Рідко коли можна зустріти успішні великі рани від початку до кінця. Авторам, художникам часто-густо не легко витримати ритм інтенсивного випуску номерів. Хотілося б сказати, що це блискучий ран, але ні: Азарелло у кінці дещо здає, хоча й не критично. Однак перші арки — блискучі!
Увесь ран тримає одна важлива складова: виявляється, що в Зевса з’явився черговий позашлюбний паросток від смертної, який багатьох не надто влаштовує: спочатку маленький Зевсик не влаштовує Геру, в потім інших.
Із цього й розпочинається колотнеча, в яку потрапляє Діана, принцеса амазонок і заодно Диво-жінка. Як завжди, в олімпійських інтригах одні підтримують Діану, а інші — Геру, ва потім вже Аполона, який, до слова, претендує на трон. Де подівся Зевс — окреме питання. Події стають все більш масштабними, а поява бастарда викриває старі й нові рани Олімпу.
Історія Азарелло має декілька відразу помітних переваг. По-перше, це блискуча інтерпретація богів і міфологічних істот (не без не менш майстерного малюнку Кліффа Чанга), які здаються живими й реальними характерами. Чого тільки варті Арес, Аїд чи Гефест! Кожен із них має свій стиль, хороші й не дуже риси, а також суб’єктивне ставлення до своїх родичів (а всі ключові боги між собою родичі). По-друге, Азарелло дуже добре бачить свою історію, тому веде читачів як та Аріадна Тесея у лабіринті. Відчуття легкості, динамічності сюжету тримає у напрузі добру половину рану. По-третє, окрім чудового сценарію, Азарелло чудово прописує діалоги. Вони живі й сучасні, часто смішні, часто драматичні. Це додає комплексності та, знову ж таки, динаміки й ритму історії.
Що стосується недоліків, то це поступове зменшення інтересу до історії. У якийсь момент я просто відволікався. Йдеться десь про останні дві арки, а точніше — з появою Першонародженого драматична складова замінюється на пафосний бойовик. Це ніяк не ламає загальної ідеї, але мені хотілося б продовжити стежити за інтригами, стосунками й конфліктами між богами, а не боротьбою проти якось чергового зла чи хаосу. Попри це, ран Азарелло на Чудо-жінці справедливо вважається одним із найкращим. Він добре розуміє характер Діани й блискуче переосмислює грецьку міфологію в антуражі всесвіту дісі, додаючи туди навіть космічну складову (привіт Джек Кірбі).
Усе це робить комікс оригінальним, яскравим словом серед багатьох робіт навіть сьогодні (хоча ран досить таки свіжий), задаючи гарну планку як для інших авторів, що захочуть писати про Чудо-жінку, так і для усіх інших, які взагалі хочуть написати цікаву й захопливу історію.
Популярні публікації
Reno Sinclaire: “Все це триватиме далі”
Павло Задніпряний: «Максим Оса»
У друці “Чорна пантера 2” та “Сендмен 7”
Trip w/ Book: “House of Penance”
