Пташеня — помста маленької пташки

Битва за Надію Старійшин

Відгук на мальопис

📜 Дарсі ван Полґіст
🎨 Ієн Бертрам, Метт Голлінсворт
📗 «Пташеня. Книга 1. Битва за Надію Старійшин»
✍ Переклад: Ната Гриценко
🖥️ Верстка та літерація: Катерина Базарова та Ігорь Дунець
📇 Видавництво: Видавництво

Поки тоталітарний Новий Ватикан встановлює на американській території релігійну диктатуру, маленька бійчиня опору намагається знайти власне місце у цьому світі – а заразом помститися за свою землю і свій народ.
Видовищний мальописний шедевр Дарсі ван Полґіста та Ієна Бертрама сміливо кидає виклик будь-яким формам утиску, доводячи, що спричинити великі зміни здатна навіть мала дитина з палким серцем.

Чесно кажучи, беручи до уваги тенденції українського мальописного ринку, я очікував на вихід «Пташеня», але не думав отримати його так швидко. Про комікс багато казали на форумах та у виданнях. Не у нас, звісно, на західних форумах та у західних виданнях. Мальопис у 2020-ому отримав премію Айзнера як найкраща мінісерія, а Comic Book Resources назвав «Little Bird» одним з 10 найкращих інді-коміксів 2020 року.

У нас «Пташеня» вийшов, але досі чомусь немає тієї реакції, на яку мальопис заслуговує. Чи це взагалі відсутність широкого інтересу до мальованих історій, чи неуважність до фантастичного жанру історії, навіть з боку спеціалізованих спільнот — але чомусь ні його достатньо контроверсійні теми щодо релігійної форми панування, ні приголомшлива естетика ультранасильства, вимальована авангардистською сумішшю експресіоністських фігур з символічними образами, вибудованими на метареалістичних ландшафтах — все це поки що не виринає в обговореннях, а поговорите є про що, повірте мені. Як про хороше, так і про погане.

Пташеня — помста маленької пташки

Досі не знаю де йде межа між різними іпостасями, коли надибуєш цікавий титул. Як читач, я намагаюся пробувати отримувати задоволення від читання. Цьому заважають шлейфи моїх численних паралельних досвідів. Якщо я читаю мовою, з якої теоретично можу перекладати, питаю себе, як би упорався з цим чи иншим фраґментом і чи він взагалі піддається перекладу. Як дизайнер і ретушер думаю, як би це могло бути реалізовано у нас, чи є шанси що наші верстальники підкорять ретуш і адаптацію на гідному рівні. Як видавець я намагаюся уявити як ринок би сприйняв цей титул, які шанси є його продати і скільки така річ мала би в нас коштувати. Але все одно рішення приймає моє читацьке «я»: якщо я сам знудився в процесі, то нащо піддавати такому випробуванню читача за його ж власні кошти?

І от я-як-читач, який постійно тримає в полі зору можливість видати щось українською, постійно вишукую і питаю і вчитуюся в усі новинки усіх доступних мовних ринків. Один з дуже помічних ресурсів для мене зараз це тематичний форум на реддіті – там вкрай ретельно моніторять масу инших ресурсів і постійно підкидають дуже несподівані пропозиції. Ну а запорукою підвищеної уваги до титулу буде, коли одночасно всюди про книжку починають говорити. Масові відгуки і рецензії не підробиш – якщо щось не з марвелу і дісі вразило багатьох, треба негайно дивитися.

Що цікаво, в Лілі процес відбору трохи инакший, але також дуже цікавий, оскільки вона часто звертає увагу на тихіші титули, які, водночас, украй доречні і нам як видавництву, так і необхідні суспільству, але дізнаємося ми про їх існування переважно наживо, оскільки онлайн такі графічні історії просто губляться. Саме так ми привезли з Анґулему гумористичний «Єронім та Босх», дитячий «Елі та Ґастон» і ще кілька, яких поки не анонсували.

Власне, так сталося і з «Пташеням». Коли у 2019 вийшов другий синґл серії, перший наробив стільки галасу, що я почав купувати їх у цифрі по мірі виходу і, звісно, миттєво підсів. Ну але ж ресурсів нема хапати все, що сподобалося. тримаєш в голові причини, чому не варто братися, незавершеність і була однією з причин. Тоді став чекати на вихід 5 синґлів під однією оправою, і коли у 2020 це сталося, бажання спитати про ліцензію зросло. Але ж ковід і карантин і локдавн… Тому мить, коли ми з Лілею написали про права я пам’ятаю дуже чітко, початок червня, щойно оголошені номінанти на Айзнера і «Пташеня» з її авторами там у кількох номінаціях. Про перемогу у мене не було жодного сумніву, власне як і в більшости оглядачів, тож перш ніж оголосили переможців, права уже були в нас. Наголошу, що набували ми їх не в Image, а через аґента в Glenat. Ну тоді і ми про набуття відзвітувалися нашій авдиторії.
Пташеня — помста маленької пташки
Ілля Стронґовський
Співзасновник Видавництва

Пташеня — помста маленької пташки

Зав’язка сюжету достатньо проста (як і сама історія, але про це трішки пізніше). У антиутопічному світі майбутнього теократична тоталітарна держава, що зве себе Об’єднані Нації Америки, веде війну з єретиками, які не визнають влади Нового Ватикану й б’ються з військами Нової Священної Імперії. Покарання грішників та дарування Слова Божого, звільнення плоті землі від невірних й затвердження справедливого правосуддя Владики й Спасителя Ісуса Христа — єдиний шлях до розбудови праведної країни. Крім боротьби з єретиками, ОНА полює на генномодифікованих людей (модів), затримуючи й винищуючи мутантів. При цьому Новий Ватикан не цурається техномодифікацій й високотехнологічних роботів — християнські войовники й служки активно використовуються аугментації та кіборгізацію, ворогів ОНА вистежують смертоносні машини зі штучним інтелектом. Тим часом у Новому Ватикані панує невідома хвороба, яку не вдається побороти, і надія для людей — це віра у Господа, що врятує їх. Церква ж сподівається на те, що ген воскресіння лідерки канадського опору Танту допоможе перемогти недуг.

Пташеня — помста маленької пташки

Після цього опису, мабуть, хтось скептично та й сказав: «І це проста зав’язка?» Насправді ніт. Історія починається з того, що військо ОНА атакує осередок канадського опору, який очолює Танту. І перед битвою вона наказує своїй дочці сховатися в пристановищі, щоб у випадку невдалого спротиву її не знайшли. Так і починається шлях юної Пташеняти, коли вона через декілька днів покидає захисток, і замість селища, де зростала, знаходить руїни.

Пташеня — помста маленької пташки

Ось це – проста зав’язка, а все інше – це збудована мною власна експозиція, бо архітектоніка світу ніде не дається напряму, все доводиться збирати з окремих фрагментів й добудовувати у цілісну композицію. Й навіть після створення якої-не-якої структури залишається відчуття, що щось у цьому вордбілдінґу було не так, що, може, я щось не так зрозумів чи щось не так витлумачив. І тримається купи саме проста схема: є поганці (релігійні фанатики, які знищили рідне селище героїні) і героїня (Пташеня), яка їм мстить.

Мене звати Пташеня, і це історія мого життя та моєї смерті.
Історія про мою матір, мого батька та всіх інших, хто намагався мене вбити.
Про те, як прокидаєшся й усвідомлюєш, що часом боротьба стає важливішою за те, що борешся.
Про людей, яких я зустріла на своєму шляху, і про тих, кого ніколи достоту не знала.
Але понад усе вона про всепоглинну природу вогню та мрії, які ми народжуємо з попелу.

Так, у найпростішому варіанті «Пташеня» — це історія помсти в дистопічних декораціях. Історія буде доповнюватися й ускладнюватися боротьбою за свободу, родинними зв’язками, прямим втіленням міту про спуск до потойбіччя в пошуках безсмертя, класичною зрадою та не менш класичною спокутою. «Пташеня» сповнений традиційних тропів та шаблонів європейських мітів та легенд, що, в принципі, не дивно — Дарсі ван Полґіст, сценарист мальопису, прийшов у сферу створення мальованих історій з кіноіндустрії, в якій досить поширена школа вибудовування сюжетів на основі класичного метанаративу — історії про мандри архетипового Героя. Образи мономіту пронизують усю фабулу «Пташеня». Наприклад, Сокира — старий боєць опору, якого давним-давно захопив Новий Ватикан і звільнення котрого є першою ціллю Пташеня на шляху її помсти Церкві — це Старець, зустріч з яким веде її майже відразу від сепаративної стадії початку подорожі до лімінальної стадії перетворення й переродження.

Пташеня — помста маленької пташки

Ну і за всіма канонами історія робиться для Пташеняти дуже особистою через фамільні зв’язки між персонажами — всі основні герої пов’язані один з одним, і хтось згадає Санта-Барбару (так, бумерське порівняння, але я, хоч вийте, не знаю сучасних аналогій), а хтось зрозуміє, що це також данина класичному типу історій. І хоча б завдяки цьому, якщо чесно, рваний та плутаний сюжет коміксу стає більш-менш зрозумілим. Бо Полґіст працює на рівні простих структур, відомих нам ще з казок, а всі складні надбудови вже додає до них, а не залишає нас сам на сам з композиціями, які жахають своєї понадраціональною незрозумілістю, ніби Суперструктура з манґи Blame!

Пташеня — помста маленької пташки

Власне момент вибору набуття ліцензії на щось дуже свіже був для нас в новинку, адже зазвичай ми маємо справу зі стовпами мистецтва, чиї айзнери і перемоги налічують роки, як не десятиліття, ну але практика показує, що титул враз дорожчає, щойно отримує чергову нагороду і якщо економити, треба повірити в його успіх і ловити перед тим. Мене трохи здивувало, що не було конкуренції ні з ким з України, оскільки для нас це дуже осібна ліцензія, яка вкладається в якусь нішу хіба з «Чужим-3», в сенсі, не соціяльний комікс :), а на ринку є більші і вправніші гравці, в портфелі яких воно виглядало би звичніше. Після підписання договору всі додаткові питання нам украй приємно було вирішувати напряму з автором, Дарсі ван Полґістом і у мене склалося сферично позитивне уявлення про Дарсі. Ми дуже хотіли адаптоване лого, але боялися питати абстрактно, тож залучили нашого постійного колаборатора, каліграфа Закентія Горобйова. Це був тривалий але вкрай продуктивний процес. Паралельно наші прекрасні верстальники гарували над ретушшю й версткою по наданих матеріялах, і завершили вони приблизно тоді ж, коли і Закентій з лого. І тоді виникло питання обкладинок.

Ані в Чатових, ані в нас із Лілею не було одностайности яка версія вдаліша – ориґінальна з імейджівського гарду чи німецька версія, яку нам теж дозволили використовувати. Після тривалих роздумів я зробив український макет в обидвох версіях і вирішили прохати про дозвіл на дві. Ну і третє питання з яким ми звернулися до Дарсі було про дозвіл замінити додаткові матеріяли на імейджівські, в яких показаний процес роботи над коміксом. Після кількох допрацювань всі ці питання були вирішені позитивно. Знаючи з перших вуст на яке пекло може перетворюватися робота над коміксами й набуття додаткових матеріялів, ми були щасливі цій комунікації. Таким чином українське видання перше, яке містить адаптоване кирилицею лого (всі инші видання лишаються з ориґінальним «Little Bird»), єдине неангломовне, яке містить додаткові матеріяли про створення (а не просто галерею з альтернативними обкладинками, до речі права на них доступні тільки для англомовного ринку, тож ми не могли їх поставити навіть якби хотіли) і поки єдине із двома паралельними обкладинками.

Ну а уже по виході коміксу (подяка за супероперативність друкарні «Майстер Книг») Дарсі радо прорекламував появу українського видання і продовжує шерити наші матеріяли. Дуже гріє і чекаємо на його реакцію, коли доїдуть до нього авторські примірники.
Пташеня — помста маленької пташки
Ілля Стронґовський
Співзасновник Видавництва

Знов повторюю — історія проста. Дівчина зі стариганем відправляються шматувати лиходіїв — ні, це не «Лоґан», хоча, звісно, паралель між старим Росомахою з X-23 та Сокирою з Пташеня провести можна, і справа тут не тільки в схожості елементів образу. В мальописі, як вже згадувалося, також є переслідування мутантів, хоча воно тут навіть не те що на третьому чи десятому місці, а взагалі лише один з іконічних компонентів створення антиутопічної картини світу. На перше місце критики ставлять тему релігійної диктатури, через неї йдуть до фашизму, а від нього – до імперіалізму. Але знов таки, я хотів би підкреслити, що, на мій погляд, це лише фон, на якому ми споглядаємо історію помсти. Поганці в мальописі є й серед простих людей, для яких питання віри не має особливої цінності. Так само й релігія не є тотальним лихом, хоча розгледіти цю ідею за жахіттями Нового Ватикану досить важко, Полґіст та Бертрам прям вклали душу, створюючи в прямому сенсі криваві образи панування ОНА. Проте чи це було спеціально чи ні (а я все ж таки думаю, що спеціально) — але один з головних епізодів історії зав’язаний на тему жертовності й спокути, ще й саме з християнським сенсом. А головний лиходій, по суті, має цілком особисту, зовсім не релігійну мету.

Пташеня — помста маленької пташки

Звісно, Єпископ приховує власні мотиви за речами про Христа, Господа та Віру, проте на його місці міг бути, скажімо, Секретар, що пророкує світле майбутнє в Істинній Комуні Робочих, головне працювати й довіряти Партії (виправний табір у коміксі особисто мені прямо нагадав ситуацію з уйгурами в Китаї). І хоча один з найсильніших жорстоких образів мальсторії пов’язаний саме з найбільш християнським символом з можливих, насправді, на мою думку, лейтмотив історії такий само простий, як і вона сама — вона не антирелігійна, а анархічна. Анархічна в тому сенсі, що героїня постає проти примусової влади, проти тягаря поневолення, проти позбавлення права вільно діяти й почувати. Така проста тема в основі. Треба сказати, що коли я вперше побачив Танту, то чомусь відразу згадав Вільяма Воллеса з «Braveheart» з його «Freedom!».

Пташеня — помста маленької пташки

Пташеня — помста маленької пташки

«Пташеня» ― мій другий перекладений комікс, і мушу визнати, що специфіка роботи тут значно відрізняється від художньої прози чи поезії. Річ навіть не в необхідності вміщатися в бабли чи вигадувати нові способи звуконаслідування; просто якщо прозовий текст подає весь контекст дії словесно, то комікс говорить із читачем одразу візуально та вербально, і обидві складові не обов’язково взаємодіють прямолінійно. У «Пташеняті» текст та малюнок можуть паралельно розповідати дві різні, хоч і безперечно пов’язані між собою історії. Багато хто з вас може згадати цей кіноприйом, коли персонаж розповідає комусь, як він чемно поводився, але під його розповідь підмонтовані кадри повного гармидеру ― і цей контраст значно пожвавлює дію. Полґіст та Бертрам ведуть паралельні наративи, створюючи, крім арок персонажів, арки флешбеків, закадрового напучування чи мікропритч; повторюючись у різних частинах оповіді та різних контекстах, одні й ті ж самі фрази розкриваються з різних смислових сторін. Коли матір звертається до Пташеняти в її думках, її слова накладаються на реалії життя самої дівчинки; коли говорить Пташеня, її послання по-різному спрацьовує в різних ситуаціях та для різних персонажів. Концентрація і візуальних, і сценарних подій настільки щільна, що ви навряд чи помітите всі сюжетні зв’язки, візуальне перекликання та крос-референси з першого прочитання ― я й сама помічала деякі подробиці з четвертого чи п’ятого знайомства, і це просто чудово: комікс, до якого можна раз за разом повертатися, смакуючи його щоразу детальніше, безумовно заслуговує життя на вашій полиці.

Що ж до мови самого твору, то я обожнюю працювати з «біблійним» стилем ― а Новий Ватикан, звісно, повсякчас говорить проповідями, подекуди цитуючи, подекуди додумуючи. Крім того, зіткнення персонажів з різних соціальних класів дає змогу вкласти в їхні уста принципово різні інтонації та лексику ― звісно, там, де оригінал дає на це право. Та найбільше мені до душі припав голос самої дівчинки: це зразковий приклад того, як талановитий автор здатен говорити про серйозні речі без літературних кліше. Практично кожна фраза Пташеняти ― це стріла, що летить у точному напрямку: в серце тоталітарної держави ― звинуваченням, у серце читача ― щирістю та готовністю пережити будь-які випробування, щоб цього не довелося робити нам.
Пташеня — помста маленької пташки
Ната Гриценко
Перекладачка

Пташеня — помста маленької пташки

Полґіст еклектично змішав в мозаїчному образі Об’єднаних Націй Америки клаптики негативних рухів та практик — фашизму, євгеніки, культурного геноциду, релігійної диктатури, патріархального диспозитиву, технократичного механіцизму, кібернетичного редукціонізму — всього того, що первісне різноманіття людського життя у його багатстві органічних проявів хоче підкорити й перетворити на одноманітну гомогенну механічну масу, де немає місця іншим, Іншому як такому. Й саме проти цього повстає Пташеня і саме цьому вона мстить, намагаючись у божевільному полум’ї, що поглинає світ, зрозуміти свої місце — ні, не у світі — а саме у полум’ї.

Пташеня — помста маленької пташки

До речі, саме цей еклектизм й діє проти мальопису. Мішанина образів, деталей, ідей — все це вивалюється без жодних пояснень. Непідготовлений читоглядач може тут й сам повстати. Головна претензія до твору у багатьох саме в цьому — незрозумілий світ, незрозумілі організації, незрозумілі мотивації та проблеми. Перший випуск, який розлетівся, як варенички, отримав схвальні відгуки, але чим далі йшла історія, тим критичніші ставали рецензенти. Найбільше мені сподобалося зауваження, що багато художників, коли створюють графічні історії, забувають, що їм потрібен досвідчений оповідач, інакше є проблеми з розвитком персонажів або оповіді – і що ця проблема є у «Little Bird: The Fight for Elder’s Hope» — і що дуже дивно, бо у мальописа є досвідчений оповідач.

І тут саме і ховається головна проблема «Пташеня» — Пташеня. Так, я вважаю, що простий сюжет, над яким надбудовані складні символи та образи, не є такою вже проблемою – цікаво такі клубки розплутувати й конкретизувати. А от те що за сенсом глибокі, як діра в бюджеті України, фрази та позиціювання героїні як центральної фігури історії не здатні замінити їй характер та особистість — ось це проблема. Така ж сама як і в першому томі «Монстриці» — коли головна, здавалося б, героїня просто втрачається на фоні інших, цікавіших персонажів. Мені хотілося б більше співпереживати Пташці, хотілося б більше знати про неї, більше розуміти її. Але її розкриття було недостатньо для того, щоб я дійсно захопився нею. Якимось чином навіть Ґабріель, син Єпископа, був розкритий краще, ніж дочка Танту, хоча той рідше з’являється в історії, ніж, ясна річ, головна героїня. Сповнені екзистенціалізму роздуми, на жаль, не показали мені Пташеня як живу особистість. Вона добре виконувала свою функцію героя мономіту, але цього, далебі, замало, щоб перестати бути функцією і стати реальним персонажем. Принаймні, мені не вистачило сюжетних замальовок від авторів, щоб захопитися нею. Здається, спроба оповити Пташеня таємницею, зробити її саму таємницею зіграла поганий жарт з Полґістом — таємниця була створена, а от персонаж — ні.

Пташеня — помста маленької пташки

І це при тому, що інші персонажі в цій історії достатньо цікаво прописані й вписані в сюжет, з мінімальним, але вдалим розкриттям характерів! Я не розумію, я от дійсно просто не розумію, але це прокляття ніякого головного героя я зустрічав у багатьох творах, не тільки мальописних, але й літературних. Таке частенько буває, наприклад, в манзі, коли ГГ відтіняє його оточення чи навіть антагоністи, але в мінісерії, на мою думку, так робити не можна. Це як би в «Характернику» цікавішим за самого Характерника був равлик Павлик… Wait, oh shi…

Ладно, жарти жартами, але маємо що маємо — «Пташеня» рясніє від цікавих персонажів, але з характером головної героїні у коміксу біда. Пташеня — символ, а не людина, тип, а не характер. Сподіваюсь, що в продовженні, над яким зараз працюють автори, це буде виправлено.

Проте, що у мальопису вище усіляких похвал — це малюнок та візуальний сторітелінґ. Розташування кадрів, послідовність фігур й зв’язок між різними деталями з певної перспективи в них, те як різні компоненти пов’язують попередні фрейми з наступними — наприклад, в одній зі сцен Пташеня, попатравши вовка, у його шкурі пробирається на базу ворога, й її пересування демонструються невеличким вплітанням шматка цієї шкури на малюнку, яке, якщо неуважно споглядати мальсторію, можна і не помітити — такі дрібниці залишають приємний посмак. Сама ж історія цілком «кінематографічна» — досвід Полґіста дає йому можливість зобразити сюжет саме через «монтажну» послідовність зображень, фокусуючи увагу там, де треба. Я б навіть сказав, що навіть простору для уяви майже не залишається — все що треба для повіствування тут і зараз практично повністю є в кадрі, якщо не в цьому, то в попередньому — візуальних наслідків без візуальних причин «Пташеня» не терпить. Розпочавши читоглядання, відірватися від мальопису до самого фіналу дуже складно (мені так і не вдалося, прочитав за раз).

Пташеня — помста маленької пташки

Якщо ви вже придбали «Пташеня», то зауважили що там є дві цікаві звукові панелі, де арт вмальований у звук.

Зазвичай, це викликає праведний гнів та жах у верстальників. Але не цього разу. Все йшло окремими шарами, з масками, які не так важко було правити.

Взагалі файли були як цукерочка і ми отримали неймовірне задоволення від роботи з ними.
Пташеня — помста маленької пташки
Катерина Базарова
Верстальниця
Пташеня — помста маленької пташки Пташеня — помста маленької пташки Пташеня — помста маленької пташки Пташеня — помста маленької пташки
Мені не так пощастило, тому що частина звуків, які я робив, були «вмальовані» в тло, і треба було трохи помучитись, щоб їх заретушувати – переважно то був звук биття скла, і як я помітив по інших коміксах – то доволі звичний прийом Бертрама 🙂
Пташеня — помста маленької пташки
Ігор Дунець,
Верстальник
Єдина моя трудність була в тому, що я не помітила як Ігор налаштував спеціальний стиль для звуків. Я вже зверстала розділ, перш ніж помітила що мала його використовувати. Прийшлось перероблювати 🙂

До речі, стосовно обкладинок, наші думки розділились. Тому ми не змогли обрати одненьку. Я голосувала за синю з кишками 🙂
Пташеня — помста маленької пташки
Катерина Базарова
Верстальниця
А я голосував за білу 🙂 І це круто, що зробили таки два варіанти.
Пташеня — помста маленької пташки
Ігор Дунець,
Верстальник

Щодо малюнку – то це просто любов. Так, здається, він все ж таки не для всіх — зустрічав я відгуки, у яких стилістика Мьобіуса розглядалася як мінус, а не плюс. Але ці сюрреалістичні пейзажі! Ці метареалістичні природні метаболи, коли жива плоть реальності єднає усі виміри через химерні сновидіння й ще більш химерну реальність, прориваючись в органічному символізмі синархічної природи!

Пташеня — помста маленької пташки

Ця експресивна напруга образів трагічного світу!

Пташеня — помста маленької пташки

Стиль Бертрама з його плавними хвилястими й закрученими лініями контуру, з оздобленням малюнку тонкими рясними крапчастими лініями, з впливом Мьобіуса на фігуративному рівні, ідеально пасує цьому світові. Мені навіть важко уявити історію та персонажів в іншій манері зображення, настільки вона гарно відображає та вибудовує художні композиції оповіді.

Звісно, свою роль відіграють й кольори, що чудово втілив Метт Голлінсворт у своїх барвистих наповненнях. А чого варті сцени, сповненні жорстокого протистояння між Сокирою та вояками ОНА? Психоделічні мандрівки у родовому колективному несвідомому? Візуальна дихотомія між технологічним та природним? Все є, і є як треба!

Цікавий момент — на обкладинках синґлів червоний колір поступово заповнював простір, поки не залив усю обкладинку.

Пташеня — помста маленької пташки

Пташеня — помста маленької пташки

Пташеня — помста маленької пташки

Пташеня — помста маленької пташки

Пташеня — помста маленької пташки

Отже, що у підсумку? «Пташеня» — це неоднозначний, але дійсно цікавий фантастичний мальопис, який в першу чергу вражає візуально і після прочитання залишає вас з виваленими на метафорічну підлогу символічними деталями сюрреалістичного конструктора. Він не боїться казати про теми влади та утиску жорстко й ультимативно, він не боїться вражати насильством, розповідаючи про боротьбу з пануванням, він не боїться додавати до простих сутностей складні речі. Нарешті, цей фантасмагоричний ліро-епос тримає від першої до останньої сторінки — а це, на мій погляд, найголовніше для будь-якого художнього твору.

Дякую «Видавництву», що видали цей інді-шедевр, й з нетерпінням чекаю на продовження.

Придбати мальопис "Пташеня. Книга 1. Битва за Надію Старійшин" можна на сайті Видавництва за посиланням
Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Популярні публікації

Рекомендовані статті

0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори