Павло Задніпряний: “Закон Ордену”

Закон Ордену
📜 Автор: Пйотр Ґурський
📗 Книга: Закон Ордену
📇 Видавництво: Рідна мова

Найстрашніше для читача та, мабуть, і для автора — це завищені очікування. Ситуація, коли твоя інформаційна бульбашка нагнітає саспенс до критичного рівня, знайома багатьом. Коли на гайпі хапаєш таку бажану штукерію зубами і задоволено муркочучи тягнеш це на свій улюблений диван, щоби сповна насолодитися здобиччю. Та замість двофунтового стейку отримуєш зав’язану вузлом стару шкарпетку.

Не хвилюйтеся «Закон ордену» не став жертвою моїх завищених очікувань, хоча мав достатньо високі шанси, та й деякі відгуки голосили через це, неначе негодована коза.

Читачі, що легковажно клюнули на оргію з лебедівнами, мали шикарнючу нагоду самообманутися і отримати незвичне (нетрадиційне, сучасне?) темне фентезі, з оригінальною структурою, купою цікавих авторських прийомів, загадковим світом сповненого лайном по самісіньку тонзуру.

В Ордені ви не знайдете десятки сторінок з описами сетинґу, рас, політичного устрою чи пояснень, “чому у тих маленьких людців волохаті ноги”. Та ви наштовхнетеся на похмурий, підозріло знайомий і в той же час сповнений оригінальних рішень і не до кінця зрозумілих правил гри світ. Все максимально концентровано, компактно та жорстко. На початку на читача чатуватимуть незрозумілі, хаотичні сюжетні лінії, з незручними іменами та прізвиськами, що не мають нічого спільного, але по ходу прочитання все це доладно сплітається в струнку і достатньо логічну структуру.

З того що мені не зайшло, так це оця вся історія кохання головного героя, мізерна частка гумору і сарказму. Здавалося б, коли автор забувається, то неконтрольовано хлюпає кілька жартів чи гостроти на сторінку, а потім, прийшовши до тями, знову з серйозною міною валить брутальний “дарк”.

Кохання — допоки воно десь там за спинами, не заважає і цілком органічно лягає у стиль оповідки, але звести це все в кінцівку, то як на мене це зрада (так Пйотру і передайте).

Ну камон! Я підозрюю, що автору хотілося зіграти на контрасті і показати в усій красі, що милосердя, взаємовиручка чи моральні принципи у цьому всесвіті рідкісніші за чупакабру і не те щоб ціняться. Але навіщо? Все ж було чудово і точно не потребувало додаткових “костилів”.

У виданні також присутні три оповідання, що корелють зі всесвітом роману, але цілком самостійні. Оповідання, на мою думку, дещо слабші сюжетно, можливо через формат, але в той же час яскраві та достатньо динамічні щоб витратити час і на них.
Підсумую. «Закон ордену» це рідкісний і своєрідний твір, надзвичайно динамічний та концентрований, він затято тримає і відпускає хіба що до вітру чи зліпити незугарний сендвіч. Беззаперечно ця історія — одна з найкращих представників “дарк фентезі” нової хвилі, тож якщо ви любите фентезі, то вибору у вас немає, просто відкрийте його і цей роман точно не залишить вас байдужим.

Павло Задніпряний: "Закон Ордену"

Популярні публікації

Інші публікації за темою КНИЖКИ

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори