Павло Задніпряний: "Щоденник Анни Франк" / "Маус"

Павло Задніпряний

Якось так склалося, що за достатньо короткий відтинок часу я прочитав графічну версію “Щоденник Анни Франк”, працю Арта Шпіґельмана “Маус” і переглянув стрічку Тайка Вайтіті — “Кролик Джоджо”. Всі ці вищезгадані речі поєднує тема геноциду євреїв: і стрічка, і мальописи візуалізують думки померлих і ненароджених, а найважливіше — дають можливість почути ту саму сповідь уцілілих.

Попереднє

Наступне

Загалом, якщо говорити саме про мальовані історії, що “Маус”, що “Щоденник Анни Франк” — це твори з розряду, які потрібно читати, а не розповідати про них. Повірте на слово, жоден відгук чи огляд не передасть і дрібки тих емоцій, що гарантовані вам під час знайомства тет-а-тет із цими творами. Тим паче, в мене з’явилася нова улюблена фраза, з Мауса до речі.

Семюел Бекет сказав: “Кожне слово — зайва пляма на тиші й ніщоті.” З іншого боку, він це СКАЗАВ.

Тож нижче буквально кілька тез і думок, які спровокували ці твори в моїх мізках.

Попри загальновідомі факти, кожен сприймає тему голокосту через свою індивідуальну призму сприйняття, що базується на почутому, побаченому, прочитаному і навіть [що важливо] прожитому. Визначна особливість таких творів як “Маус” та “Щоденник Анни Франк” — це уособлення чорно-білого, розмитого поняття Голокост через підміну на конкретних людей з іменами та справжніми обличчями.

Попереднє

Наступне

Формат мальопису дає можливість перейти на наступний рівень сприйняття історії. Тепер це не просто перегляд кінохроніки з Аушвіцу, під байдуже тріскотіння кінопроєктору. Вищезгадані історії поєднують звичні для читача речі: по типу родинних зв’язків, відносин батьків і дітей, в жахливі та здається непоєднувані для пересічного читача комбінації з війною, голодом і смертю.

І останнє, але найважливіше — це щира вдячність Видавництво «Видавництво» як від батька дівчинки за можливість гортати і читати “Маус” та “Щоденника Анни Франк” українською мовою вже зараз, я на таку можливість мусив чекати добрячих два десятки років.