Історія спейсопери

Частина I

«Золота доба»

Що називати спейсоперою?

У ці бурхливі дні вигадування фраз ми пропонуємо одну з них. Вестерни називають «кінськими операми», ранкові сльозливі шоу для домогосподарок називають «мильними операми». Для халтурної історії про космічні кораблі та рятівників світів ми пропонуємо «космічну оперу».

Уілсон Такер

Коли починаєш писати історію космічної опери та зариваєшся у факти, то неодмінно стикаєшся із тим, що мало про що у цій галузі можна сказати зі стовідсотковою впевненістю. Впевнено можна сказати тільки про дві речі. Перша – це те, що у 1940 році такий собі Вілсон Такер вперше ляпнув слова «спейс опера» у якості характеристики для творів про пригоди у космосі, які не дуже дружили з наукою, зате дуже дружили із розвагами. Треба зауважити, що сам Такер був далеко не ненависником фантастики, а навпаки, автором-аматором, та і саме слово з образи дуже швидко перетворилося на горду самоназву.

Друга річ, у якій ми можемо бути впевненими, це те, звідки космоопера з’явилася. Однозначно вона походить від пригодницького роману, а той — від лицарського. Далі через скандинавські саги, античну літературу і бродячі сюжети фольклору лінія іде аж до казок, розказаних біля вогнища після полювання, але о вже очно до предмета розмови відношення немає.

Проблема зі спейсоперою трошки в іншому. Характеристика Такера, зроблена 80 років тому, відображала стан космоопери на певному етапі її розвитку, який був не останнім, але і далеко не першим. Зараз ми не всі ознаки спейсопери, які були очевидні для Такера приписуємо сучасній космічній опері, натомість вона отримала багато рис, які до концепції Такера зовсім не вписуються.

Через це дуже важко зрозуміти, які ж елементи у пригодницькому романі треба відстежити, щоб сказати: «ось тут почала народжуватися спейсопера». І ситуація насправді навіть гірша, ніж може здатися, адже насправді усі ці елементи надзвичайно давні і беруть свій початок у авторів, яких, зазвичай, ніхто не читав. Але пошукати певні визначні мітки все ж можна.

Спейсопера до 20 століття

Мабуть, почати треба з космічного польоту. Герой долає міжпланетну безодню, щоб опинитися на чужій планеті, де живуть чужі, але такі схожі на нас люди. Людину, яка летить, звуть Гонсалес, і летить він на Місяць на апараті, запряженому дикими лебедями. Це не дивно з урахуванням того, що дата написання роману «Людина на Місяці» («The Man in the Moone») — 30-ті роки 17 століття. За п’ять років почнеться суд над Галілео Галілеєм через його коперніканські погляди. Йоган Кеплер щойно опублікував закони руху планет, які зрештою копернікову правоту доведуть, а перший із цілої черги романів 17 століття про подорожі у космосі вже написаний. До речі, його автор Френсіс Годвін був англіканським єпископом. Інші автори 17 столітя вже свої кораблі заставляли літати не на лебединій тязі, а за допомогою різних хитрих двигунів, опис принципу дії яких не сильно відрізняється і від більш сучасних творів.

Протягом 17, 18 та 19 століть твори про пригоди у космосі продовжували виходити, поступово наближаючись до наших реалій. Варто сказати, що 1898 року у США публікують «Едісонівське завовання Марсу» («Edison’s Conquest of Mars») — вільне продовження «Війни світів» Велса про те, як земні винахідники під командою Едісона та за підтримки світових лідерів змогли опанувати іншопланетні технології і нанесли марсіанам «дружній візит» у відповідь і, навіть повипускали по них «дезинтегрувальні промені» власного виробництва.

А 1900 року у світ виходить книжка під назвою «Боротьба за Імперію: Історія 2236 року» («The Struggle for Empire: A Story of the Year 2236») про те, як Британська імперія несе свій імперський порядок в інші зоряні системи. Але то все ще була література 19 століття. Головним героєм там все ще був сам факт космічної подорожі, а герої самі ж були винахідниками своїх космічних апаратів. Ніби більша частина шматочків головоломки вже на місці, але це все ще трохи натужна література 19 століття, яка весь час виправдовується, що взагалі почала щось вигадувати.

The Man in the Moone

Історія спейсопери: «Золота доба»

Edison's Conquest of Mars

Історія спейсопери: «Золота доба»

The Struggle for Empire: A Story of the Year 2236

Історія спейсопери: «Золота доба»

Барсум та «Космічний жайворонок»

Наступною визначною датою однозначно треба вважати 1911 рік, коли бізнесмен-невдаха підписав роман під назвою «Принцеса Марсу» («A Princess of Mars») псевдонімом «Нормальний Хлоп». Едгар Райс Берроуз однозначно є початківцем майже усіх сучасних жанрів від фентезі до «твердої» наукової фантастики і сучасна традиція «несерйозних пригод у космосі» теж бере свій початок з нього. Попри те, що в книзі усі бігають з голими дупами по пустелі, основні елементи космоопери вже на місцях: бластери (вибачте, «радіо-револьвери») поруч із мечами, архаїчна імперія із неархаїчними технологіями і принцесою, яку треба рятувати – на місці, негуманоїдні істоти у великому асортименті, кораблики хоч і літають тільки над поверхнею, цілком собі роблять «піу-піу». Головне, що письменники зрозуміли, що науковістю можна сильно не заморочуватися, головне, щоб іншопланетний світ був гармонічним, а пригоди – цікавими.

Історія спейсопери: «Золота доба»

Але давайте все ж пошукаємо корабель, на якому хоробрі і розумні герої будуть літати Галактикою і пригодництвувати, стикаючись з різними дивами. Я про «Космічного жайворонка» («The Skylark of Space») Едварда «Дока» Сміта, а ви про що подумали? Писати його Сміт почав ще у 1916 році, але опублікований роман був у 1928 і одразу наробив галасу. Зазвичай, коли говорять про космічну оперу, то саме цей роман вважають «офіційно першим», хоча його у сучасному світі не так і багато людей читало. З одного боку це все розповідь про геніального винахідника, бо буквально 6-7 перших розділів цей самий «Жайворонок» тільки будується. Зате потім пригоди починаються на повну котушку.

 
Історія спейсопери: «Золота доба»

Історія спейсопери: «Золота доба»

Джон Вуд Кемпбелл-молодший — американський письменник і редактор «Astounding», багато в чому сприяв становленню «Золотого віку наукової фантастики».

 

«Низькопробна фантастика»​

Споглядаючи з 21 століття за розвитком спейсопери у 20-30 роки розумієш, що придумування усіх цих знакових дрібничок було складним і хаотичним процесом. Автори роман за романом додавали то одне, то інше. Інколи їхні вигадки ставали просто історичним курйозом, інколи – давали початок трендам, які тягнутимуться десятиліттями. І звичайно, що не можна не згадати ще одного персонажа, без якого розуміння того, що відбувалося неможливе.

Джон Кемпбел був більше, ніж письменник-фантаст. Він був батьком усієї сучасної концепції фантастики, як ми її знаємо. Саме завдяки йому автори космоопери змогли за два десятиліття народити кілька десятків романів про космічні пригоди. А поруч із ними існували ще прямі послідовники Берроуза, у яких космос не відігравав суттєвої ролі, оскільки основою було махання руками, мечами та бластерами, але з точки зору тогочасних знавців фантастики то була одна велика індустрія, у якій усе було добре із кількістю, але якій не вистачало якості. Власне, такерівське означення характеризувало саме цю ситуацію із навалою книжок, автори яких у муках шукають наукове бачення майбутнього, але знаходять тільки тупе мочилово.

З чого почалися «Зоряні війни»?

Це не означає, що у спейсопери в цей час були проблеми. Навпаки, саме в цей час вона здійснила неймовірний ривок від статусу «низькосортного збочення» до «майже літератури» зі своїм стилем та традиціями. Перший культовий прорив пригод у космосі на екран відбувається у 1936 році. 

Мова іде про «Флеша Гордона» («Flash Gordon») — історію, яка для середовища любителів наукової фантастики вже була достатньо архаїчною і трешовою, але для усіх інших стала справжнім відкриттям космічних пригод.

Остаточним закріпленням стилю космоопери можна вважати роман того ж таки Едмонда Гамільтона «Зоряні королі» («The Star Kings») 1947 року. Простий ветеран війни, який ніяк не може повернутися до повсякденного життя потрапляє у тіло принца Центральногалактичної імперії, який живе за 200 тисяч років у майбутньому. 

Далі починаються Галактика, поділена між королівствами, баронствами та герцогствами, армади бойових кораблів, які ведуть вогонь один по одному, химерне аборигенне життя планет, харизматичний негідник, що прагне встановити свій порядок, страшна зброя, що знищує флоти і зірки та, звичайно, космічна принцеса, яку час від часу крадуть. 

Через тридцять років Джордж Лукас не приховуватиме, що він цитує Гамільтона.

Історія спейсопери: «Золота доба»

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори