📗 «Killing and Dying»
Це неймовірна збірка шести історій про творчість, пошук свого життєвого шляху, сім’ю та моральних орієнтирів. У якомусь сенсі, це чи не найкраща демонстрація таланту Едріана Томіне й потенціалу коміксу, його можливості дослідити на майже мікроскопічному рівні людські емоції та переживання. Звісно, це було би неможливо без строгого й точного малюнку Томіне, що працює немов скальпель, препаруючи життя в його повсякденних фрагментах, часто абсурдних і неможливих, але завжди резонуючих на рівні правди й емоцій.
Усі історії про звичайне, навіть надто буденне життя. Люди просто живуть, а Томіне немов спостерігає, селективно обираючи найцікавіші й важливі епізоди. Це може бути історія про сучасного художника, який ніяк не може виставити свою дивну інсталяцію. На поверхні так, а насправді це портрет внутрішніх коливань митця, який то впевнений в собі, то навпаки все кидає геть, а десь там на фоні з ним його дружина (we just can’t go on like this), яка не знає що собі думати. Іронічно й дуже тонко Томіне робить коментар щодо сучасного мистецтва й загалом буржуазного суспільства.
Далі не менш абсурдна історія про дівчину, яка зовнішньо дуже подібна до порно актриси Ембер Світ (напевно все ж Солодка Ембер). Приклад того, як світ уявного нахабно вривається у світ реального, позбавляючи шансу на власний вибір і свободу. І справді, як позбутися тисячі фанатів, які впізнають тебе в кожному кутку країни? Вихід із ситуації буде незвичним, хоча й неминучим: зустріч із власним прототипом. Зверніть увагу тут на ідеальну композицію кадрів та підібрані кольори, які дуже влучно передають увесь абсурд.
Історія Go Owls (“Вперед Сови”) теж наче ні про що, адже кого цікавить життя місцевого наркодилера на пенсії, який продає маріхуану підліткам? Та й сам герой зовсім не є привабливим, але попри всі мінуси з ним лишається молода дівчина, яка, здається, й сама не знає що тут робить. Мені здається, що Томіне тут хоче сказати про те, що ми часто гаємо своє життя на дурниці, тому нема чому дивуватись, якщо з вами в кінцевому випадку трапиться щось безглузде.
Translated, from the Japanese (“Перекладено з японської”) та Intruders (“Зловмисники”) мені видались найменш цікавими. Перше оповідання надзвичайно красиве візуально. Тут Томіне справді показав свій талант як блискучого ілюстратора, випрацьованого роками в The New Yorker. Щодо другого, то це стилізація під кримінальну історію, нічим не виразна навіть візуально, хоча й розкриває певним чином інший рівень мистецького хисту Томіне.
Діамантом збірки є Killing and Dying (я би переклав “Сміх і сльози”, відсилаючи до нашої української фрази “крізь сміх і сльози”). Це історія про дівчину Джессі, яка вирішує бути стендап коміком (комікинею?) попри те, що виглядає трохи незграбно й має певні проблеми з мовленням, тобто заїкає. Усе наче проти неї, але матір підтримує її намір. Інша річ, що в мами виявляють рак, тому дівчині доведеться в якийсь момент рухатись самій до своєї цілі попри увесь біль і сумнів. Томіне працює тут із дуже роздробленою сіткою панелей, переважно в кількості двадцяти, скурпульозно виписуючи відтінки емоцій персонажів, які проходять через низку життєвих випробовувань як єдина сім’я. Важко не згадати слова Зедді Сміт, авторки “Білих зубів”: “Він має більше ідей на двадцяти панелях аніж інші новелісти мають протягом усього життя”. Найбільш вражає тут те, що складні й болючі епізоди Томіне подає тихо, спокійно, але від того серце розривається не менш. Сімейна підтримка, боротьба із власними страхами й цілеспрямованість – ось основні теми цієї історії, яка ще довго не відпускає після прочитання.
Кому можна рекомендувати цю збірку? Думаю, що не тільки любителям альтернативи, графічних романів і жанру slice of life, у якому блискуче працює Томіне, але й усім поціновувачам міцних історій. Це гарне знайомство із невидимою і невідомою реальністю мальописів, які на повну можуть розкрити людські драми завдяки майстерному володінню композицією кадрів, кольорам та діалогам. Холодна, раціональний форма Томіне лише стримує усю ту палітру складних емоцій, моральних і душевних коливань простих людей, яким щодня доводиться робити вибір, жертвувати чимось, шукати щось. Зрештою, щодня проживати своє життя, яким би воно не було.