Павло Задніпряний: “Академія «Парасоля» Апокаліптична сюїта”

Нещодавно дочитав перший том “Академія «Парасоля» Апокаліптична сюїта” авторства рок-музики Джерарда Вея. За компаньйона солісту “My Chemical Romance” став бразильський художник Ґабріель Ба.

Якщо лаконічно і узагальнено, то “Парасоля” нагадує мені Лемірівського “Чорного молота”, але на мінімалках. Така ж мутна і треморна атмосфера стагнуючого пи$@ця, кілька таємничих супергіроу з купою шкелетів у шафі та лантухом психологічних комплексів, що намагаються врятувати залишки людського світу від неминучого Апокаліпсису.

Що б я відзначив зі знаком “+”: Насамперед, звісно, художню складову. Художник і колорист (Дейв Стюарт) видали потужний та стильнявий наратив. Віртуозно диригуючи напівтонами і поєднанням теплих і холодних кольорів, дядьки на контрасті закручують такі панелі та розвороти, що дух перехоплює.

По друге — це вкраплення брутальних відвертих речей, по типу відірваних кінцівок, дощу з крові чи вибиті на підлогу мавп’ячі мізки. Та чи виправдані ці прийоми? Хоча мені, зазвичай, і подобаються такі крайнощі, але коли вони органічно вписуються в сюжет і сторітелінг, в “Апокаліптичній сюїті” вони інорідні та більше дивують, ніж працюють на атмосферу.

Мінусів, як на мене, тут значно більше. Персонажі, їхні характери, суперсили і т.д. Знаєте, це схоже на перший день на новій роботі, коли тебе приводять в офіс, усі посміхаються і називають імена, які ти відразу ж забуваєш. Потім тебе залишають розгубленого і спітнілого за пустим робочим столом, навколо двіж, якісь люди, хтось регоче, хтось свариться, щось відбувається, життя проходить повз тебе, неначе потяг Інтерсіті повз просілкову станцію. Теж саме з Сюїтою: хто ці герої, чому вони виглядають саме так, що в них за суперсила, чому вони, трясця, називають старого похереного манекена — мамою? Головні герої просто проходять повз, вони не викликають жодних емоцій, та, бля, дочитавши книгу, я найбільше сумував за шимпанзе на ймення Поґо. Читача просто кидають у вир сюжетних подій і щосили крутять калейдоскоп.

Насправді вищезгаданих “плюсів” для мене достатньо, щоби я ризикнув і авансом придбав наступну книгу “Академія «Парасоля» Даллас”. Проте, якщо там справи з сюжетом не поліпшиться, то серія “Парасоля” бокує в ґузно.