ОГЛЯД КОМІКСУ

House Of X / Powers Of X

📜 Jonathan Hickman
🎨 Pepe Larraz, R. B. Silva, Marte Gracia
📗 «House of X / Powers of X»
📇 Marvel, 2019

Гікмена неможливо читати як розважальне чтиво, хоча й наче пише він у жанрі супергероїки. Чому так? Бо Гікмен не пише супергероїку, а свій комікс зі своїми типовими прийомами. Щось подібне робив Ґрант Моррісон (і робить), для якого супергероїка дає можливість реалізувати які завгодно ідеї з часом і простором, людської природи, всесвіту, Бога. Так само Гікмен зберігає масштаб історії, ламанням канону й розширенням всесвіту. Попри зумисну й місцями непотрібну складність, Гікмен однаково покриває дві авдиторії: фанатську та неофітську. Для знавців всесвіту Людей Ікс робота Гікмена є гарним прикладом перезапуску й водночас закриття багатьох аспектів із попередніх років. Для неофітів цей комікс є непоганим прикладом того, що супергероїка може бути розумним, комплексним світом, де рівень екшну зведений до мінімум, а рівень загадок, взаємин між героями, структур всесвіту доведений до абсолюту.

Концепт у цій історії простий, але водночас складний: Чарльз Ксав’є втомився від дискрімінаційного й часто-густо загрозливого ставлення людей до мутантів. Останні роками потерпали від ксенофобії, насильства, несправедливості та й загалом масових убивств. Чи не геноцид від людей? Раз мутанти такі неугодні, тому їх варто переселити у їхнє власне ґетто, з їхньої ж власної волі. До речі, революція почалася ще й з того моменту, коли Месники жодним чином не втручались у переслідування мутантів. Вони чи не найперші, хто мав би стати на захист мутантів, але не зробили цього. Тому не дивно, що мутанти рано чи пізно мали б утворити власний притулок. У версії Гікмена – це острів Кракоа десь серед Тихого океану. Це не просто місце, але й можливість для побудови своєї культури, суспільства й законів. Поки люди спали, Ксав’є, Маґнетто й Циклоп тишком-нишком проголосували за появу нового суверенного суспільства й, відповідно, нової суверенної нації мутантів. Зрозуміло, що на чолі цього суспільства стає Професор, але щоб не узурпувати владу, він згодом створює своєрідний парламент із дванадцяти осіб, які мають демократично вирішувати ключові питання мутантів.

Що добре робить Гікмен, то це показує як взагалі вибудовуються культури (тому й культурологам і соціологам читати обов’язково), починаючи від власної мови й закінчуючи розподілом влади. Все це добре, але існує також загроза незримого й неминучого знищення з далекого й дуже далекого майбутнього, яке прийде не від людей. Останніх взагалі фактично не залишиться, так само й мутантів, а от машини – навіть більше, програми – існуватимуть у якомусь тотальному інобутті, що й намагатиметься поглинути усе живе. Звідки ми знаємо про майбутнє? Завдяки Мойрі, здібність якої полягає в реінкарнації із подальшим збереженням про минулі життя. Вона є часовим каналом, який допомагає вибудувати утопію мутантів, і водночас небезпечним носієм знання про долю мутантів.

До речі, а як же люди? Невже вони готові так легко прийняти ідею замкненого суспільства мутантів? З цього й починається ця мега-арка, де пояснюється чому люди (потенційно) можуть погодитись на ідею Професора. Річ у тім, що мутанти пропонують людям придбати у них революційний апарат, що здатен продовжувати життя і виліковувати хвороби (зокрема й рак), аби тільки ті не втручались у їхній штучний рай на Землі, точніше – Кракоа. Люди наче погодились, але ми ж знаємо, що цим все не завершиться. Революційний апарат вирощують (саме так, вирощують) далеко в космосі. На всякий випадок, щоб ніхто туди не дістався.

Щодо самих персонажів, то ключову увагу привертають, що не дивно, Професор Ікс та Маґнетто. Їхня історія взаємин має довгу й далеко не позитивну динаміку, але у світлі необхідного утворення спільного блага усі минулі образи забуваються. Ідея суверенної держави мутантів настільки приваблива, що до неї пристають анти-герої (наприклад, Містік), які готові збалансовувати цю чашу злагоди й гармонії. Як не крути, але фігура Професора тут найбільш цікава для рефлексій, усі інші десь губляться, окреслені пунктиром. Ну й не дивно, що для Гікмена епічне полотно завжди поглинає окремі долі (див. “Месники” чи “Фантастична четвірка”). Мені особисто не вистачило розвитку характеру Мойри, яка справді цікава своїм талантом. Таке враження, що вона відіграла свою епізодичну роль у загальному вирі подій і відійшла й тінь. Сподіваюсь, що Гікмен чи хтось інший напише окрему лімітку про неї.

Якщо дуже коротко, то на цій основі й будується сюжетне ядро HoX/PoX, яке поступово обростає різними шарами й відростками, що дадуть про себе знати в наступних тайтлах. Однак важливо, що Гікмен взагалі інакше підійшов до всесвіту Людей Ікс, який, чесно кажучи, буксує вже декілька років за окремими винятками. Він підійшов до мутантів з точки зору політики, соціальної несправедливості та, як не дивно, антропології. Це дуже занудне й монотонне роздумування над мовою, расами, геномом, соціальними траєкторіями й будовами, ритуалами, цінностями, яке поступово повністю нас поглинає своїм масштабом. І всюди схеми, графіки, таблиці. Як не дивно, тут вони доречні, але за структурами Гікмен десь губить особистісні начала й долі. Ось тут може втратитись новий читач, бо Гікмен немов каже: для чого всім розповідати про наших персонажів, якщо Ви вже давно в темі. Річ у тім, що не всі в темі. Ще також є попередні невирішені конфлікти. Усе це Гікмен закриває як стару міфологію, щоб вибудувати нову. Звісно, це не є критичним у цьому великому пролозі, але й не скасовує постійні питання й недорозуміння, які час від часу виникатимуть у процесі читання.

Не зважаючи на заплутаність і місцями відкритість сюжету, це справді грандіозна і дуже пафосна претензія на нове слово у всесвіті. Гікмен не хоче переписувати Людей Ікс, а радше створити окрему надбудову, яка буде таким собі новим рівнем у розвитку персонажів. Зміщуючи акцент у бік політики, суспільства, культури й генетики, Гікмен наче й бере перевагу над багатьма авторами, але ризикує загіпнотизувати читачів, а отже згодом втратити їхню пильність. Якщо ж ви чекаєте чогось незвичного, складного й автентичного, а особливо в супергероїці, то кращого варіанту для читання не знайти.

У мене делюкс видання із альтернативною обкладинкою, хоча й сам малюнок чомусь обрізаний, як можна помітити на фотографії. Якийсь сенс робити стилізовану обкладину й водночас обрізати її – невідомо. Попри це, мені цей варіант більше подобається, аніж основна червона. Сама книга всередині однаково що в першому, що в другому випадку.

Щодо самого видання, то це типовий делюкс, який форматом трохи більший від тпб чи гардкавера. Поруч можна побачити, що такого ж формату омнібус, але він значно більший за кількістю сторінок. Однак якість видання досі бажає кращого, адже “Марвел” продовжує економити на папері, тому він якщо не прозорий, то дуже вразливий для читання. Місцями сторінки йдуть хвилями, а місцями лишаються дефекти від необережного руху. Інтенсивність кольору теж бажає кращого, хоча у цьому випадку ще не так критично. На останок, делюкс добре проклеєний, що заважає утворенню потрібного “ока” при відкриття, уможливлюючи перегляд великих розворотів. Благо, що таких панелей майже нема, тому навіть поглинання малюнку відчувається не так критично.

Так чи так, кращого видання на разі нема, хоча ціна вартує добру половину ціни на типовий омнібус. Компанія “Марвел” любить зумисне завищувати ціни на ключові свої події чи лінійки, а в такому гайповому варіанті це було цілком передбачувано. Усе ж, я раджу ознайомитись з історією і придбати саме це видання, яке вже за лічені місяці стало культовим. Час покаже чи статус культовості перетвориться на статус класики.

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Дописи за темою

Максим Карповець: House of X / Powers of X

Trip w/ Book: “Black Science. Book Three: A Brief Moment of Clarity”

patience

Максим Карповець: “Patience”

Небесні дракони | Airborne Dragons | Kuutei Dragons

Daniel Woolf: Небесні дракони | Airborne Dragons | Kuutei Dragons

Аватар. Останній Володар Стихій

“Аватар. Останній Володар Стихій” — анонс від Lantsuta

Радіант

#безцензури: «Радіант. Том 1»

Сендмен

Олександр Гнатюк: «SANDMAN. Пісочний чоловік. Том 3»

Максим Карповець: House of X / Powers of X

#безцензури: «Повідомлення. Книга 1: Завантаження»

Блексед

HeavyUA: Блексед. Будні кота-детектива у Місті Гріхів

Максим Карповець: House of X / Powers of X

#безцензури: «Гравіті Фолз. Загублені легенди»

Відьмак

“Відьмак. Плоть і пломінь” — передзамовлення від Vovkulaka

Fading Memories

“Відьмак. Тьмяні спогади” — анонс від Vovkulaka

Супермен Рік перший

Trip w/ Book: «Супермен: Рік перший»

0
Нам до вподоби Ваші думки, будь ласка, прокоментуйте :)x
()
x
Догори