Олександр Гнатюк: «Ехопраксія»

✍️ Пітер Воттс
📗 ЕХОПРАКСІЯ
🖨 Видавництво Жупанського

❗️ ❗️ ❗️ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ❗️ ❗️ ❗️ Автор книги писав з матюками, перекладачі перекладали з матюками і, вибачайте, але я собі дозволю їх і у відгуку. Тому, якщо вам це неприйнятно й образливо, або ви – Ольга Богомолець, раджу відгук пропустити. Я ПОПЕРЕДЖАВ ❗️

Якщо ви залишилась, тоді погнали, бо, блядь, поговорити є про що. Я не знаю як для кого, але для мене Пітер Воттс українською – це ніхуйова подія (хоч і вдруге)! У відгуку до «Сліпобачення», я вже розповідав про життя автора, це просто пиздець. Коли на горизонті видніється 50, ти написав кілька романів, але слави і грошей вони тобі не принесли, що робити? Писати шедевр із шедеврів! Написав, а далі? А далі всі видавці, прямо кажучи, посилають тебе нахуй. І фіг з ним – твіст розповіді, достойний хорошого біографічного фільму – він викладає свою працю в інтернет безкоштовно. І зайшло! От сижу й думаю, йобаний світ, якби не інтернет, майже ніхто б не знав, що є такий геніальний письменник.

Ближче до книги. Я б її назвав більше спін-оффом ніж продовженням «Сліпобачення». Так, там є сюжетне «м’язове волокно», але воно одне із багатьох у фасціальному футлярі, яких в свою чергу повно у «книгом’язі». Тому от прямим сиквелом я «Ехопраксію» ну ніяк не назву. Це не плюс, і не мінус книги. Хоча при цьому я не уявляю, як можна читати Ехопраксію без знань із Сліпобачення, мабуть, ніяк.

Я не можу конкретно виділити позитивні сторони, а конкретно негативні, бо межа там тупо blur (розмита), одне може тягнути за собою інше. Але знайте, завжди перед тим як написати щось негативне про писанину Воттса, я думаю, може я просто такий довбак, що щось не петраю? Та ж наче читаю і фантастику, і іншу художку, і наукові книги… Але, щоб от на 100% зрозуміти «Ехопраксію», мені здається, треба було її писати. Наукових, філософських і теологічних пластів там стільки, що коли тобі здається ти дорив до кінця, мозок каже: хуй там, «рий» глибше. Це круто, бо книга тебе не відпускає і після прочитання… й більше ніколи не відпустить! Підняті серйозні питання, сформульовані чудові паралелі й основний козир Воттса – це опора на наукові факти. Якби не останнє, то дідька лисого би хтось з вас читав цей відгук, (так само як чув про Пітера Воттса), адже книгу б позиціонували як м’яку наукову фантастику, або й якесь фентезі й вона б там аж сильно не сяяла, як робить це зараз в царині твердої нф.

Та я скажу, що через певну недоказовість (сам Воттс пише, що є речі, які довести просто неможливо), Ехопраксія таки видається трішки м’якшою ніж Сліпобачення. І якщо цей чортяка менше гратиметься в іксбокс (читав колись інтерв’ю, що він ще той геймер) і напише 3-ю частину Вогнепаду: Omniscience, то вся ця гранітна нф, може перерости в цікаву наукову казку. І це, на мою думку, ні на крихту не применшить заслуг автора. Адже я резоную з твердженням Кларка, що йому було не цікаво писати про те, що всі (чи хтось) знає, а треба вести думку далі, туди де «фари машини науки поки не світять».

Головні герої, йобані головні герої. За них не так переживаєш, як можеш. Якби ж Воттсяра трошечки краще їх описував, трошечки давав зрозуміти чому треба саме за них переживати, трошечки, блядь, розбавляв, наукові терміни й робив зі збірки наукових статей більше художнього. Хоча це певною мірою квазімінус, бо ну просто дохріна всього вміщено на одному квадратному дециметрі розповіді. Історія не провисає від слова абсолютно. Я б сказав, що ви не в розслабончику читаєте, а на перекладині підтягуєтесь. І от коли тримаєтесь вгорі – тоді ви читаєте й максимально можливо вловлюєте суть, але мозкок довго так вйобувати не може і ви опускаєтесь відпочити. Але ж, курво, дуже цікаво що там далі – й знову підтягуєтесь.

Воттс хитрий дядько, він чіпає за живе: за віру. Ще раніш він пояснював, що це просто набір його інструментів донести думку й чогось такого в цьому немає. Я ж бачу, що донести думку в нього виходить й алюзіями та паралелями до морської фауни, а от що стосується віри, то це не лише метод, а й цільова мета, бо хто б як до релігій не відносився, а писати з таким теологічним вектором – це гайп. Й якщо в когось це виходить не дуже (Зак Снайдер), то у Воттса з цим повний порядок.

Щодо недоліків (правда не знаю чи автора, чи своїх) я б відніс сторінки десь з 30-ї до 80-ї. Що? Як? Куди? Ніхуя незрозуміло. А коли з перебігом подій все стає на місця, то відчуваєш, що автор міг би трішки краще описувати події, бо оці кляті 50 сторінок в мене персонажі здибались і говорили одні з одними на якомусь білому фоні.

Щодо перекладу все чітко, рівно і жирненько, але хто спиздив коми? Я здогадуюсь, що щось таки я не розумію й автор писав певні репліки без ком, але камон, там де вони були потрібні, їх інколи не було. Й доводилось по кілька разів перечитувати й вгадувати, як саме мовив персонаж. Вибачайте, може, й скоріше всього, я щось не шарю.

Підведемо підсумки. Ехопраксія як самостійна книга не дуже в’яжеться, тому скажу як за частину циклу Вогнепаду. Коли я вперше читав Воттса (Сліпобачення), це ніби невеликий хлопець лягає і жме від грудей 200 кг і ти такий: «ВАУ!!!». А от «Ехопраксія», цей той самий хлопець ліг і вижав 210кг. Ти то охуїваєш, як він жме, але вдруге такого ВАУ!-ефекту немає. Проте в літературному сприйнятті це чтиво вже більше було схоже на роман, ніж «Сліпобачення» (яке я назвав докторською дисертацією). Також, на мою думку, в Ехопраксії краща й продуманіша кінцівка.

Якщо ви ще не читали Воттса, то розпочинати треба саме з Сліпобаачення, а потім вже переходити до цієї книги. Якщо ж ви читали Сліпобачення й вам воно зайшло – то тут і так все зрозуміло. Вважайте, що цим сороміцьким і лайливим відгуком я вас, хоч на дещицю, але підготував до геніального чтива Пітера Воттса.

Як матеріальний об’єкт книга на найвищому рівні. За це честь і хвала Видавництво Жупанського!

P.S. Вам не здається, що зі світлиною щось не так? 🙃

Дописи за темою

Проблема трьох тіл. Пам'ять про минуле Землі. Книга 1

Олександр Гнатюк: «Проблема трьох тіл. Пам’ять про минуле Землі. Книга 1»

The Reckoners

Володимир Кузнєцов: “The Reckoners” Брендона Сандерсона

Абрахам Грейс Мерріт

Відгуки та й отаке: “Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!”

Олександр Гнатюк: «Ехопраксія»

Beauty and Gloom: Що почитати: 3 книжки про подорожі в часі | Сучасна фантастика

Моцарт 2.0

Grumpy readerka: “Моцарт 2.0”

Танець недоумка

Людмила Смола: «Танець недоумка»

Діти Дюни

Відгуки та й отаке: “Діти Дюни”

Поштова лихоманка

Олександр Гнатюк: «Поштова лихоманка»

Олександр Гнатюк: «Ехопраксія»

Здена Тесличко: “Кантика для Лейбовіца” Волтера Міллера-молодшого

Олександр Гнатюк: «Ехопраксія»

Відгуки та й отаке: “Ехопраксія”

Заколот

Trip w/ Book: «Заколот» Володимира Кузнєцова

Олександр Гнатюк: «Ехопраксія»

Книжки опосума: “Тінь на порозі” Нати Гриценко

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Нам до вподоби Ваші думки, будь ласка, прокоментуйте :)x
()
x
Догори