КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

Івана Купала

ІВАНА КУПАЛА – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки? Кому ж належить це свято? Язичницькому Купайлу чи християнському Івану Предтечі? Навіщо дівчата плетуть вінки, а потім кидають їх у воду? Для чого стрибати через вогнище? Що означають опудала купала та Марени? Чи вдалося комусь знайти квітку папороті? Про все це та багато чого іншого ви дізнається у цьому випуску. Вмощуйтеся зручніше у Корчмі, буде цікаво 😉

У відео була використана музика:
1. Joryj Kłoc - Kupajłiczko
2. Joryj Kłoc - Jaryło

КОРЧМА

У Корчмі було велелюдно, всі метушилися, ніхто не сидів без діла. Чоловіки розставляли столи, стільці та лави, заносили дрова, жінки мили посуд та прикрашали Корчму. Корчмар же постійно ходив між людьми та оглядав все навколо, щось підказував, допомагав. Все повинно бути готовим вчасно! Скоро ж свято – Івана Купала! Людей буде – тьма! Тому й метушилися зараз в Корчмі, тому й ходив серйозним Корчмар…

Свято Купала – традиційне східнослов’янське свято, яке бере свій початок ще за язичницьких часів, а пізніше, з приходом християнства, зливається з святкуванням Різдва Івана Хрестителя. Раніше, за старим стилем, святкування відбувалося з 23 на 24 червня, і припадало на період літнього сонцестояння, а зараз, за новим стилем, це відбувається з 6 на 7 липня. Одне з чотирьох головних свят сонячного календаря. Хто ж такий цей Купало, чому його свято злилося з відзначенням Різдва Івана Хрестителя та до чого тут літнє сонцестояння? Отже, про все по порядку:

Купало – слов’янський міфологічний персонаж, пов’язаний зі святкуванням літнього сонцестояння. Бог літнього сонцевороту, покровитель шлюбу, кохання та продовження роду. Назва походить від слова «купа» – поєднання статей, вступ у шлюб, а купайлицею називали ритуальне вогнище цього свята. Проте, одностайності у походженні назви саме від цього немає й досі. Також, остаточно не підтверджено, чи дійсно існувало таке божество у давніх слов’ян, наприклад за «Повістю минулих літ», у пантеоні богів князя Володимира він не згадується, хоча, згадується пізніше у багатьох літописах. Купальські свята, або ж святкування літнього сонцестояння, були одними з найважливіших для давніх слов’ян. Якщо до цього часу сонце було в фазі весняного бога Ярила, то після свята переходило в фазу Купала. Квінтесенцією свята є очищення за допомогою вогню та води — найдавніша форма магічних дій, особливої важливості яка набувала під час сонцестоянь. Найхарактернішими рисами святкування Купала є ряження в зілля, розкладання вогнищ, співання стародавніх пісень, передусім пісень-кликань, стрибанням через вогонь, купанням та киданням вінків у воду, і нарешті, спаленням опудал Купала та його жіночого відповідника Марени, або утопленням їх у воді чи погребінням у землі, хованням до наступного літа.

З приходом християнства, сталося так би мовити “об’єднання” язичницького свята з християнським святом Іоанна Хрестителя, що відбувається на честь хрещення Ісуса Христа в водах Йордану. Такий симбіоз зумовлювався тим, що попри всі обмеження та заборони язичницьких святкувань з боку церкви, повністю змістити народні традиції та вірування було практично неможливо, тому, на практиці, значну частину цих традицій об’єднували з схожими у християнстві.

Результатом цього, також стала і назва – «Івана Купала», яка має народно-християнське походження і є слов’янським варіантом імені Іоанна Хрестителя, що поєднало у собі стару традицію і християнський аналог. Після чого, виник ще один варіант походження слова «Купала» – від слів «занурювач» та «купатель», якими характеризували Івана Хрестителя за те, що він хрестив людей занурюючи їх у води Йордану.

Православна церква офіційно не визнає таке найменування, а використовує назву «Різдво Івана Предтечі», хоча, серед народу що раніше, що зараз, майже завжди використовується назва саме Івана Купала, або просто Купала.

Купальські святкування поєднують у собі велику кількість обрядів та звичаїв, які дещо відрізняються в залежності від регіону. Про найважливіші з них, ви зараз дізнаєтесь.

Найперше що відбувалося – це купання на сході сонця, яке робили у водоймі або ж готували для цього лазню. Це пов’язано з давньою традицією очищення водою, коли людина змивала з себе все погане, і чистою готувалася до свята. Купатися дозволялося лише на сході сонця або вдень, починаючи з вечора на купання накладалася заборона, адже, за повір’ями, русалки та водяники могли затягти людину під воду.

Святкування розпочиналося  у заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Запрошувалися музиканти, що грали на народних інструментах. Спочатку, виготовлялися опудала головних персонажів свята – Купала, що символізував чоловічий початок, та Марени, яка була нічним та зимовим божеством, насилала на людей погані сновидіння та хвороби, а тут -символізувала жіночий початок.

На Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками й намистом, в інших замість солом’яного опудала саджають дитя, яке виконує роль Івана Купала. На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.

Опудало Марени роблять у різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині — з гілок чорноклену та трави.

Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени та співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки також сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

Існують свідчення про обрядове дерево на свято Купала, схоже на весільне гільце. Воно відоме як «Купа́ло» чи «Купа́йлиця», проте могло також називатись, як і весільне деревце. Дерево прикрашали стрічками, квітами й вінками; воно уособлювало рослинність у період літа й очікування від неї щедрих плодів восени.

Після закінчення проведення обрядів з опудалами – їх спалювали або ж топили. З цього моменту прийнято вважати прихід нового циклу пори року – перехід у літо.

Одним з найважливіших атрибутів свята є купальське вогнище, яке уособлювало сонячне світло, та виконувало функцію очищення.

Початково процес розпалювання купальського вогнища здійснював найстарший за віком член роду. Однак згодом ця традиція набула певних змін. Методом тертя підпалюється приготовлена завчасно сировина. Перед початком цього процесу на місці, де буде розпалене вогнище, встромляють у землю жердину, довкола якої розкладають хмиз. Потім це місце оточують четверо чоловіків, що символізують пори року, тримаючи при цьому в руках запалені смолоскипи. Далі ці чоловіки, формуючи «сонячне сплетіння», одночасно підпалюють хмиз. Купальське вогнище розпалюється після заходу сонця; воно не повинно згасати до настання світанку. Купальські вогнища традиційно розпалюють на височинах у лісовій місцевості біля водоймищ, а також на околицях сіл. Це робиться для того, щоб максимально наблизити купальський вогонь до сонця.

На Поліссі для розпалювання купальського вогнища використовували вогонь, принесений з дому; це робилося для демонстрації спорідненості між домашнім та купальським вогнищем.

Купальське вогнище робилося з великої кількості хмизу та непотрібних речей, принесених з усіх точок населеного пункту. Відмова в наданні матеріалу для купальського вогнища вважалася гріхом та засуджувалася. Із зібраного матеріалу робилася піраміда, всередині якої знаходилась жердина з черепом коня, бочкою, опудалом, колесом або іншим обрядовим предметом, що символізувала світове дерево. На Житомирщині з метою захисту від відьми, що, за повір’ями, відбирає молоко у корів, спалювали борони та колеса. Всі жінки були зобов’язані прийти до купальського вогнища; тих, які не прийшли, звинувачували у відьмацтві. Детальніше про відьом ви можете дізнатися у нашому випуску, посилання на який ви бачите зверху, а також у описі внизу.

Біля вогнищ було прийнято водити хороводи, співати купальські пісні, танцювати, а також стрибати через них. Дівчата, стрибаючи через вогнище, намагалися захистити себе від хвороб та злих духів. На Київщині дівчина, яка втратила цноту до весілля, не мала права стрибати через купальське вогнище — адже вона могла «заплямувати» його. В Україні та Білорусі дівчата та хлопці стрибали через вогнище парами. За повір’ями, якщо під час стрибання їхні руки не розійдуться, то в майбутньому на них чекає шлюб. Серед хлопців існував також звичай ганятися зі смолоскипами за дівчатами, лякаючи та змушуючи їх стрибати через вогнище. У деяких регіонах між купальськими вогнищами проганяли домашню худобу з метою захисту її від мору. Також спалювали одяг хворих дітей, щоби ті швидше одужали. Купальське вогнище наділялося магічною силою, здатною відганяти нечисть. У деяких місцях у ніч на Івана Купала зіштовхували з гір та носили на жердинах підпалені бочки та колеса, що символізувало літнє сонцестояння.

Залишки купальського вогнища розкидували по полях та огородах, розміщували серед посівів, вугілля закопували в грядки, а також несли додому та кидали в піч — вважалося, що ці залишки здатні підвищити врожай. Також через них переганяли худобу.

Серед купальських звичаїв, пов’язаних з вогнищем, було також спалення кінського черепа та півня. Спалювання півня вважається жертвоприношенням сонцю з метою досягти його прихильності, а череп коня, навпаки, пов’язаний з нечистою силою, а його знищення має на меті боротьбу з нею.

Загалом, купальський вогонь виконує подвійну функцію — задобрювання вищих сил (у першу чергу сонця) та відлякування злих духів. Аналогічні функції виконують і залишки купальського вогнища.

Ще одним важливим атрибутом свята був купальський вінок, що символізував дівочу цноту, щастя та долю. Він був оберегом, а право його носити мали незаміжні дівчата. Кількість вінків може бути різна: один, два, три, але вони мали обов’язково складатися із дванадцяти рослин з лікарськими властивостями. Наприклад м’ята, материнка та полин — захищали від наврочування; материнка також була символом материнської любові, мальви –  притягували кохання, деревій — притягував людей з добрими намірами та відганяв лицемірних; калина — у купальському вінку для зміцнення здоров’я, родючості жінки; безсмертник — символ здоров’я, довголіття, ромашка — захищає від замаху на дівочу невинність. Хміль — допомагає вирішити спірні і складні питання, це квітка розуму, мудрості. Незабудка — дарує стабільність, вірність коханого, супутниця в далеку дорогу. Чорнобривці, любисток — квіти любові, привабливості, вірності. Волошки — дарують ніжність, гнучкість коханого, жінку роблять витонченою. Барвінок — у купальському вінку символізує притягування юнаків до дівчат.

Кульмінацією святкувань було ворожіння на вінках. Дівчата прикріплювали до них свічки, запалювали, та пускали на воду. Якщо вінки сходилися або рівно плели, то це до шлюбу; якщо крутиться на місці або течія несе вінок подалі — доведеться чекати наступного свята Купала; якщо вінок опустився на дно — коханий розлюбить; у кого вінок плаває найдовше — найщасливіша дівчина; якщо вінок відпливе далеко і там зупиниться біля берега — туди і заміж піде. Хлопці старалися зловити вінок коханої, впізнавали його за вплетеними стрічками та великими квітами. На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини — «переємець», що має одружитися з нею. Поки ж вінки пливли – дівчата співали купальських пісень. За народним повір’ям, вінки, в яких дівчата беруть участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.

У Галичині деякі дівчата вінки, сплетені з чебрецю, святили в церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.

У деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали з голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі як засіб охорони від нечистої сили.

Якщо жінка бажала народити дитину, вона носила з собою амулет богині Мокоші. Він давав можливість якнайшвидше народити. За легендами, оскільки купальська ніч була магічною, то зачати дитину шансів було більше саме на Івана Купала.

Наймістичнішим обрядом цього свята є пошук цвіту папороті, котрий, за повір’ями, нібито з’являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову звірів і птахів, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, може знаходити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. За даними сучасних дослідників, повір’я про цвіт папороті могла породити цікава особливість папоротевої рослини «страусове перо звичайне» спороносні листки якої виділяють особливу ефірну олію, що може випромінювати слабке світло.

Також, існує повір’я, що зібрані в купальську ніч лікарські рослини набували особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки, потерчата — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

За переказами, напередодні великих свят, зокрема й Купала, активізувалася нечиста сила, саме в цей період, на Лисій Горі, відбувався найбільший відьомський  шабаш, а по лісах та водоймах на людей чатували різні злі духи та створіння.

Майже до XXст. купальські святкування обмежувалися та заборонялися. І досить часто, робилося це не лише церквою, а й державою. Проте, більша частина вірувань та звичаїв, пов’язаних з цим святом, збереглась і по сьогодні. Що вкотре підтверджує міцність та живучість народних традицій. І по сьогодні, люди роблять опудала Купала та Марени, палять вогнище та стрибають через нього, дівчата ворожать на вінках, а окремі відчайдухи, намагаються знайти цвіт папороті.

Дякуємо, що ознайомилися з цією частиною, ставте лайки та поширюйте відео, а також, підписуйтесь на наш канал та спільноту в Фейсбуці.

До зустрічі у Корчмі!

Популярні публікації
Інші ОГЛЯДИ
КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

AniUA: Gigguk. Огляд аніме літа 2020

Покемони

Rendaros UA: Кому потрібні покемони? Основи серії ігор Pokémon для чайників

Самурайське фентезі

Третя Паралель: БДтека #1 — Самурайські фентезі

Колоніст

MariAm: Сингулярність. Серія 5. Колоніст

КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

#безцензури: «Казки. Книга 3: Життя як у казці»

КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

TheNewRomancer: Г’юґо 2020 — скандали, інтриги, розслідування

КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

Xutukai: Їжак Сонік (огляд фільму)

КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

Antigonius: Я переродилася в отоме-ґейм у ролі лиходійки: усі рути ведуть до погибелі!

КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

Robert Menus: Дедпул проти Таноса | Дедпул вбиває Дедпула

Стара гвардія

69-й кадр: “The Old Guard” / “Стара гвардія”

КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

MikeTVUA: Політика, релігія та титани — Міні огляд третього сезону аніме “Атака Титанів”

КОРЧМА: Івана Купала – язичницьке свято з елементами християнства чи навпаки?

AniUA: Gigguk. Огляд аніме весни 2020

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Нам до вподоби Ваші думки, будь ласка, прокоментуйте :)x
()
x
Догори