Олександр Гнатюк: “Ґалапаґос”

✍️Курт Воннеґут 📗ҐАЛАПАҐОС 📜 Видавництво 21

✍️ Курт Воннеґут
📗 ҐАЛАПАҐОС
📜 Видавництво 21

Моє знайомство з творічстю Курта Воннеґута продовжувало відтягуватись, але час настав і «Ґалапаґос» прочитаний.

Не можу сказати, що я читаю схожі між собою книги, мій читацький вибір варіюється від класики XX сторіччя до щойно-вперше-виданих трилерів, від філософської фантастики до науково-популярної літератури, від романів-товстунців до коротких оповідок. Але Воннеґут це для мене щось нове, свіже, легке й цікаве, але і не таке, що я читав раніш.

Усі відзначають, що його дуже легко читати бо мова проста, а розділи маленькі. Та для мене, щоб подолати 220 сторінок тексту знадобилось виокремлювати саме той настрій, який повинен бути для такого чтива, а він, як виявляється, у мене не дуже часто буває. Тому паралельно цій невеличкі книзі, я прочитав ще 4-5 інших романів більших обсягів.

В мене язик не повертається сказати, що це не геніальна книга, але сказати, що я в захваті від неї теж не можу. Це роман-мозаїка, в якому в одному абзаці, а то і реченні, може переплестись теперішнє з майбутнім, теперішнє з минулим, майбутнє з минулим, а то всі варіації разом. Це легка сатира у якій є місце кривавій політиці, канібалізму, ядерній війні, зоофілії, інцесту та іншим проблемам та морально-етичним питанням. Центральним головним героєм у романі я вбачаю – Великий мозок людини, не конкретної, а будь-якої людини. І цей «герой», на думку автора, якраз і є найбільшою проблемою людства. Далі цю тему не розвиватиму, аби не спойлерити, але суть ви зрозуміли.

В романі дуже багато іронії, алюзій, неприхованих історичних відсилок й загалом тон оповіді такий ніби ти читаєш, а легкий літній вітерець дме тобі в лице й заодно перегортає сторінки. Швидко читались початок і кінець, а от в середині я застрягав, мені було нецікаво й дещо нудно. Я дуже люблю слідкувати за чіткою лінією, поглиблюючись. Тут же автор сіпається з одного в інше, з іншого в п’яте, з п’ятого в перше. Й для мене цей поділ на купу маленьких розділів якраз і став тим, з чим я найбільше боровся.

Загалом скажу, що знайомство вийшло хоч і без особливих ОВ-ВАцій, проте бажання читати інші його твори не відбило, а навіть посилило. Усім, хто дочитав цей нудний відгук, скажу, що це книга не на один вечір і не на два. Її найкраще «смакувати» дозовано, ніби повільно цмудити дороге вино, щоб певний час не виходити із стану легкого хмелю.

Окрема вдячність видавництву XXI, що видають таку небанальну, філософськи заправлену літературу, яка дає їжу для мого «Великого мозку». Якщо комусь відгук не сподобався, вибачайте, це ж не «Дев’ята бетговенська симфонія».

Підписатися
Повідомляти про

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
Прокрутити вгору