Кіно і люди: Огляд We Hunt the Flame та An Illusion of Thieves

We Hunt the Flame та An Illusion of Thieves

Місяць тому мені раптом прийшла в голову незвичайна думка. Я згадала, що з моєї нової мейн пошти я ще не підписувалася на траяли Амазона. І це звісно пекельна корпорація, відповідальна за те, що нам усім гайки протягом наступних 30 років. Утім, там є Прайм та Аудібл. Якшо ви як я любите прокрастинувати на Ютубчику, про останній ви точно чули. Це як Нетфлікс тільки для аудіокниг і вони спонсують дофіга відео на Ютубі, але не цей допис. Хотя, єслі Джефф Безос, раптом захоче підкинути мені грошенят за побічну рекламу сервісу, я згодна навіть прибрати те речення про Кліматичну Кризу на початку.

Вобщем, я вирішила оформити траял на Аудібл, щоб отримати на шару дві книжки, які я вибрала з недавніх релізів YA Fantasy, точніше списку нових доробок жанру з сильними й незавісімими героїнями, який хтось у мене в стрічці фб постив, та я не можу пригадати, хто саме. Хай там як, спасибі.

Зрештою я обрала дві історії з дуже яскраво вираженим національним колоритом, дуже стриманою кількістю магії та персонажками, яким доводиться прикидатися кимось іншим: We Hunt the Flame та An Illusion of Thieves. Одна з них мені навіть сподобалася.

An Illusion of Thieves (Кейт Ґласс)

Почнемо з хорошого, бо в житті його й так небагато.

Обидва романи виявилися дуже slow burn. An Illusion of Thieves розхитується десь усю першу третину роману, доки ми доходимо до того сюжету, який нам пообціяв синопсис: Куртизанка найвпливовішого чоловіка в місті, Ромі, ховає секрет, який як-то годиться стає явним, і перевертає її звичне життя шкереберть. Вона знову опиняється у бідному районі, у якому народилася, без грошей і перспектив, лише з їбобо-молодшим братом, з яким у них спільного — лише їхній страшний секрет — магія. Звучить непогано, але магія у тому світі дуже заборонена. Доки Ромі намагається будувати нове життя з тим, що є, у країні назріває конфлікт, у центрі якого — її колишній коханець. Разом із новими друзями, алкоголіком-мечником, ювеліром та його дружиною, Ромі з братом починають планувати відчайдушну аферу, яка по силам лише чародіям, щоб і війну попередити і грошей підзаробити.

An Illusion of Thieves має дуже сильний вайб якоїсь я б сказала Флоренції епохи Відродження. Аристократія, яка рулить усім, місто як окрема держава, центр мистецтва, світанок великих відкриттів, анти-магічна іспанська інквізиція, олл зе фан стафф.

Магія у світі цієї книжки — це скоріше суперздібності. Наприклад, брат головної героїні, Нері, вміє телепортуватися. І це все. В YA взагалі такий підхід до чарів популярний, і в мене є до нього претензії, тому що, знову таки, чари перестають бути чарами, але ця історія мені сподобалася. Крім того, під кінець головна героїня, Ромі, відкриває у собі одну з найоригінальніших магічних абілок, що я бачила в жанрі.

Пізніше вона зустрічає мечника-алкоголіка, яка в нього суперсила, я, коли чесно забула, і щоб не збрехать, намагатися шось вигадати не буду. Та ювеліра, у якого суперсила те, що він … дуже хороший ювелір?7? Ок, річ у чому. На відміну від тієї ж «Шістки Воронів», яка є навєрно еталонним підлітковим фентезі про пограбування, «Ілюзія Злодіїв» має персонажів різного віку та походження, а не тільки підлітків різного ступеня випіндрьожа (якщо що я дуже люблю «Шістку», донт кам ет мі). Почасти це додає ставок. Деяким з них точно є що втрачати, у деяких з них є життя і сім’я. На жаль, через те, що книга витрачає дуже багато часу на те, що намалювати картину світу й провести час з головною героїнею, коли ми все таки доходимо до мякотки сюжету, решта персонажів лишаються ледве представленими. Однак, це ніби як заявлено як серію, тому є надія на сиквели.

Загалом, якщо ви не проти повільних книжок і готові почекати трохи, An Illusion of Thieves — досить пристойний дебют із цікаво описаною магією, колоритним сетинґом і гарною прозою.

We Hunt the Flame (Хафса Фейзал)

Чорт забирай, як мені хотілося, щоб мені зайшла ця книжка. Тобто, гляньте на обкладинку! Вона — така гарненька!

На жаль, старе кліше про книжки і осуд знову спрацювало.

За сюжетом, континент, який колись процвітав, нині повільно помирає. Усе через те, що кілька років тому зі світу за мутних обставин за одну мить зникла магія. Мисливиця Зафіра, яка мусить видавати себе за мисливця, бо мізогінія — це проблема навіть у вигаданих арабських країнах, та принц-асасин Назір (ака «Принц Зуко зі знижкою») відправляються у небезпечну подорож на пошуки книги, яка, за словами таємничої Срібної Відьми, здатна повернути світ до його нормального стану.

Якщо, «Ілюзія» горить повільно, «Ми полюємо на вогонь» заледве жевріє. Я пам’ятаю десь на 30 главі (не хвилюйтеся, в аудіоверсії вони набагато коротші) я почала кричать на свій телефон: «Та коли вже шось бляха відбудеться? АААА!». Сюжет прокрастинує десь до середини другого акту, тому запасайтеся терпінням. Багато глав просто повторюють себе, а персонажі по колу обговорюють одне й те саме по десять разів.

Головна персонажка Зафіра мені насправді сподобалася. Вона щоправда нагадала мені Катнісс з «Голодних Ігор», аж до ідентичних сімейних проблем. Гм, якщо так подумати вони обидві займаються полюванням…гммм

Та на жаль у книжці є ще один головний герой, який змусить вас думати «краще піду передивлюся Аватара». Він — дуже мрачний. Це все.

Однак, що мені не сподобалося найбільше то це така собі невеличка, часто контраверсійна штука, як квірбейтинґ. Якщо ви не знаєте шо це таке, це коли творці якогось шоу чи книжки чи чогось такого пишуть двох персонажів однієї статі як вони писали б персонажів різної статі у стосунках, шоб привабити грошики ЛҐБТК аудиторії, але при цьому, щоб не втратити більш консервативну потенційну аудиторію, вони публічно заявляють, що ці персонажі — просто «кавички» друзі «кавички». Повірте, я не з тих людей, які шукають квірбейтинґ навмисне. Я навіть нічо не шипперю і мене завжди вражало, що є люди, які насправді мають сили аж так переживати через вигадані стосунки двох вигаданих людей.

Однак, обкладинка We Hunt the Flame має бути в статті вікі про це явище. Коротше, там є ще один персонаж, Альтаїр, який спочатку є суперником Дешевого Зуко, тому що вони — повні протилежності (і якщо ви колись були на АО3 ви вже чуєте клацання клавіш, які створюють нове Coffee Shop AU). При цьому Альтаїр просто дуже очевидно, тобто, навіть, мені очевидно, фліртує з ним. Він навіть називає його «darling». Авторка дійсно думає що друзі так поводяться? Ніііі.

І з часом Зуко з АТБ починає до нього теплішати й думати «ок може цей тип — не такий вже мудак». І я думаю, ого, яка прогресивна книжка. Якби не були впевнені у протилежному деякі «угнітьонні» українські ґіки з однієї фб-спільноти, головний персонаж-ЛГБТ, який має щасливі стосунки, — це досі дууже рідкісний звір у цього сегменті (та і в будь-якому іншому, надо визнать). Але це YA. Тому сорі за спойлери, я збережу вам розчарування, ближче до кінця головний герой і головна героїня за канонами жанру зустрічаються, терпіти не можуть один одну десь годину, потім стається сюжет, і потім вони раптово цілуються і це в нас називається любов. Більше того, там під кінець є твіст, який я спойлерити не буду (він досить тупий), через який стає ясно, що між Альтаїром та Зуко-Просто-Додай-Води ніколи впринципі не могло нічого бути. Що у ретроспективі робить усі сцени з фліртом між ними дуже-дуже неловкими.

Звісно, є свої плюси. Як на фентезі з арабським вайбом, дія якого відбувається на континенті «Arawiya» (серйозно), у книжці дуже цікавий, добре висвітлений ворлдбілдинґ, водночас без нудних прологів про те, як зародився світ. Та й написано добре.

Шкода тільки, що все інше кульгає. Але я б купила примірник. Заради обкладинки.

Джерело: Кіно, серіали та інші способи прокрастинації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори