КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

У міфології східних слов’ян лісовик – це господар лісу і дрімучих хащ, покровитель лісових звірів та птахів. За народними уявленнями, лісовик – уособлення лісу, істота досить могутня і практично всюдисуща, часто ворожа для людини. У його владі знаходиться не тільки ліс, а й багато важливих сторін людського буття, і в першу чергу тих, які пов’язані з природою.

Кожен з вас, неодноразово чув про нього, а хтось, можливо й бачив на власні очі! Але, якщо серйозно, ким цей персонаж є насправді, коли з’явився, та настільки сильною була віра українців у лісовиків?

У відео була використана музика:
1. Svarog Light - Жрець

КОРЧМА

Вітаємо у Корчмі! Зараз, ми розповімо про одного з найпоширеніших персонажів українських казок, легенд та народних переказів – Лісовика! Кожен з вас, неодноразово чув про нього, а хтось, можливо й бачив на власні очі! Але, якщо серйозно, ким цей персонаж є насправді, коли з’явився, та настільки сильною була віра українців у Лісовиків? Готові? Тоді ми починаємо!

У міфології східних слов’ян Лісовик – це господар лісу і дрімучих хащ, покровитель лісових звірів та птахів. За народними уявленнями, Лісовик – уособлення лісу, істота досить могутня і практично всюдисуща, часто ворожа для людини. У його владі знаходиться не тільки ліс, а й багато важливих сторін людського буття, перш за все тих, які пов’язані з природою.

Корені одухотворення і поклоніння силам природи, її елементам, як наприклад лісам, річкам чи горам, а також тваринам, сягають сивої давнини, та є одними з перших спроб людини пояснити те, що відбувалося навколо неї, а не просто за цим спостерігати. Це стає основою анімістичних і тотемістичних уявлень древніх людей, які не знали об’єктивних законів природи, та стояли на такому щаблі розвитку, що одухотворення, обожнення майже всього навколо були чи не єдиною відповіддю на безліч запитань. З часом, вірування ставали все складнішими та різноманітнішими, але їх першооснова – анімізм і тотемізм продовжували залишатися неодмінним елементом релігійного світогляду давніх людей. І якщо боги та їх функції, могли змінюватися, чи й взагалі зникати, то віра у духів природи, або ж персонажів нижчої міфології, залишалася стабільною протягом тисячоліть. Не стала виключенням і віра людей у лісових духів.

У давніх слов’ян, а згодом й в українців, чільне місце тут посідав Лісовик або ж Лісник чи Полісун, що вважався головним міфологічним персонажем, який уособлював ліс, був його господарем. Йому підкорялися інші лісові духи, як наприклад русалки, мавки, болотяники, моховики та інші. В одному лісі могло бути багато Лісовиків, при цьому, відрізнялися вони як зовнішнім виглядом так і своїми силами, вміннями та ставленням до людей. Найстарший та найсильніший Лісовик вважався головними над іншими і часто величався «лісовим царем».

Описи Лісовика різняться, але найчастіше, його зображали як старого сивого діда, з довгим волоссям та бородою, часто у білому балахоні або сорочці і з палицею в руках. За іншими переказами, Лісовик покритий мохом, а вдягнений у звірині шкури, волосся ж та борода були зеленими. Згодом, з приходом християнства, його зовнішній вигляд ставав скоріше злим і навіть демонічним, часто, схожим на чорта.

Часом образ Лісовика зближувався з самим лісом: так, в деяких селищах вірили, що він «весь в плямах» або «весь обріс мохом», чи «схожий на корч»,  а то й взагалі зливається з лісом, лісовими тваринами і рослинністю. Він може змінювати свій вигляд, наприклад, йдучи по лісу, буває вище найвищого дерева, а йдучи по лузі – може зменшитися у багато разів і стати врівень з травою.

Лісовик уміє перетворюватися на будь яких звірів, птахів чи рослин, може ставати людиною. Часом він взагалі залишається невидимим і видає себе лише шумом або голосом. Лісовик часто копіює відлунню, але у його крику відлуння не буває, за цією ознакою його і можна впізнати. За деякими розповідями, лісовий дух любить співати, але співає він без слів і з такою силою, що створюється враження ніби ліс шумить як під час бурі. Співає він з вечора і до півночі, а з першим криком півня замовкає.

За народними переказами, мешкав Лісовик у дрімучих хащах, темних хвойних борах, лісових болотах. У кожного Лісовика є свій будинок, своя худоба, свої кішки, собаки. При цьому вважалося, що у нього живуть домашні тварини, які заблукали в лісі, а також ті, яких прокляли господарі. У деяких місцях вірили, що у Лісовика є свої, особливі, собаки (маленькі, строкаті, яких звичайній людині дуже складно розгледіти на тлі лісу). За іншими переказами, собаками Лісовика вважали і вовків, а «худобою» – лисиць, диких кабанів, зайців та інших лісових тварин.

У народі вірили, що у Лісовика, як і у людей, є своя сім’я: батько і мати, дружина, діти тощо. У багатьох розповідях йдеться про те, що Лісовик сидить на пні разом зі своєю дружиною і їсть кашу, або гуляє з нею чи дітьми по лісу.

Дружинами лісовика зазвичай вважали дівчат або молодих жінок, які загубилися в лісі, або тих, кого прокляли батьки, а також жіночих лісових духів. У багатьох місцях були переконані «що лісовики ласі на жінок», тому часто їх викрадають, а на викрадених дівчатах потім одружуються, рідше роблять їх своїми прислужницями. Як правило, викрадають вони проклятих або «відсулених» їм дівчат, а ще забрати собі можуть дівчину, яка не дотримувалася особливих правил поведінки в лісі, що різнилися в залежності від регіону.

У народних повір’ях дітьми Лісовика найчастіше були людські діти, вкрадені у своїх батьків, або ж ті, що загубилися чи загинули в лісі. Замість викраденої дитини лісовик залишає гілку, солому. Повернути викрадену дитину, за повір’ями, можна тільки за допомогою спеціальних магічних дій. Зазвичай з цією метою звали священиків, знахарів а то й відьом. Інколи, викрадені діти могли повертатися до людей, але при цьому втрачали пам’ять, сходили з розуму чи ставали чаклунами. В інших же переказах говориться про те, що діти лісовика – це істоти, які дуже відрізняються від людей. Вони потворні, крикливі, примхливі, погано розвиваються, починають пізно говорити, мало рухаються.

Лісовик досить часто та тісно взаємодіяв з людиною, але характер цієї взаємодії значно різнився, це могла бути як допомога, наприклад мисливцям та тим, хто заблукав у лісі, так і ворожість, яка проявлялася не тільки у викраденні дітей та жінок, а й нанесенні людині шкоди та навіть заподіянню смерті.

Образ лісовика в народних повір’ях неоднозначний. З одного боку, це лісове божество, господар певної лісової території та всього, що тут перебуває. З іншого боку, його образ містить риси стихійного духу, духу вітру, вихору, який є ворожим, часто заважає подорожнім в дорозі, лякає і заплутує людей і худобу, забирає проклятих тощо.

Він любить налякати перехожого, відвести його в сторону від дороги або завести в яр. Але іноді може завдати серйознішої шкоди і навіть довести до смерті. Людей, що йдуть по лісу, він може налякати гучним реготом, свистом або шумом. З цією ж метою прикидається небіжчиком і трупом валяється на проїжджих дорогах. Невидимкою сідає на віз, після чого коні зупиняються і їх неможливо зрушити з місця. Збиває людей зі шляху і змушує їх блукати по лісу, часто навколо одного і того ж місця. У народі говорили, що «людину, яку заблукала у лісі, дикі звірі не чіпатимуть, тому що її охороняє лісний дух, який вирішив над нею пожартувати». Найбільш часто лісовик «заводить» п’яних або самотніх, тих, що запізнилися в дорозі, а ще людей, які не дотримуються певних правил (шумлять, свистять в лісі, працюють там вночі). Вважалося, якщо Лісовик вирішив пожартувати, то рано чи пізно він залишить заморочену людину в спокої. Існує чимало розповідей про те, як Лісовик, обернувшись знайомим, заводить людину далеко від рідних місць. Бувальщини про це досить однотипні: людина йде через ліс, і по дорозі зустрічає знайомого (брата, кума, сусіда і т.д.). Вони йдуть разом, але ніяк не можуть дістатися до будинку, хоча до нього зовсім близько. Через якийсь час людина згадує Бога, хреститься або промовляє молитву. Після чого «сусід» з гучним криком і реготом зникає, а подорожній опиняється в якомусь незнайомому місці, далеко від свого будинку. Якщо ж лісовик «водить зі злим умислом», то може і змучити нещасного: «спихнути з обриву», завести в трясовину або кудись в гущавину і залоскотати там до смерті, викрасти подорожнього і тримати його у себе, перетворити його в коня чи якусь іншу тварину. Вірили, якщо наступити на слід Лісовика, то обов’язково заблукаєш або захворієш, а якщо він обійде людину вихором на дорозі, то та зійде з розуму.

У деяких розповідях про витівки лісовика він легко заміняться чортом. Однак такі розповіді досить пізнього походження: з’явилися вони, очевидно, під впливом християнства аж в XIX-XX ст. Взагалі ж лісовик – персонаж цілковито відмінний від біса, співвідносний з древнім слов’янським божеством Велесом, звіриним богом (і, швидше за все, продовжує його образ).

Також численні бувальщини про лісовика-вершника. Вважалося, що лісовик нерідко може приймати вигляд вершника, знайомої людини на возі. Зустрівши подорожнього, він пропонує його підвезти, і якщо той погоджується, то, врешті-решт, опиняється сидячим на вершині високого дерева, на греблі над самою водою, на даху млина, а іноді і зовсім в якомусь віддаленому місці.

За деякими повір’ями, лісовик всюдисущий. Він може з’являтися і пустувати не тільки в лісі, але навіть в селі. В одній розповіді він приходить у будинок жінки, яка необережна побажала бачити замість п’яного чоловіка лісовика. Після цих слів лісовий дух щовечора приходить до неї в будинок через трубу, поки вона не позбавляється від нього за допомогою священника.

Однак у багатьох місцях вважали, що лісовик «праведний і без причини жартувати не буде». Вважали навіть, що нерідко він допомагає людині, наприклад, може вивести заблукалого подорожнього на дорогу. А ось людину, яка «згрішила» по відношенню до нього, лісовик може покарати, наславши на неї хворобу, але якщо людина покається і попросить у духа лісу вибачення, то він неодмінно змилується і скоро хворий піде на поправку.

В цілому лісовик не стільки грізний і небезпечний, скільки химерний. Він цінує добре ставлення до себе. Якщо людина йому допомагає, то лісовик намагається щедро її за це нагородити.

Лісовика в багатьох місцях вважали віщим і вірили, що він наділений даром пророцтва і «відає майбутнє». Іноді з ним можна укласти договір. Найчастіше це робили пастухи. Зазвичай, коли по весні стадо перший раз виходило в поле, пастух з лісовиком укладав договір. За старих часів вірили, що будь-який хороший пастух повинен знати умови укладення та дотримання такої угоди.

За цим договором протягом літа лісовик охороняє стадо, а за це пастух віддає йому одну або кілька корів зі (за час випасу ці корови або загубляться в лісі, або їх загризуть вовки). Для укладення договору пастухи із молитвою, написаною на папері, і з різними предметами, наприклад замком, свічками, обходили стадо. Потім вони закопували в землю лист із молитвою, а інші магічні атрибути, що використовувані в ритуалі, залишали в лісі. Вірили, що після цього лісовик почне допомагати пастуху.

«Подружитися» із лісовиком бажали не тільки пастухи, але ще мисливці, чаклуни і знахарі. Для цього в Купальську ніч вони відправлялися в ліс, де за допомогою спеціального ритуалу викликали лісовика і укладали з ним змову. У деяких місцях до такого ритуалу вдавалися далеко не всі люди, а лише ті, хто бажав стати «сильним» чаклуном, тому що вважалося, що, з’явившись на поклик, лісовик наділить людину магічною силою, але натомість забере її душу.

За народним переконанням, існують люди, здатні вільно спілкуватися з лісовиком. Їм варто лише увійти в ліс і свиснути, як лісовий дух тут же з’явиться на їх поклик і зробить те, про що його попросять. Людей, здатних спілкуватися з лісовиком, в народі називали «знаючими». Такими «знаючими» людьми зазвичай вважали знахарів і чаклунів, рідше – мисливців і пастухів. До них зверталися з найрізноманітніших приводів, наприклад, щоб дізнатися, де шукати зниклу худобу або дитину, яка загубилася.

У народі існувало чимало способів захиститися від злого впливу лісовика. Для початку його намагалися не сердити, дотримуючись певних правил і заборон. У лісі намагалися не шуміти, не свистіти і не працювати вночі. Перш ніж увійти у володіння лісовика, просили у нього дозволу. Благословення у нього запитували і тоді, коли вирішили заночувати в лісі. Вірили, що Лісовик не любить, коли «часто його поминають просто так або лають їм». Особливої шкоди за це він не зробить, але може сильно налякати людину. Дуже не любить Лісовик, коли крадуть в лісі. Злодіїв він лякає, «водить» і всіляко їм заважає.

Існували і різні прийоми, щоб людина могла позбутися від лісового духу, який морочить їй голову. Так, людина, яка заплутала у лісі, повинна свій одяг вивернути навиворіт, а потім його надіти. При цьому взуття з лівої ноги взути на праву, а праву рукавицю надіти на ліву руку. Якщо в лісі заплутало дві людини, то їм слід помінятися одягом, вивернутим навиворіт.

Для захисту використовували і різні обереги, наприклад, пояс, чортополох, шматок липи очищений від кори. Вірили, що Лісовик боїться солі і ніколи не підійде до вогню, якщо її в нього насиплять. Проти нього ще допомагає хрест, молитва, згадки Бога. Лісовик може відстати, якщо його здивувати, налякати або розсмішити, а також, сказати йому: «приходь вчора», «йшов, знайшов, втратив» або «овеча морда, овеча шерсть».

Досить часто Лісовика намагалися задобрити, щоб він повернув вкрадене, залишив у спокої худобу і людей і т.п. З цією метою рано вранці на зорі відправлялися в ліс і на перехресті залишали для нього гостинці, серед яких обов’язково було яйце. Підношення лісовика несли і в тих випадках, коли людина захворіла в лісі, і вважала, що хворобу наслав на неї лісовик.

Приносячи підношення лісовику люди часто читали спеціальні змови або молитви. При цьому в багатьох місцях селяни віддавали перевагу саме молитві, вважаючи, що змова зобов’язує того духу, до якого вона відноситься, виконувати ті чи інші дії, а молитва має виключно прохальне значення і не зобов’язує його виконувати прохання. Тому до тих людей, які звертаються до нього з молитвою, лісовик буде добрий, а на тих, хто читає змову, буде гніватися. А якщо під час прочитання людина допустить помилку, що позбавляє змову сили, то Лісовик їй обов’язково помститься.

У тих випадках, коли задобрити або віднадити Лісовика не виходило, люди намагалися його вбити. За народними віруваннями, зробити це можна голкою в п’яту, хлібним м’якушем або мідним ґудзиком. Труп потрібно прив’язати до півня або курки, налякати їх, і вони його потягнуть, а коли подує вітер все зникне. Також, у народі вірили, що Лісовика може вбити блискавка.

У Лісовиків, як і в іншої нечисті, є дні особливої активності, пов’язані з народним календарем та зміною пір року. Так, раз на рік, 4 жовтня, лісовики ставали особливо злими та загрозливими. Тому в цей день до лісу селяни намагалися не ходити. У ніч напередодні Воздвиження Лісовик в одне місце зганяє усіх підвладних йому звірів і перед настанням зими влаштовує їм огляд, а в день святого Ієрофея, 17 жовтня, всі Лісовики, за повір’ями, до весни провалюються у землю. При цьому вони бісяться і дуріють: бродять по лісу, з тріском ламають дерева, кричать, ляскають в долоні, регочуть, піднімають сильний вітер, по норах розганяють тварин. Навесні, 6 або 7 квітня, лісовики пробуджуються. Вони «вискакують із землі», і в цей час їх обов’язково потрібно задобрити, інакше вони будуть «біситися» і шкодити.

За народним переконанням, Лісовики, як і багато інших духів, особливо активні напередодні Великодня, а також на Купальські свята, та день святого Іллі, коли так би мовити, «відкриваються вовчі нори», а гади і звірі «бродять на волі».

Ще відносно недавно, людина була нерозривно пов’язана з природою, як наприклад лісом, полем, річкою. Більша частина її діяльності, як і загалом життя, проходила у подібних рамках. При цьому, природа, її стихії, не були фоном, а відігравали важливу роль як для окремо взятої людини, так і загалом суспільства. Довгий час природа була основним критерієм у формуванні людського світогляду, особливо духовного та релігійного. Саме через це, елементи «нижчої міфології», або ж тої, яка найближче стосувалася людського повсякдення, виявилися напрочуд стійкими. У нашому випадку, це вірування в лісових духів, які для людини несли не лише культовий, а часто і досить практичний характер – наприклад, уособлювали небезпеку, що підстерігає людину в лісі, формували правила та закони поводження у тих місцях, де потенційно людина може зазнати шкоди. Під впливом християнства, а пізніше й урбанізації, значна частина народних вірувань – відійшли в минуле, а то й взагалі забулися, але з деякими, ми ще знайомі і по сьогодні. А чи збережемо ці знання? Це залежить тільки від нас!

Дякуємо за увагу та до зустрічі у Корчмі!

Дописи за темою
КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Історія фентезі: Притча та непереможна сила ідей

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Все, що треба знати про “Лігу видатних джентльменів”

Торґал

Торґал — шлях до мрії

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Історія фентезі: Епос та його герої

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Історія фентезі: Хтонічний світ казки

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Далеко за хмари: Як космічні кораблі бачать один одного

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Труднощі і тонкощі коміксового перекладу — розповідає «Боривітер»

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Кіберпанк: людина як лабораторний щур

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Кіберпанк: політ крізь кролячу нору

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Олександр Бурлака: Джордано Бруно і парадокс Фермі

КОРЧМА: Лісовик – добрий дух чи первісне зло?

Мальописи в Україні — підсумки 2020

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори