Кіно і люди: Чому другий сезон «Принца-Дракона» тащить?

Звісно, шо мені подобається Принц-Дракон. Я — взагалі з тих єретеків, які захищають Корру (це хороше шоу якшо не порівнювати його щохвилини до Аватара, ок?).

Коротко: шоу про те, як два принца об’єднуються з ельфійкою-асасинкою, щоб повернути викрадене яйце Короля-Дракона додому і припинити холодну війну між людьми і драконами з ельфами, доки їхнє королівство захватує злий чарівник.

Перший сезон нового серіалу Ехаза й Річмонда мені сподобався і навіть у двох моментах прошиб на скупу сльозу (не скажу в яких саме), але в мене лишались сумніви. Все таки магічна система і деякі теми відверто взяті з «Аватара». Однак, другий сезон «продав» мені це шоу і показав, що «Принц-Дракон» — це чудове самобутнє шоу, яке буде таким самим годним, як і «Аватар», але по-своєму.

Зокрема, мені стало це ясно з однієї теми, яка пролягає через всі 9 епізодів, і за яку я люблю це шоу. Бачте, у жанрі фентезі й по сей день зберігається дуже дивний монархізм. Мова не про стандартних королів, лордів і прочих панів, які йдуть вкупі з псевдо-середньовічним сеттинґом. Я взагалі вважаю феодальні стосунки однією з 4 головних ознак жанру. Навіть в урбаністичному фентезі зазвичай є прихований надприродній світ, у якому на відміну від світу людей, діє жостка феодальна ієрархія. Типу як Vampire: The Masquerade. Чи Dresden Files. Ні, річ у тім, що у дуже багатьох сучасних фентезі творах абсолютна монархія фреймиться як щось дуже класне і природнє. Нікому й на думку не спадає, що 16-річний обранець з крутим мечем, зайнявши своє місце на якомусь класно виглядящому, але невдобному троні, не начне миттєво розбиратися у податках на зерно. Звісно, є винятки. Є одна маленька серія книг від такого собі Джорджа Мартіна, не думаю, що ви про неї чули. Ясно, що все це йде від самого Професора, але варто таки пам’ятати, що тоді коли пан Толкін застав ще королеву Вікторію і за його молодості ще були живі великі європейські імперії, сучасні автори максимум британську королеву по телевізору бачили.

І тому я була приємно здивовано, коли другий сезон цього шоу для дітей почав задаватися питанням, хто ж гідний керувати, а хто ні, шо нам робити з історичною пам’яттю. Навіть добрий і справедливий король приймає дуже погані рішення і через це потім все йде жахливо.

Та й магічну систему зробили набагато цікавішою у другому сезоні, пояснивши, що деякі істоти не здатні до неї взагалі, цим самим піднявши ставку для головного героя. При цьому мені подобається, що одним з двох головних дарк меджік-юзерів, є Клавдія, дуже мила, харизматична і весела персонажка, та й очевидно лихий чародій при всьому його лиходійству має щирі наміри.

Головною проблемою першого сезону була анімація. Триде модельки погано поєднувалися з двовимірними бекґраундами й через це іронічно виглядали дуже плоско. І весь час було таке враження ніби аніматорам фреймів не хватило. Тобто, все не так ідеально досі. Головна моя проблема з анімацією, якщо чесно, це місцями занадто часте і неловке жестикулювання у діалогах, через шо деякі сцени виглядають так ніби їх моделювали в Сімсах, але то дрібниці. І ще по ходу хтось у студії знайшов в програмі анімації функцію обертання камери і почав вставляти її всюди, куди можна.

Зате дизайн у серіалі — просто шикарний. По-перше, у наші часи зробити вигляд ельфів оригінальним — це вже неабияке досягнення. До речі, я ору досі з того, що Рейла говорить з поганим шотландським акцентом, тому що зазвичай у фентезі поганий шотландський акцент — це головний і самий лінивий шорткат дворфів.

По друге, усі ці геометричні дизайни, персонажі з шкірою кольору зоряного неба (прям в купі з зірочками), і поєднання кольорів — це дуже красіво.

Elves.jpg

Крім того, «Принц-Дракон» — дофіга прогресивне шоу. І це дозволяє його творцям поєднувати елементи різних культур з фентезійним сетінґом і ламати жанрові стереотипи. При цьому мова не тільки про оужас ельфів з різним відтінком шкіри, хоча я таки бачили в різних соцмережах людей, обурених, що клятий Нетфлікс заставляє їх дивитися на небілих вигадних намальованих людей. Мова, звісно, про генерала Амайю. Насправді, я вважаю, що вона є найкращим прикладом репрезентації у сучасній анімації (шо звісно не те шоб сюрприз, це люди, які раніше придумали Тоф Бейфонг).

Генерал Амайя — дуже крута.

У неї — крута броня, крутий шрам і крутий великий меч.

І вона також — персонаж з порушеннями слуху. Мені дуже подобається, що через це в серіалі є цілі сцени і лінії діалогу жестовою мовою без субтитрів. Тобто для глядачів, які мають такий самий, чи схожий стан, що й Амайя, та володіють мовою жестів, не тільки отримують репрезентацію себе в медіа, та ще й у жанровому медіа, шоу створює їхні власні внутряки, які більшість людей не зрозуміє. Це просто якась мета-репрезентація, яка одночасно є коментарем на тему того, як досі багато фільмів і серіалів не є доступними для них (коли ви востаннє бачили сеанс у кіно українською мовою з українськими субтитрами?), тому ось вам спеціальні сцени, які навпаки не будуть доступними для більшості. Це просто геніальний спосіб репрезентації і я здивована, шо про це майже ніхто не говорить.

І зрештою, так само, як і «Аватар» «Принц-Дракон» поєднує епічне хай-фентезі й досить сложні теми з легковажним гумором. Я таке люблю.

Джерело: Кіно, серіали та інші способи прокрастинації

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Нам до вподоби Ваші думки, будь ласка, прокоментуйте :)x
()
x
Догори