Nerdgasm: «Лазарус» Світлани Тараторіної

Лазарус
Nerdgasm

Nerdgasm

Шкідлива звичка специфічно розповідати про книжки.

📜 Авторка: Світлана Тараторіна
📗 Книга: «Лазарус»
 

Якщо коротко й по суті, в Україні з’явилося хороше фентезі — і це можна святкувати.

Мова про «Лазарус» – дебют Світлани Тараторіної, який уже встигли помітити премії та критики й додали в усі можливі ТОПи 2018 року. Річ у тім, що в Україні фентезі – це вже подія, а хороше тим більше. Проблемою тривалий час була масштабність і тотальність російського ринку: і в перекладах, і в оригінальних текстах. Просто потреба у власному продукті не була такою гострою. Останніми роками не тільки написалося порівняно багато української фантастики, але й розрісся фандом – тобто жанр нарешті почав захоплювати.

«Лазарус» закидає читача в Київ 1913 року (за словами авторки, останній рік, коли там усе було справді спокійно: перед низкою революцій, геноцидів і воєн). Відразу вимальовується унікальність роману: це не просто зміна географії легенд (скільки можна любити той Львів!), але й віднайдення давно забутих київських міфів. Текст щедро наповнений фольклором, історичними контекстами й алюзіями – адже часто за чарівним світом фентезі заховане перепрочитання цілком реальних явищ. І Світлана Тараторіна теж пропонує альтернативний світ, який насправді викриває бруд нашого минулого й теперішнього.

У цьому місті бігає різноманітна нечисть (деякі представники якої – добре відомі публічні особи) поряд зі звичайними людьми, і всі говорять про великого Змія (тут: друга за популярністю віра після православної). Розібратися в цьому затишному хаосі намагається приїжджий слідчий, якому Київ із його особливостями дається дедалі важче. Власне, за сюжетом, він візьметься за шість справ-розділів, стилізованих під детектив. Буде багато яскравої крові, слизу й задимлених притонів із нечистю й нечистотами. Однак напруги карколомних пошуків істини тут недостатньо: місцями не вистачає інтриги, роздумів про можливі розв’язки, а десь читача відволікають на історичні й соціополітичні деталі. Натомість залишається атмосферний і готичний світ (майже, як у перших частинах «Гаррі Поттера», тільки похмуріше), наповнений пасхалками й детальними описами міфічних істот – фундамент тут міцний.

Звісно, із поділом на нечисть і людей постає проблематика інакшості – сильно злободенна тема, до якої додається прямолінійна політичність і гостра соціальність роману. Фентезі взагалі дозволяє говорити про замовчуване, кожен персонаж може уособлювати гріх, ознаку суспільства чи політичний погляд – із цим можна довго гратися (згадайте «Дискосвіт» Террі Пратчетта, де кожен цикл висвітлює нові проблеми). Тому в “Лазарусі” чогось може видатися забагато: фразеологізмів, проблем і персонажів, наприклад, що без акцентів губляться. Але все це може бути крутим початком циклу, про який авторка зараз ще тихо говорить.

А поки є хороше фентезі з цікавими істотами, без пошлості, із інтригами й ще однією інтерпретацією Шевченка.

Популярні публікації

Дописи за темою

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори