Остап Українець: “Пам’ять про минуле Землі” Лю Цисіня

📜 Лю Цисінь
📗 «Пам’ять про минуле Землі»
📇 Видавництво: BookChef
Зміст

Проблема трьох тіл

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Прочитавши першу частину цієї книжки, я зацікавився тематикою і стилем, як мало коли раніше. Прочитавши другу – впав у стан дикого екстазу від сюжету та способу його подачі, що раніше в мене траплялося хіба з «Маятником Фуко». Дочитавши книжку повністю – трохи попустився і приблизно зрозумів, які проблеми будуть зринати в наступних двох томах. Це «Проблема трьох тіл» Лю Цисіня від BookChef і вона заслуговує вашої уваги незалежно від того, яку літературу ви любили до цього.

Починається дія під час культурної революції в Китаї – там книжка детально пояснює, чому інтелігенти в умовах тоталітаризму можуть стати мізантропами і захотіти знищити людство, якщо в них буде така можливість. Дуже цікаво, абсурд на показових судилищах «хунвейбіни проти професури» суттєво переходить кафкіанські межі, але для повного і непідробного задоволення слід бодай приблизно уявляти основні ідеї квантової механіки і діалектичного матеріалізму. Інакше проникнутись абсурдом на повну, на жаль, не вийде. Основний сюжет розповідає про організацію «Рубежі науки». Члени цієї організації прочитали «Атлант розправив плечі», зробили поправку на розвиток фундаментальної науки і власну мораль та почали методично доводити до самогубства різних провідних науковців. Принаймні, так вважають провідні військові експерти світу, об’єднані проти «спільної загрози», хоч ніхто так і не пояснює, що ж то за така загроза. Молодий дослідник нанотехнологій Ван Мяо на слабо погоджується ввійти в організацію і зрозуміти, в чому ж там справа. Але речі набувають настільки дивних і моторошних рис, що суїцид може здатися ще не найгіршим варіантом. Зате він відкриває для себе VR-гру «Три тіла», де, у дивному світі Трисолярису, де існують три сонця, слід, просто кажучи, вижити, спрогнозувавши їхній рух раз і назавжди. Створення стабільної схеми руху трьох окремих тіл у тривимірному просторі, власне, і називається «задача трьох тіл». Мінус її в тому, що за допомогою сучасної математики успішно вирішити цю задачу для довільного випадку неможливо, а іншої мови для опису подібних явищ ми поки що не придумали. Словом, гугліть, на вікіпедії про це є. Здавалося б, як пов’язані між собою гра, самогубства науковців та Є Веньцзє, донька геніального та нескореного фізика, страченого в першій частині? Але не все так просто…

Хоча й простіше, ніж здавалося на перший погляд. Сюжет з погляду інтриги – безмежно цікавий. І що менше ви знаєте про використану в романі фізику і математику – то сильніша буде інтрига. Чим насправді підкуповує роман – то це стилем викладу і самим способом мислення автора. Якщо коротко – то цей роман про маоїзм. Дуже дивна, місцями аж до чудово захованої сатири, рецепція конфуціанства, маоїзму та культурної революції, накладена на ввесь світ. Задача трьох тіл, яку вирішує Ван Мяо, стосується планети, що перебуває в системі трьох сонць. На цій планеті доба стабільності (планета займає орбіту одного з сонць) чергується з добою хаосу (планета стрибає з орбіти на орбіту). Через принципову невирішуваність задачі трьох тіл, спрогнозувати долю планети навіть у найближчій перспективі майже неможливо. Трисоляріс перебуває у постійній зміні Інь та Ян, епох стабільності та хаосу. Саме ця теорія була однією з ключових у маоїстській ідеології, де йдеться зокрема про опанування і скеровування хаосу. Не дивно, що Є Веньцзє ближче до кінця роману розуміє: її початковий план не вдався, вона створила хаос, який повністю вийшов з-під її контролю. Не дивно, бо вона сама була політично неблагонадійною в часи Мао, а тому ніяк не могла правильно реалізувати його ідеали. Взагалі ж для тих, хто знає китайську культуру краще, ніж я (тобто щось, крім кількох назв династій і боротьби жаби з гадюкою в ХХ столітті) ця книжка має всі перспективи стати скарбницею дрібних цікавинок, які інакше проходять непоміченими. Тим паче, що у перших сеансах «Трьох тіл» натяків на китайську культуру – просто до чортиків. Мене ж більше цікавила проблематика релігії та поняття Бога, яка в цій книжці пропрацьована значно краще ніж у більшості інших фантастів. Тим паче що афористичність тексту в подібних епізодах просто зашкалює.

Щодо мінусів та сумнівних моментів – вони, звісно, теж є. Не всім, гадаю, зайде той факт, що це китайський роман. Не через ідеологію, а банально через те, що підхід до творення персонажів і наративу в ньому відрізняється. Не кардинально, фрагменти «західного» тексту відчуваються, але, наприклад, на рівні прописування персонажів та їхніх мотивацій, вловлюється невелике «не те». Мені це пішло нормально, але тут усе залежить від читача. Деякі питання та сумнівні моменти по ходу діла вирішуються (чому корабель, який розвиває 1/10 швидкості світла, пролітає 4 с.р. за 450 років), але разом з тим ретельне деталізування всього і вся в останній частині залишає небагато простору для маневру в подальшому, тому дуже легко спрогнозувати, що буде відбуватися в наступній частині (моя ставка: людство намагається компенсувати розвитком прикладних технологій неможливість розвитку фундаментальних наук, шукає альтернативні засоби комунікації та оборони, в обхід обмежень, накладених наприкінці першого тому, нарешті, судячи з назви, йтиметься про пошук іншого життя у Всесвіті). Крім цього, перенесення маоїзму на міжпланетні стандарти, створює впевнені задатки для космоопери – і я геть не певен, чи піде це серії на користь.

Про переклад – коротко. Його робив Євген Ширинос. Переклад таки з китайської, приправлений великою кількістю чудових і детальних приміток, аж до інтерпретації значень окремих їєрогліфів. В цьому сенсі нарікати немає на що навіть повним новачкам у фантастиці чи китайській літературі. Грішить переклад хіба побутовими росіянізмами і калькованими конструкціями, яких помітно більшає під кінець книжки. Ймовірно, перекладачеві з редактором не вистачало часу на те, щоби грамотно довиловлювати бліх. От із дизайном у Book Chef проблеми є, три тіла на обкладинці трьох тіл усередині не стосуються взагалі ніяк. Вирізаний з хромакею вісімдесятих і заблурений футуристичний пейзаж збагачує цю обкладинку десь так само, як позолочений унітаз – двокімнатну хрущівку. Зате зверстано все пристойно, папір непоганий, читати приємно і не втомливо для очей. Так що все впирається в особисте бажання насолоди від споглядання книжки.

Тому читати однозначно варто. Хтозна, чи не краще буде ознайомитися з англійською версією (ну або в ідеалі – з китайською). Але і з україською, зрештою, все гаразд. Роман насправді монументальний, і навіть якщо наступні частини до його рівня не дотягнуть, «Проблему трьох тіл» читати слід однозначно. Якщо ви любите наукову фантастику – вам сподобається. Якщо не любите чи не читали – це ваш шанс її полюбити.

Темний ліс

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Осторонь Пітера Воттса (я його перекладав, тому не рахується) і буквально ще двох-трьох більш клясичних НФ-текстів, ніколи досі фантастичний роман не викликав у мене настільки величезного приголомшення. “Проблему трьох тіл“, першу частину трилогії, я бачу як щось на кшталт детективного роману з потужним фантастичним компонентом (у вигляді контакту з іншопланетною цивілізацією). “Темний ліс” – це лавкрафтіянський жах, виведений в абсолют. Усі ідеї трансцендентного космічного жаху, котрий для Лавкрафта був “неуявним” і “невимовним”, на сторінках “Темного лісу”, всупереч усім застереженням теоретиків, стає очевидним і настільки простим, що ви здивуєтесь, як це самі ніколи досі про це не думали. Як писав клясик: “Наймилосердніша річ у нашому світі – це нездатність людського розуму осягнути весь його вміст“. Тільки що тут ви здатні осягти цей вміст навіть мінімальним інтелектуальним зусиллям. І це так гнітюче, що хочеться викинути це знання кудись геть. Простота концепції цього роману породжує правдоподібність, а правдоподібність – відчуття майже К’єркеґорівського трепету. Я вбачаю в цьому романі блискуче іронізування з принципу антропности, як і в “Вогнепаді” Воттса, але тут це іронізування радше стосується людської моралі, а не здатности судження. Це не психологічний текст (Цисінь не надто ретельно прописує нутро своїх героїв, навіть ключовим персонажам дещо бракне опуклости), але чудовий текст про психологію моралі та психологію кризи. Я не вірю в думки цих людей, але вірю в їхню поведінку.

Втім, завжди треба робити поправку на те, що я розумію цей роман у найкращому разі не те щоб до кінця і шансів зрозуміти його краще не маю – Лю Цисінь китайський автор, дія відбувається переважно в Китаї (і в космосі) та з залученням багатьох артефактів китайської культури. Це не “Проблема трьох тіл”, яку без бодай загального курсу клясичної китайської культури здужати буде нелегко, але це й не звична всім англомовна фантастика. Дія починається майже негайно після фіналу першого роману і триває впродовж двохсот років, обертаючись навколо “Космічної соціології”, на якій і будується метафора “Темного лісу”. Соціологія базується на двох аксіомах: Кожна цивілізація прагне виживання, Цивілізації прагнуть росту та експансії, але загальна кількість матерії залишається незмінною. Щоб не спойлити роман, я наведу побічний приклад: у грі Europa Universalis рано чи пізно наступає етап, коли гравець може вирушити на колонізацію Америки. І якщо гравець цього не зробить – через деякий час імперія Мая припливе підкорювати Європу. Зробіть поправку на парадокс Фермі – і ви отримаєте дуже приблизне зображення “Темного лісу”. Але, попри це, воно буде занадто приблизним. Можливо, Цисінь і не найкращий психолог, але чому він прекрасно дає раду – то це роботі з окремими концепціями, від найдрібніших до найглобальніших.

Структурно цей роман – казка. Не тільки через те, як у ньому закільцьовано сюжет, але й тому що в межах цього сюжету кожна подія на своєму місці, пояснена і вмотивована. Пишучи це, розумію, що на прикладі цього роману в мене виходить метафора утопічного комунізму – всі гвинтики злагоджено працюють точно на своїх місцях і ззовні все виглядає досконало. Але персонажі здебільшого шаблонні та неживі. Більш-менш нормально прописані тільки Ши Цзян (бо його прописують уже другу книжку) та Ло Цзі (бо головний герой). Комплексних персонажів тут шукати не слід, інтриги та подвійна гра мають лише інтелектуальну, а не психологічну природу. І знаєте – зовсім не вадить. Я прочитав його з неймовірним захватом і, думаю, перед виходом третьої частини перечитаю перші дві. Попри ці “але”, трилогія “Пам’ять про минуле Землі” – водночас гарна і дуже винахідлива проза. Це книжка, яка змушує з приємністю сприймати саме процес читання. Так, фінальний твіст, скажімо, я зрозумів десь після другої третини (бо колись подібна думка спадала мені на гадку – в школі, на контрольній з історії). Але це жодним чином не віднадило від дочитування і навіть не знизило інтерес, коли я читав оті останні сторінки, на яких поворот розкривається. Мені складно уявити людину, котра прочитає “Темний ліс” і лишиться незадоволеною. Хіба, звісно, ця людина ще не читала “Проблему трьох тіл”.

Я шукав способу якось плавно інтегрувати це в текст, але поїзд пішов іще абзац тому, коли мовилось про китайську культуру. Євген Ширинос – офігенний. І не тільки тому що подарував українському ринку чи не перший нормальний переклад сучасної китайської прози (а мені – чудовий пуер і оповідання Шеклі). А через те, що в цій книжці є примітки. Сам переклад – також прекрасний, когнітивний бар’єр – нульовий, неприродних для української мови конструкцій немає, навіть коректорських помилок я помітив, може, десяток на всю книжку, що мізер. Але найбільша подяка за примітки. По-перше, вони завжди доречні, лапідарні та інформативні (навіть стороння інфа, як у примітці про “Гілку глоду”, працює на розуміння контексту, в якому відбувається дія романів). По-друге, часто вони пояснюють багатозначні прочитання ієрогліфів оригіналу, і на кожній такій примітці мені хотілося плакати, бо насправді вся ця інфа безславно проходить повз мене і я не маю шансів пізнати її іншим чином. Від приміток Євгена вам захочеться вивчити китайську, обіцяю.

Вічне життя смерті

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Перше, що треба зробити перед читанням “Вічного життя смерті” Лю Цисіня – перечитати перші дві частини. Або прочитати. Не тому що сюжет буде особливо незрозумілий – лише кілька моментів не збагнути без контексту. Просто варто освіжити хронологію, котра у третій частині стає просто велетенською, та саму структуру перших романів. Бо в цьому романі, як на мене, потрібно читати в першу чергу структуру, а вже тоді сюжет. А його структура дивовижна.

Всю критику, адресовану величезній трилогії про космічну долю людства від шістдесятих до теплової смерті Всесвіту, дуже легко передбачити і зрозуміти. Деякі події схематичні. Деякі персонажі тим паче схематичні, а тому їм складно співчувати. Фантастичні ідеї, покладені в основу, надзвичайно вигадливі, але де ж психологія персонажів? Ця критика лунала в нас, вона лунала за кордоном ще коли виходили перші книжки, і “Вічне життя смерті” залишає враження, ніби його написано як водночас завершення трилогії та метакоментар, котрий із надзвичайно тонким гумором коментує читання та інтерпретацію двох попередніх частин.

Мабуть, центральним елементом роману є три казки, котрі один персонаж розповідає своїй знайомій у далекому майбутньому. В цих трьох казках закодовано повідомлення про найстрашніші загрози космосу і можливі перспективи людства. Найкращі спеціалісти Землі б’ються над розкодуванням цих казок, але всі вони пропонують лише однопланові прочитання, по суті – алегоричні тлумачення. Це те, що дуже зневажав Толкін і за що він критикував “Хроніки Нарнії”. Якщо твоя історія задовольняється наскрізним алегоричним прочитанням, то вона малоцікава. Але тоді щасливий здогад (спроба потрактувати один із елементів казки буквально) наводить дослідників на думку, що в казках закодовано не алегорії, а складну метафоричну структуру. Один образ має потенційні значення, але наше завдання – з’ясувати, як взаємодія цих різних прихованих значень вибудовує нову структуру і нову історію, яку, власне, й розповідає роман. Те, що написано словами – лише багателька, історія для розваги, котра маскує собою фундаментальне повідомлення.

Звісно, у Цисіня над розшифруванням б’ються доволі нетямущі літературознавці, бо ж саме так і виглядає уважне читання твору. І “Вічне життя смерті” наповнене метафорами надзвичайно різного рівня. І зчитати їх максимально просто: вони всі надруковані на обкладинці: “Пам’ять про минуле Землі. Вічне життя смерті”. Це ті теми, які будуть присутні на поверхні майже в кожному епізоді. І саме ці теми “винні” в тому, що персонажі можуть здаватись пласкими. Роман, як і вся трилогія, не цікавиться персонажами в тому сенсі, в якому ними цікавимось ми. Ми хочемо бачити у тексті близьких нам людей, проте, як зазначає один із персонажів роману, “Риба, що вийшла на сушу […] перестала бути рибою“. Ці люди здаються далекими, бо цей світ здається далеким, а швидкоплинність часу і людських звичок – одна з вагомих тем для всієї трилогії.

Та й індивідуальна психологія – це не те, чого роман взагалі збирається торкатись. Перша книжка, “Проблема трьох тіл”, торкається питання марноти прогресу в перспективі та питань про індивідуальне і видове. Це проговорюється через математичну проблему трьох тіл, навколо яких буквально обертається Трисолярис, нестабільна і сувора планета, населення якої хоче колонізувати Землю через її майже ідеальні умови. Текст розповідав про майбутнє близького прицілу, але водночас – про еволюцію людства на Землі, про те, як однакові фізичні обмеження та обмеженість наших знань про світ раз у раз стає причиною загибелі, з якою людство тепер зіткнулось на глобальній шкалі світу. А також текст розповідав про східну філософію, концепції з якої були ніби проілюстровані фантастичними епізодами роману.

Друга частина описувала гіпотезу “темного лісу”, за якою всі цивілізації повинні ховатися, щоб їх не знищили інші. А водночас це був роман про практику медитації і споглядання світу. Роман обертався навколо історії “Обернених до стіни”, котрі, по суті, в процесі багаторічної медитації мають знайти відповіді на вкрай складні питання всередині себе самих.

А третя частина стежить за науковицею Чен Сінь, котра завдяки гібернації встигає прожити не одне століття. Їй належить величезна компанія, що займається передовими технологіями, тож вона, хоч постійно проти своєї волі (так, це багато хто критикував) опиняється у фокусі космічної історії людства. Звісно що третя частина опирається на концепції дгарми і сансари. Чен Сінь лягає в гібернацію і постійно перероджується в іншому світі, з іншими традиціями і умовами життя. Іноді вони кращі, іноді гірші. Її історія не в тому, що вона проявляє нелюдську витримку чи відвагу. Вона проявляє розум і наполегливість, але не для того, щоби здійснити щось видатне. Переходячи з епохи в епоху і відчуваючи одні й ті самі проблеми та загрози, що незмінно нависають над різними суспільствами, Чен Сінь намагається шукати остаточність.

Назва роману, “Вічне життя смерті”, може підказати, що остаточною є лише смерть (а навіть не час), проте це не смерть у нашому розумінні. Смерть Цисіня філософська, вона тісно пов’язана з поняттям Ніщо, але й виходить за його межі. Епоха за епохою прогрес іде вперед, але проблеми не змінюються. Рай не настає. Загроз не меншає. Що більше ми дізнаємося про світ, то страшніше в ньому жити, але це не наша провина. Світ – це страждання. Чен Сінь переконується в цьому раз за разом, як і Сідхартха Гаутама, перш ніж стати Буддою. Вона теж тричі спостерігає за великою стражденністю цього світу зі своєї “колісниці” і розуміє, що в світі часу і простору не може бути нічого остаточного.

І, насправді, навіть не дивно, чому стільки людей критикують романи Цисіня з погляду сучасної фантастичної прози, а особливо серіалізованих через “Стар трек” космоопер. У “Пам’яті про минуле землі” більше спільного з “Державою” Платона чи з “Повістю про Варлаама і Йоасафа”, ніж із “Зоряними війнами”, бо ця трилогія намагається оповісти глобальну проблему Всесвіту, а не пригоди окремих людей. І тільки відмова від бажань, котрі наче як і роблять нас людьми, але насправді змушують, дозволяє зрушити в напрямку нірвани.

У певному сенсі Цисінь намагається робити те саме, що й Лавкрафт, але словами замість замовчування. Де в Лавкрафта речі велетенські, прадавні та невимовні, у Цисіня – виміри, датування і слова. Але об’єкти, з якими ми стикаємось – дійсно циклопічні. Геометрія того, що ми спостерігаємо, часто дійсно не має жодного сенсу. Еони справді можуть минати за кілька днів для спостерігача. Всесвіт дійсно населений Древніми Богами, котрим немає жодного діла до Землі, поки вони не знають про її існування. І жодні людські технології начебто не можуть завадити їм стерти нас на порох за першої ж потреби, бо війна за виживання, що точиться в космосі, насправді має велетенський масштаб. І коли у фокусі опиняється цілий Всесвіт і фундаментальні закони, яким він кориться – тут дійсно немає іншого прикметника, крім “лавкрафтіанський”. А текстуальне пояснення темної матерії – надзвичайно влучний, моторшний і глобальний момент, котрий дозволяє провідчувати цей масштаб на повну.

Оповідь такого масштабу, безперечно, фрагментарна, а під кінець тексту мільйони і мільярди років минають практично без подій. Як і насправді в космосі, так. Розлучитися зі своєю цивілізацією навіки іноді можна навіть просто відступивши убік – бо час непостійний. Ніщо не постійне, крім Ніщо, яке заповнює всі проміжки між подіями, яким тільки ми приписуємо вагу. Але це Ніщо, на відміну від західного розуміння, не протиставлене нам. Навпаки – все є його невід’ємною частиною.

І Цисінь, здається, чудово це усвідомлює, бо в самому тексті є прегарна метафора для роману – коли зоряна система переходить у двовимірний простір, електромагнітне випромінювання в точці переходу заломлюється так, що показує повноцінну двовимірну проєкцію тривимірного об’єкта, в якій “кожен атом” переноситься на відповідну точку площини. При цьому відстань між небесними тілами стає меншою за розміри самих тіл, бо порожній простір при перенесенні зникає. Саме так написано роман. Ми бачимо не порожнечу, а лише великі тіла, котрі своєю масою викривлюють простір-час і, відповідно, впливають на глобальний перебіг подій – те, що Платон у Державі називає “небесна гармонія”, а ми можемо знати як “музику сфер”.

Щодо політичних контекстів роману, то вони є. Я, скажімо, чітко зчитую в Трисолярисі одночасно Японію і західний світ доби Опійних воєн, хоч це й не впливає на загальну картину тексту. Просто кожен вигаданий світ твориться під впливами і переконаннями, взятими з реального світу, тому бачити їх там нормально. У протиставленнях Сходу і Заходу я бачу здебільшого естетичну складову. Особливо якщо сприймати “Вічне життя смерті” як метароман, часто надмірні пояснення котрого ніби відповідають на критику попередніх частин. Важливим фактором у казках є перспектива – на противагу західній традиції, котра дотримується законів глибини і перспективи, заповнюючи все полотно фарбою, східна традиція використовує матеріал як частину зображеного, знову-таки ніби створюючи свідому проєкцію. Цей роман справді двовимірний, але це вада тільки в суб’єктивній естетиці, яка привчає нас “куди дивитись”.

Трилогія називається “Пам’ять про минуле Землі“. А саме схильність відчувати прив’язаність до власної пам’яті, намагання залишити наступним поколінням згадку, послання, яке “перетриває мільярд років”, і є ознакою того кола страждань, яким супроводжується життя. Не причиною, але ознакою. І роман ніби переносить тривимірну пам’ять про глобальні процеси, які формували людство як вид, на двовимірну площину, у роман, котрий через пам’ять про те, ким ми є, говорить про те, яким є світ довкола нас. Насправді це не оповідь про події, що розгортаються впродовж мільярдів років, а лише переріз, проєкція цих подій. Як і електромагнітне випромінювання при переході в двовимірний простір, як і світло, що заломлюється в краплині води у мікровсесвіті, як і епіфанія (не катарсис), яку ми переживаємо зі зміною масштабу, як і все наше життя – цей роман триває лиш мить. І ця мить уже минула. Ми бачимо тільки донесене світло.

Дописи за темою
Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Манґа, манхва і маньхва українською | Анонси видавців на друге півріччя 2021 року

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Переможці премії Eisner Award 2021 | Айзнер 2021

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

“Дитя Всесвіту” — анонс манґюа від UA Comix

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

“Ікла” — передзамовлення “Fangs” Сари Андерсен від Vovkulaka

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

“Чужий 3” Вільяма Ґібсона

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

#безцензури: «Історія відеоігор»

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Мальописи на Книжковому Арсеналі 2021

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Українські мальописці. Частина 4: Ярко Філевич

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Мальописи з району: Ната Скотар або як перекладати манґу з японської

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Колоніст — як бути людиною

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Trip w/ Book: “Кода”

Остап Українець: "Пам'ять про минуле Землі" Лю Цисіня

Trip w/ Book: “Династія М”

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори