Кіберпанк

Частина II

Людина як лабораторний щур

Об’єднання сутностей

Нарешті варто останній раз повернутися до Neuromancerа Ґібсона та окреслити ідейну компоненту кіберпанку. Від самого початку глобальні ідеї у кіберпанку були чимось третьорядним, далеко позаду картинки та дій персонажів. Тут не до ідей, треба хоча б те, що саме тебе у навколишній реальності шокує висловити. Але все ж у ранньому кіберпанку центральна ідея є. Ідея об’єднання різних, достатньо складних і суперечливих самих по собі сутностей у щось набагато більше. Саме навколо об’єднання різних досить екзотичних сутностей крутиться сюжет усіх трьох книг The Sprawl. Про єдність та боротьбу двох систем — шейперів та механістів — розповідає головний роман Брюса Стерлінґа «Схизматриця» (або «Шизоматриця», як хочете, все одно воно буде значити «розколота основа») опублікований у 1985 році. Ну і оригінальний сюжет «Привида в обладунках» теж закінчується об’єднанням двох… кіборгів? Штучних інтелектів? У тексті це не пояснюється.

Власне перша тематика кіберпанку вкрай туманна і складна для аналізу. «Ми не можемо дати цьому визначення, але воно лише часина чогось значно більшого». Тут можна побачити й ідею фрагментованості суспільства на «соціальні бульбашки», й наслідки надмірної спеціалізації, й результат того, що через втручання технологій у нашу свідомість ми втратили деякі природні зв’язки, набувши замість цього деякі «неприродні». Хоч би що там було, але ця проблема так і не була у кіберпанку як слід осмислена. Замість цього десь із часів «Робокопу» та «Привида в обладунках», тобто з кінця 80-х на перший план виходить значно простіша і більш зрозуміла людям проблема того, що ж таке є людина, якщо усі її елементи, як матеріальні, так і нематеріальні, можна замінити?

Кіберпанк: людина як лабораторний щур

«… а із щуром ми можемо зробити майже що завгодно»

Канонічним тут є висловлювання все того ж Брюса Стерлінґа, який був головним ідеологом кіберпанку про те, що із людиною ми можемо зробити те саме, що і з пацюком, а з пацюком можна зробити все, що завгодно. Власне, Стерлінг не сказав нічого нового. Це все те саме, чим лякали читачів ще у 1960-ті Філіп Дік та Гарлан Елісон. Тільки тепер висловлене максимально спокійно та цинічно.

І наступне десятиліття автори кіберпанку проведуть у пошуках виходу із цієї ситуації та примирення із цим фактом. Відбуватиметься це усе на фоні втілення у життя попередньої теми кіберпанку. Він об’єднався із космооперою та і з Hard Science Fiction взагалі. Міф про те, що «кіберпанк – це не про космос» зародився на пострадянському просторі, до якого кіберпанк по суті докотився тільки в середині 90-х як відображення приходу інтернету та у відриві від усіх інших технічних чудес і проблем із ними пов’язаних.

Ще у 1987 році виходить роман ще одного класика кіберпанку Майкла Свенвіка «Вакуумні квіти». У ньому змальовано суспільство майбутнього, у якому професійні навички й навіть особистість можна завантажувати у голову як програму. І, що цікаво, при цьому це суспільство дуже вдало вписано у цивілізацію, яка охопила усю Сонячну систему.

А у 1992 та 1995 роках виходять Snow Crash (традиційно спробуйте перекласти самі) та «Діамантова доба або буквар для шляхетних дівчат» Ніла Стівенсона

Перший роман присвячено тому, що людський мозок у плані зламу та перепрограмуванню мало чим відрізняється від комп’ютера. 

Другий же іде далі й замислюється над тим, що ж буде ультимативною технологією у майбутньому, де нанороботи виконують роль охоронної системи, острови можна створювати прямо посеред океану, а штучні діаманти використовують у якості віконного скла. Такою супертехнологією виявляється педагогіка.

У Японії чимось віддалено подібним була культові, хоча і мало кому зрозумілі манга та аніме «Сни зброї» більш відомі як «Бойовий янгол Аліта» — теж історія, яка вже не про сам шок від майбутнього.

Кіберпанк: людина як лабораторний щур

Кіберпанк: людина як лабораторний щур

Кіно, стімпанк та космос

90-ті роки 20 століття – це час, коли широкі верстви населення вивчили слово «гакер» і вперше злякалися штучного інтелекту. І допоміг їм звичайно ж Голлівуд. Саме в цей час виходять такі знакові для кіберпанку картини як «Гакери», «Нірвана», дві частини «Газонокосар» і, звичайно, екранізації Ґібсона: «Джонні Мнемонік» та «Готель “Нова троянда”»

До речі водночас американський кіберпанк зробив цікавий вибрик. Він полюбив вікторіанську епоху Англії. Найімовірніша причина цього – спроба провести паралель між технологічним ривком Британії дев’ятнадцятого століття та технологічним ривком США та Японії у двадцятому сторіччі. А можливо – спроба знайти у тому суспільстві якусь опору. Знову ж таки, культовий письменник усіх кіберпанк-письменників – Льюїс Керол – творив саме у цей час. 

Хай там як, у 1990-му році два батьки кіберпанку, Стерлінґ та Ґібсон, написали роман Difference Engine, у якому дія відбувається в альтернативному дев’ятнадцятому столітті. Промислова революція зайшла значно далі й породила світ, схожий на кіберпанк, але заснований на технологіях механіки та пари. Так народився жанр, що зараз відомий як стімпанк.

Ну, а далі були «Полум’я над безоднею» (1992) Вернора Вінджа та цикл «Гіперіон», що виходив з 1989 по 1997 рік. Проблема подібності людського мозку до комп’ютера та відсутності принципової різниці між ними тут остаточно відривається від американських та японських мегаполісів й улітає в космос. Що цікаво, там вона зустрічається не тільки із техноромантизмом «золотої доби» фантастики, якому свідомо наслідувала, але і з соціально-філософською проблематикою «нової хвилі». 

Японський кіберпанк протримався довше, Lain Serial Experiments 1997 року ще намагається будувати сюжет про звичайну школярку, що почала глибоко копати цілком земні комп’ютерні мережі й викопала повну сюрреалістичну чортівню.

Кіберпанк: людина як лабораторний щур

Як ми перестали боятися кіберпанку…

А ось Ergo Proxy 2006 року вже ніби й відбувається на постапокаліптичній Землі, але в усьому іншому вже повне наслідування «Гіперіону». Що ж сталося із явищем в кінці 1990-х? Чому автори все частіше стали відривати проблематику кіберпанку від реальності? 

А сталося те, що люди перестали тієї реальності боятися. Щур Стерлінга нікуди не подівся і став навіть більш реальним відображенням дійсності, адже виявилося, що комп’ютерні мережі здатні змінювати наше сприйняття реальності вже без прямого підключення дротів до мозку. У 2008-ому році американський письменник Корі Докторов навіть написав роман «Молодший брат», у якому цілком традиційний кіберпанківський сюжет розігрується в умовах сучасних соціальних мереж та відстежування геолокації.

Людство звикло до того, що воно не належить саме собі і перестало замислюватися над сюрреалістичністю навколишньої реальності. Ми всі живемо у кіберпанку, значно більш разючому, ніж його описав Ґібсон, але нас це не непокоїть. 

Для когось відкриттям кіберпанку стала «Матриця» тоді ще братів Вачовські. Але насправді «Матриця» стала його смертю. «Матриця» — це наслідування візуальних образів кіберпанку 90-х без відображення шокуючої реальності. Навпаки, «Матриця» дивовижно заспокійлива щодо основних страхів кіберпанку — реальність тут насправді достатньо легко відрізнити від «віртуальності», а машини виразно відокремлені від людей. Злий центр, який усім цим неподобством заправляє, і людство можна врятувати. Збірник анімаційних історій «Аніматриця», що вийшов у 2003 році, значно ближчий до традиційного кіберпанку та неоднозначніший.

Кіберпанк: людина як лабораторний щур

… і він став частиною нас

Але в цілому кіберпанк перетворився на ще одну розвагу. Якщо у фентезі у нас ельфи та гноми, у космоопері – прибульці та роботи, то у кіберпанку – кіборги та гакери. Зараз кіберпанк – це, перш за все стиль, який дуже тісно переплітається із ретрофутуризмом. Не дивно, що зараз кіберпанк – це, перш за все, косплей, музика та ігри. До речі, повільна смерть класичного кіберпанку збіглася із народженням нового жанру – «літРПГ», або «потраплянства у гру», який певним чином є повною протилежністю кіберпанку. При цьому засновник жанру Рекі Кавахара цілком свідомо із кіберпанком заграє, особливо у серії лайт-новел «Прискорений світ», але кіберпанком це теж зазвичай не вважають.

Ні, кіберпанк не помер як жанр. Просто тепер у нас є ціла купа жанрів, кожен із яких може вважатися нащадком того самого «великого і жахливого». По перше це власне те, що у нас кіберпанком і називається – красива марниця, із якої прибрали усі шокові елементи та залишили лише насилля, секс, наркотики та гакерів у декораціях неонового міста. У нас є нащадки поєднання кіберпанку зі спейсоперою типу Чарльза Стросса, Йєна Бенкса та Пітера Воттса, які на сторінках своїх книжок про далекий злий космос, на безпечній відстані від нашої реальності, продовжують розповідати приголомшливу правду про межу людини та машини, розумного та нерозумного, живого та неживого. У нас є стімпанк, який від самого початку був задуманий як химерний експеримент, а виріс у самостійний жанр. Нарешті, у нас є «літРПГ» такий собі «антикіберпанк», або «кіберпанк, яким ми його не боїмося».

Мабуть, так і мало статися. Традиційний погляд на історію жанру говорить, що кіберпанк помер, бо став нашою реальністю. Але цілком можливо, що усе навпаки. Цілком можливо, що він нею був, але згодом перестав за нею встигати. Цілком можливо, що ми живемо у настільки сюрреалістичному світі, що навіть алюзії на Керола не допомагають його відрефлексувати.

P.S.: Мені тут подумалося, що насправді кіберпанк — це утопія. Бо яким би страшним він не здавався б, наша реальність значно страшніше. Бо автори кіберпанку так і не додумалися до того, що соцмережі перетворяться на один великий розсадник мозкових вірусів, суміщений із торговельним майданчиком. Так і не додумалися до смартфона — апарата, що поєднує у собі функції відстежування індивіда, прослуховування його переговорів та збору інформації, і який ми таскаємо із собою абсолютно добровільно. Не додумалися до того, що тест Тюрінґа можна обійти, створивши такі умови, у яких жива людина не відрізняється від бота.

Страшно не те, що лабораторний щур зміг під’єднатися до електродів без хірургічного втручання, а те, що при цьому він зберіг здатність замислюватися над своїм становищем і лайкати пости про те, як технології вриваються у його свідомість, але інстинкт самозбереження вже не підказує йому тікати від усього цього.
Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори