюємо, і він тільки розширюється. З деякими перекладачами ми працюємо одноразово по якомусь проєкту, з деякими – постійно. Тут грає свою роль багато чинників. Кістяк команди редакторів теж уже сформований, але ми весь час його помаленьку розширюємо, пробуючи працювати з новими редакторами. Це необхідно тому що у нас збільшується кількість проєктів, які тривають паралельно. Зараз у нас більше десятка «своїх» редакторів та коректорів, які переходять з проєкту на проєкт. Нам добре з ними працювати бо вони вже знають нашу специфіку і не бояться братися за такі складні проєкти як у нас.

Наскільки важко перекладати із китайської мови? Як відомо, в Китаї є безліч діалектів, не менш важливим є той факт, що з середини минулого століття в країні послуговуються спрощеним варіантом письма і сучасна китайська значно легше за традиційну (якою послуговуються, наприклад, на Тайвані).

Ніхто не перекладає з діалектів, вони існують в усному просторі. Ми перекладаємо з літературної мови, за основу якої взятий мандаринський діалект. Книги видаються саме літературною мовою. Спрощене письмо справді легше, особливо для тих хто вчив лише його. Так, перекладати з традиційних ієрогліфів цілий роман чи філософський трактат – це подвиг. З маньхвою легше, бо там невеликий обсяг тексту. Звичайно коли перекладаєм тайванські книжки, то там є і тайванський діалект. Тоді ми працюємо з носієм мови, який в такому разі виступає або редактором перекладу або просто консультує по кожному конкретному випадку.

При ознайомленні із роботами видавництва ми відмітили вкрай високу якість видань – хороший папір, насичені кольори, чіткий шрифт, а також дуже красивий дизайн книг. І ось питання – наскільки важко, часо- і ресурсозатратно для невеличкого видавництва робити справді якісні книги? І чи це взагалі рентабельно?

Дякуємо за ваш коментар з приводу якості. Це однозначно і часо-, і ресурсозатратно для будь-якого видавництва. Але, як ви пам’ятаєте, наша ставка була на якість. Дизайн у всьому цьому грає надзвичайно важливу роль. Було дві основні причини чому дизайн треба було робити класний від самого початку.

  1. Треба було привернути увагу читачів до книжок серед усього що є на ринку. Оскільки ми не знали скільки їх є, тих потенційних читачів, ми розуміли що люди які не знають нічого ні про Азію, ні про наше видавництво, найперше оцінюватимуть наші книжки із зовнішнього боку, за оформленням. Тримаючи в руках привабливу книжку, шанси того, що вона затримається в їх руках, вони її розгорнуть і щось прочитають у книжковій крамниці, все ж збільшуються.
  2. Ми починали працювати з китайською літературою. Стереотипи щодо Китаю (повністю протилежні щодо Японії) такі, що там все низькопробне, неякісне, і також, некрасиве. Цю настороженість щодо всього китайського, яка автоматично переходить і на «китайські книжки» треба було переломити. Переломити всіма доступними способами, в тому числі якісним папером, шрифтом, колористикою тощо.

Окрема тема це моя любов як мистецтвознавця до стильних обкладинок, і особливо колажів. На наших обкладинках часто є колажі, мені здається що через колаж найкраще можна передати дух сучасної Азії.
Щодо рентабельності – у нас трохи вищі ціни ніж в середньому по ринку. Але й ми не піднімаємо їх надто високо. Тому що наша мета – це розширення читацької аудиторії.

Що плануєте видати в найближчому мабутньому?

Отже у червні, до Книжкового Арсеналу ми видаємо чотири нові книжки: арт-видання «88 орнаментів кімоно», це 112 сторінок суцільної краси в тканинній обкладинці, з тисненням фольгою та супер-обкладинкою. Також буде два тайванські романи «Хроніки поцуплених роверів» Ву Мін’ї та «Історії Сахари» культової тайванської письменниці Саньмао. Ще один нон-фікшн поки не розкриваю.

Ваш найкращий, або ж просто улюблений проєкт, створений видавництвом?

Ой, це справді складне питання. Майбутні проєкти завжди найкращі)) Всі три які я назвала – це просто вау! Це новий рівень для нас і в плані якості літературних творів, і в плані знаковості «імен». «Хроніки поцуплених роверів» в довгому списку Букерівської премії. «Історії Сахари» видані у 1976-му році і до цього часу продані тиражем більше 15 мільйонів. У 2019 англомовне видання вийшло у Bloomsbury.

Які ви ставите перед собою плани на найближче майбутнє?

Більше країн. Більше коміксів. Більше сучасної літератури. Планів багато, Азія велетенська і це наша друга батьківщина. Тож ми продовжимо знайомити з нею українських читачів.

Популярні публікації

Інші ІНТЕРВ'Ю

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

Мальописи з району #1 — Ярослав Світ / Троє проти зла

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

Баляндраси #47 — Ярослав Мішенов

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

MANGUA 21: Атака Титанів на Таємну АсамблейЮ або як Мікаса Гітлером стала

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

MANGUA 20: Маньхва Берегиня або як Сафран завалить нас тайванськими мальописами

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

Amanogawa: інтерв’ю з Safran Book

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

MANGUA 19: Манґа українською або як UA Comix планує захопити світ манґюа

Євген Лір

Зоряна Фортеця: 42 фантасти про Неймовірне, Літературу і Все Інше — Євген Лір

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

MANGUA 18: Медична манґа або як Fireclaw хентайний яой планували видавати

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

MANGUA 17: BLAME!, Вовчі діти та Книга магії з нуля або як ми ревіли та стогнали від анонсів Molfar Comics

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

MANGUA 16: Стімпанк-манґа Понад Хмарами або видавничий Dark Souls для Lantsuta Publisher

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

Хто такі “Мрія” та як вони збираються захоплювати мальописну збіганку?

Amanogawa: інтерв'ю з Safran Book

MANGUA 15: Шьоджьо від NashaIdea або як Торі манґу про путіна просувала

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори