Історія фентезі

Частина II

Епос та його герої

Історія фентезі: Епос та його герої

Наука, релігія та епос

Перше зміна, яка сталася із казкою на її шляху до сьогодення сталася через те, що накопичення практичного досвіду про навколишній світ вирвало наукове знання із загального обсягу культурної інформації та почало руйнувати анімалістично-синкретичне мислення. Почало народжуватися те, що зветься критичним мисленням. І, що значно важливіше, сам уклад життя людей почав змінюватися. Перші мезолітичні хлібороби та скотарі жили у світі, де хтонічний світ природи відсунувся трохи далі, ніж межа освітленого вогнищем  простору, як мінімум – за межі  їхніх поселень. Ні, у них  теж щасливо оселилися домовики, про яких можна було розповідати казки. Але то вже були не живі речі, а духи, які на світ матеріальних речей впливали.

А сам матеріальний світ чим далі, тим більше ставав підвладним людині й поступово у свідомості людей поруч зі зрозумілим фізичним світом почав формуватися світ метафізичний. По факту палеолітична казка розділилася на три все ще дуже близькі, але три окремих види літературних текстів: 

  • власне казку народну;
  • епос;
  • релігійні тексти.

Народна казка з того часу і аж до 17 століття, коли її почали записувати фольклористи, змінювалася дуже мало. Вона вбирала у себе нові побутові та культурні реалії, але по суті своїй лишалася в принципі тим, чим і була до того.

Релігія на світанку свого існування, у часи, коли духи тільки перетворювалися на перших язичницьких богів, до генези фентезі мала дуже невелике відношення, її час прийшов пізніше. Тож, саме епос, що тільки народжувався, був на той момент тим, що було ближче за все до фентезі. Власне, у той момент у  частині казок, які потім стануть епосом, ставалися події досить дивні з точки зору тих, хто думає, що фентезі – то про чарівні речі. Їх фокус почав зміщуватися з хтонічних сил навколо людей, на самих людей. Самі розповіді ставали все більш конкретними, зокрема у героїв почали з’являтися імена, які ідентифікують їх із персонажем конкретно цієї історії, у розповідях взагалі побільшало конкретики.

Історія фентезі: Епос та його герої

Неолітична революція

Взагалі найдавніший записаний епос, із тих, що дійшли до нас  «Епос про Гільгамеша» — багато на чому побудований саме на взаєминах двох героїв  людей Гільгамеша та Енкіду. Героїв цілком конкретних, із досить таки вираженими характерами та мотивами і які взаємодіють в першу чергу у людському середовищі.

Це і не дивно, адже люди все більше проводили часу у межах своїх впорядкованих поселень, спілкуючись один з одним, а не з деревами та лисами. Але перша велика революція в історії фентезі була попереду. Мало яка подія мала такий вплив на свідомість людей, як неолітична революція. Освоєння кераміки та злакових культур дозволило людям робити довгочасні запаси продовольства. Це дозволило людям жити не тільки сьогоднішнім днем, як те бувало у дикій природі, але і частково контролювати день завтрашній. Людина перестала відчувати себе частиною природи, у її свідомості народилися нові сили, а хтонічні боги зайняли звичне нам місце.

Своєю чергою можливість накопичення зерна, а згодом і початок обробки металів  призвели до появи майнового розшарування. Виникла  можливість і необхідність вести війни із залученням професійних солдатів. Згодом це практика  призвела до появи царів і грошей. А згодом накопичення ресурсів призвело до появи математики і писемності.

Історія фентезі: Епос та його герої

Гільгамеш — герой з міста Урук

Історія  казки як літературного жанру, що згодом еволюціонував у фентезі починається із цього місця. І вже згаданий «Епос про Гільгамеша є чудовим зразком того, що з’явилося у цій літературній традиції у ті часи і що щасливо дожило до наших днів. Епос – це, в першу чергу герої. Якщо у народній казці її фантастичний світ зі своїми чудернацькими законами відчутно домінує над героєм-людиною,  то у епосі вже дії героя-людини є рушієм сюжету. При цьому звичайно, герой-людина ідеалізований і, власне, саме епосу ми вдячні появою образу непереможного героя, який досягає успіхів у всьому.

Власне, Гільгамеш несе на собі усі ознаки того, що він герой вже неоліту і мідної доби. Він не просто непереможний воїн, а цар міста Урук, розумний, хитруватий і з непогано підвішеним язиком. Гільгамеш вже дитя кульури міста із коштовностями, соціальними ролями, виробництвом і тому подібним. Натомість його друг та слуга Енкіду – дитя природи, грубий, але чистий душею. І ось цей дует благородного але хитруватого героя і чесного дукуна потім гулятиме сторінками пригодницьких книг ще не одну тисячу років.

Історія фентезі: Епос та його герої

Герої без моралі

Світ епосу до появи монотеїстичних релігій – це суцільний світ героїчних звершень, у якому хтонічні сили, виступають одним із основних об’єктів прикладання героїчних зусиль. Власне, чисто зовнішня сторона усіх епосів, що про Гільгамеша, що про Прометея та Геракла, що про індуїських богів-героїв мало чим відрізняється від того ж Конана-варвара, народженого на початку 20 столітя. Тут є купа ворогів, яких треба перемогти і увесь сюжет навколо цих перемог крутиться.

Історія фентезі: Епос та його герої

Чого немає у героїчному епосі – так це ідейного і морального навантаження. Домонотеістичний світ ще не знає категорій абсолютного добра та абсолютного зла. Мораль тут ще готтентотська – зло і добро – це те, що є таким безпосередньо для героїв епосу, а не взагалі. Установки, що герой не повинен штовхати собаку, інакше він «антигерой» чи «темний герой»? тут не існує і не може існувати взагалі.

Люта смерть не щадить людини:
Чи навіки муруємо ми оселі?
Чи навіки ставимо ми печаті?
Чи навіки брати спадщину ділять?
Чи навіки ненависть займається в людях?
Чи навіки ріка несе свою повінь?
Чи навіки з личинки виходить бабка?
Зору, що стерпів би зори Сонця,
Зроду-віку ще не бувало:
Бранець і мертвий між собою подібні —
Чи не смерті образ вони являють?
Чи людина — володар? Коли Елліль благословить їх,
Ануннаки збираються, боги великі,
Мамет, що долю створила, разом з ними ухвалює долю:
Вони смерть і життя судили,
Не повідали смертного часу,
А повідали: «жити живому!»

Фрагмент тексту Таблиці X

Соціальні ролі та архетипи

Звичних нам ідей «з грязі у князі», «жінки-воїна як героїні» чи «каліки, що стає царем за допомогою розуму» тут немає. Світ не просто прив’язанй до гендерних ролей, він прив’язаний до ролей традиційних, тобто у ньому розподіл іде нетільки по статі, але і всередині статей по соціальному стану.  Частіше за все у цьому плані згадують індійські касти, але в принципі в усіх інших місцях ми  легко можемо побачти те саме: персонажі, як відображення суспільства діють у рамках,  встановлених для їх соціального статусу.

І цей розподіл дає досить цікавий ефект. З’являється така річ як архетип. Архетип – це, по суті узагальнене уявлення про те, яким має бути певний герой, незалежно від того, як його звуть та які дії і у якому сюжеті він має виконувати. Скоріше навпаки, наявність архетипу задає вигляд героя, його ім’я і набір доступних дій, які, нагадую, ще з точки зору нашої моралі ніяким елайнментом і не пахнуть. При цьому архетипи, завдяки тому, що можуть переходити з одного твору у інший можуть жити самостійним життям.  Найочевидніший поєднання тут – благородний юнак, прекрасний обличчям та ім’ям, на чарівному коні і з чарівними обладунками, що їде рятуваи дуже непросту але безсилу дівчину, з якою непереможне чудовисько збирається зробити щось дуже недобре. Я про Персея, Андромеду та Кето, якщо що, але ви можете підставии сюди купу інших варіантів, суть від того не зміниться.

До речі, архетипи чудово дожили до нашого часу, переживши усі мутації казки у фентезі і лише досить помірно пристосувавшись до нього. Ми їх знаємо як  систему класів у сучасних РПГ. Але про те, як це сталося – трохи згодом.

Історія фентезі: Епос та його герої

Без іронії та магії

Чого в епосі ще не було так це іронії. Усі герої максимально серйозні, навіть тоді, коли роблять щось смішне, бо жарти та знущання один з одного це теж відігравання певної соціальної ролі. Не дивно, що епос усе ще мав тісні зв’язки із язичницькою релігією. Але і тут стосунки були дещо незвичними для нас. Роль язичницьких жерців у суспільстві не була такою всеосяжною, як, наприклад, ми до цього звикли у християнстві. Тому нав’язати своє єдино вірне ідейне прочитання епосу, яке б відповідало умовній волі богів, було ніяк. Внаслідок чого в ідейному плані епос тягнув релігію, а не навпаки.

Взагалі епос, при всьому тому, що він перевернув взаємини людини із зовнішнім світом і в плані суто зовнішніх атрибутів вже дуже нагадував сучасне фентезі в плані сюжету як взаємодії характерів із ідеями, що виливається у конфлікти, та еволюцію від казки не відрізнявся приблизно ніяк. Більше того і у деяких чисто зовнішніх елементах він ще залишався нею. Наприклад в епосі все ще була відсутня магія, як ми її знаємо. Усе метафізичне тут було або результатом діяльності богів і тільки з волі богів могло бути передане людям, або хтонічним проявом хтонічних же створінь. І скористатися останніми людина могла, тільки фізично відділивши магічний орган від решти часини тіла казкової істоти. Як, наприклад, Геракл отримав собі броню у вигляді непробивної шкури лева.

Історія фентезі: Епос та його герої

Уявлення про магію, як про незалежну від богів силу, яка при цьому доступна до вивчення людьми прийшло значно пізніше і досить таки незвичним шляхом.

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори