Сила Темного кристалу
Книга I-II
Відгук на мальопис
📜 Саймон Спаррієр
🎨 Келлі Метьюз, Ніколь Метьюз
📗 «Сила Темного кристалу»
Книга І / Книга ІІ
✍ Переклад: Денис Скорбатюк
📇 Видавництво: Molfar Comics
Минуло багато років, відколи Темний Кристал було зцілено, а у світі Тра запанував мир. Славетні герої Джен та Кіра стали королем і королевою, але спокій приспав їхню пильність. Уся планета страждає, і це відчувають не лише мешканці її поверхні. Таємнича раса створінь, які кличуть себе вогнелінґами, живе у царстві під землею, cхована від королівства ґелфлінґів. Молода вогнелінґа Турма вирушає на поверхню, щоб вкрасти уламок Кристалу, який зможе відродити її Батьківщину. На неї чекає дружба з ґелфлінґом Кеншо, зустріч зі скексі та містиками, а також неймовірні пригоди!
Говорячи про Темний кристал (так само як і про Лабіринт) заведено згадувати перш за все Джима Генсона – легендарного ляльковода, творця Мапет Шоу та Вулиці Сезам. Так, сценарій належав перу Генсона і його колеги Френка Оза. Але мало хто знає, що ці два фільми, куди більш похмурі та крипові ніж інша творчість Генсона, завдячують своїм химерним і трохи лячним виглядом Браяну Фрауду, британському художнику-ілюстратору, пензель якого творив цілі чарівні світи – унікальні, захопливі та впізнавані. Саме Фрауд створив візуальні образи персонажів та зовнішній світ «Темного Кристалу» втіливши в них своє надзвичайне відчуття магічного.
«Темний Кристал» вийшов на екрани у далекому 1982-му. Американські вісімдесяті були особливим часом – зокрема завдяки стрімкому підйому фентезі у масовій культурі. Саме тоді, наприклад, активно буяють «Підземелля і Дракони» – одна за найвпливовіших рольових ігор в історії, яка, власне, започаткувала це гобі, і яка й досі не здає позицій. У 1984-му виходить «Безкінечна історія», практичні ефекти якої вражали і лякали не менш, ніж ефекти «Кристалу». Навіть Дісней у 1985-му випускає незвично похмуре, як для його творчості фентезі «Чорний казан», а сер Рідлі Скотт того ж року розроджується не менш моторошною «Легендою». Варто ще згадати «Віллоу» та «Лабіринт», на якому завершилася не тільки кар’єра Генсона (відомий режисер помер від раптового абсцесу легенів), але й фактично ціла епоха того трохи опецькуватого, похмурого фентезі вісімдесятих, яке сьогодні важкувато сприймати без посмішки (або фейспалму), але яке свого часу залишило дуже глибокий відбиток у колективній свідомості.
Навряд саме «Темний Кристал» заклав канони кінофентезі 80-х, ясна річ, було багато чого ще, і все це, радше відображало тодішні творчі настрої та можливості. Утім, ця стрічка стала своєрідною квінтесенцією тих моторошних ідей, які бродили в людських головах. «Темний Кристал» – це не просто фентезі – це світ, який навмисне зроблений якомога менш антропоморфним. Всі істоти фільму не схожі на людей настільки, наскільки це взагалі можливо. Та й сам світ виглядає максимально чужинським, ще й таким, що перебуває у глибокому занепаді та руйнації. На це натякає навіть назва планети – Тра (англійською Thra) підозріло нагадує thrall, себто «раб» (і це не єдина промовиста власна назва). Кольори тут бляклі та засушливі, багато істот навмисне виглядають доволі бридко, а негативні персонажі – то й взагалі жахливо, а загальний настрій фільму більшу його частину є доволі гнітючим. У 9 з 10 відео на ютубі, присвячених фільму, блоґери обов’язково згадають про психологічні травми, які вони отримали, дивлячись це кіно в дитинстві. При тому більшість називає фільм, витвором мистецтва, а його світобудову – цікавою та глибокою. Та попри культовий статус, «Темний Кристал» доволі довго він перебував у забутті – фактично до 2010-х, коли подорослішало травмоване ним покоління дітлахів, і він отримав цікавість вже дорослої, підігрітої ретровейвом авдиторії. На яку він, будемо чесними, і мав орієнтуватися від початку.
Або це сталося на хвилі ретровейву та цікавості зумерів до кріпових витворів минулого століття.
В першу чергу я вдячний «Силі темного кристалу» за те, що він ближче познайомив мене з творчістю Джима Генсона, про якого я до цього знав здебільшого поверхнево. Так, я знав, що він автор «Вулиці Сезам» та «Мапетів» і загалом культова особистість в США, але залишав поза увагою величезний шмат його творчого доробку. В тому числі й фільм «Темний кристал» 1982 року, який відкрив для себе при підготовці до перекладу, про що дуже тішуся, адже ця стрічка й досі залишається неймовірно стильним і прекрасним твором, який раджу всім подивитися.
Що цікаво, думки про сиквел у Генсона з’явилися ще під час роботи над фільмом, і він записав деякі ідеї на майбутнє. Сиквел реалізувати так і не вдалося, але ідеї не пропали дарма, а лягли в основу коміксу і це дуже добре видно, адже він хоч і вийшов у 2017 році, але явно просякнутий духом фентезі 80-х: в міру наївний, казковий та такий, що збурює уяву.
Денис Скорбатюк
Перекладач
А почалося все з повторного видання в 2003-му книги «Світ Темного Кристалу» (в оригіналі вийшла в 1982-му, одночасно з фільмом), яка була чимось середнім між лорбуком і артбуком, тобто містила як багато ілюстрацій та нарисів, зроблених для фільму, так і багато подробиць про світ Тра та його героїв. Вас може здивувати, але саме ця книга вперше назвала імена чималої кількості істот, а також історію, космологію та мітологію світу. Книжка вийшла дійсно крутою, і просто-таки необхідною для повноцінного сприйняття фільму – і повернення її в друк після двадцятирічної перерви натякало на відновлення цікавості до фільму.
Наступною була англомовна манґа (так, бувають і такі) від TokyoPop «Легенди Темного Кристалу» – безпосередній приквел до фільму. Утім, вийшло так собі, і тому видані були лише два з трьох запланованих томів.
Далі, з 2011 по 2015 виходила перша серія коміксів «Темний Кристал: Міти Творіння» – і це вийшов дійсно шедевр, як з візуальної, так і з сюжетної точки зору, глибокий, цікавий і виконаний з нескінченною любов’ю до оригіналу. І хоча події відбувалися сильно раніше подій фільму, зв’язок між «Мітам» і оригіналом дуже міцний, ба більше – дуже важливий, який окрім прекрасної власної історії робить потужний внесок у світобудову Тра.
У 2017-му ж почала виходити, власне, «Сила Темного Кристалу» – комікс-сиквел, заради якого ми тут і зібралися. Важливою її особливістю було те, що за задумом вона мала стати повноцінним фільмом-продовженням – але більш ніж десятиріччя виробничого пекла перетравило її, і зрештою, творчий доробок, який лишився, було перетворено на мальопис. Але перш ніж перейти до нього, зазначу, що наразі ця арка вже завершена (українською залишилося видати останній том), і у 2018-му вже вийшло пряме її продовження – «Під Темним Кристалом”, також складене з 12 випусків.
Останнім найменуванням у всесвіті «ТК» на цей час є «Темний Кристал. Епоха Спротиву» (також «Доба Опору») – серіал 2019 року, випущений Нетфліксом, який має однойменне комікс-відгалуження і доволі бляклу тактичну відеогру.
Також були невеличкі комікси-спешли від Марвел, відео- та настільні ігри, утім випускали у далеких 80-90-х, тож вони мають радше музейну цінність. У 2018-му видавець River Horse, який має контракт Компаією Джима Генсона на настільні адаптації його творів, випустив настільну гру невигадливо названу Jim Henson’s The Dark Crystal: Board Game. Гра отримала вкрай низькі оцінки, що доволі сумно, враховуючи, який бум переживають нині настілки.
Обрати цю ліцензію було достатньо просто — ми давні фанати як оригінального фільму, так і мапетів, ну і серіал від Netflix — так що ми вирішили познайомити глядачів з цим всесвітом детальніше, занурити його у світ Тра.
Molfar Comics
Події «Сили Темного Кристалу» відбуваються через сто років після подій фільму – але це не означає, що зв’язок між ними буде мінімальним. Навпаки, ви зустрінете усіх героїв фільму, а цей часовий проміжок буде важливим лише в одному аспекті оповіді (про це – згодом). І тому, цілком природно виникає питання: «Чи потрібно дивитися фільм, щоб розуміти комікс?»
Коротка відповідь: «І так, і ні». Хоча ключові події фільму згадуються в коміксі, і загальне розуміння він цілком собі дає, деякі моменти сюжету та персонажі презентовані в коміксі вкрай скупо (а деякі – взагалі ні). Утім, як не дивно, це не означає, що подивившись фільм ви зрозумієте все набагато краще. Як я вже згадував, «Темний Кристал» також не балував глядача докладною розповіддю про світ і героїв, для чого й була випущена книга «Світ Темного Кристалу», де-факто – путівник фільмом. Але не треба впадати у відчай – в мережі доволі багато матеріалів і просто прочитавши/подивившись більш-менш притомний огляд фільму, ви знатимете що там до чого. Утім, цілком можливо зануритися у цей комікс без усіх цих танців з бубном. Історія «Сили Темного Кристалу» є самодостатньою і в ключових місцях пояснюватиме себе. Усе ж решта буде потрібна радше, щоб побачити за окремими персонажами та епізодами щось більш глибоке, певну передісторію. А вже після коміксу можна піти по тематичним вікі, розбираючись, що ж то були за істоти. Тобто, комікс побудований так, щоб залишити недомовки про попередні події, але не так, щоб їх брак відчувався критичним недоліком.
Сюжетно, «Сила Темного Кристала» є фактично реверсом оригінального фільму – якщо в кіно молоді герої Джен і Кіра вирушають у подорож, щоб відновити Темний Кристал, повернувши відколотий уламок і таким чином зцілити виснажену Тра, то в коміксі герої Турма і Кеншо мають забрати уламок Кристала, щоб – раптово! – зцілити виснажену Тра. І насправді, в цьому набагато більше сенсу, ніж може здатися. Сценаристи цим показують, що будь-яка стагнація рано чи пізно призводить до занепаду, а природі завжди притаманна циклічність, де за розквітом неодмінно почнеться старіння, смерть – і нове народження. Комікс представляє нам новий народ Тра – вогнелінґів, що мешкають в глибоких підземеллях, біля самої планетарної магми. Їхній світ починає згасати – і вогнелінґи відправляють Турму, принцесу свого народу, щоб вона принесла з поверхні уламок Кристалу, який відновить їхній світ.
Між тим, на поверхні все також не надто добре. Джен і Кіра вже старі і майже увесь час сплять на своїх тронах в світлі Кристалу, тоді як корумпована каста священиків збирає данину з навколишніх народів за право отримати зцілення Кристалу (так само, як робили лиходії-скексі в «Епосі Спротиву» віки тому). Тра ж тим часом охоплене страшною хворобою – Гниллю (і я не можу не відзначити наскільки банальним є це сюжетне рішення). Прислужником в храмі є Кеншо, молодий гелфлінг, який віддався в рабство, щоб священики допустили його хворих на Гниль родичів до Кристала. Романтична лінія між Турмою та Кеншо – це класична історія Ромео і Джульєтти, закоханих, але розділених умовностями своїх світів. Їхня історія – це конфлікт між особистими почуттями та «наказами старших», і одна тільки ця лінія вже здатна затягнути вас у цей мальопис. Але там є і інші: продовжуються історії Джена та Кіри, Огри, скексі… Хоча, напевне, історія скесі Камергера є найбільш лінивою, бо фактично повторює його сюжетну арку з фільму.
Поділюся з вами невеличкими інсайдами про переклад українського видання.
1. Щодо цікавинок під час перекладу, то вони починаються там же, де й завжди при перекладі фентезі: на назвах. Основні дійові раси у творі «ґелфлінґи» й «вогнелінґи» цілком могли бути перекладені й інакше. Річ у тім, що суфікс «-ling» в англійській мові зазвичай позначає якесь дитинча. Тому я цілком серйозно деякий час розмірковував над тим, чи не перекласти ці дві раси як «ґелфята» та «вогнелята», адже саме з такими «мімішними» назвами їх і бачать англійські читачі. Втім, мені здалося, що це все ж збиватиме з пантелику й виглядатиме дурнувато (а раса «подлінґів» і взагалі стане тоді якимись «подлятами»).
2. Наступним цікавим моментом після того, як я визначився з цими двома назвами, стало придумування до них фемінітивів, адже, погодьтеся, слова на кшталт «ґелфлінґійка» та «вогнелінґійка» – це просто якісь монструозні велетні, що здатні зламати вам язик. Тут мені на допомогу раптово прийшла Леся Українка. Мені здалося цілком очевидним, що ці ґелфлінґи й вогнелінґи були створенні під натхненням від ірландських ельфів. І хоча в сучасній українській жінок цієї раси в фентезі зазвичай називають «ельфійками», задовго до цього слова існував і зовсім інший фемінітів – просто «ельфа», який ми можемо побачити і в творах Лесі Українки. Саме тому жінок цих рас я став іменувати «ґелфілінґа» й «вогнелінґа».
3. Не менш цікавим стало придумування імені одного з головних лиходіїв – скексі на ім’я Chamberlain. За лором «Кристалу» скексі (як і містики) хоч і мають імена, але в першу чергу послуговуються своїми «ролями», які є по суті прізвиськами, що якось характеризують їхню діяльність. І от Chamberlain – це придворна особа, яка займається керування королівського (чи в даному випадку імператорського) двору. Українською цей титул зазвичай перекладається як «Камергер» і саме так цього персонажа переклали в українському перекладі фільму. Мені не вдалося встановити був цей переклад фільму офіційний чи просто фанатський, тому вирішив подумати трохи більше. Все ж таки слово німецьке й, погодьтеся, не надто фентезійне. Мені стало цікаво, чи існував якийсь подібний титул в українських державних утвореннях. І хоча Велике Князівство Литовське, Руське й Жематійське не можна цілком і повністю назвати саме українською державою (втім, це питання дискусійне), я знайшов, що саме в цій державі абсолютно ті ж самі функції, що й chamberlain та kammerherr виконувала особа, що іменувалася, як «Придворний підкоморій». І от слово «Підкоморій» особисто мені здалося більш притаманним українській мові.
Загалом у лорі «Кристалу» багато таких словечок, термінів, імен і назв, які утворені від кількох слів (як «вогнегляд» та «сноглядіння)) чи навіть від реальних та вигаданих слів (як «жадомухи» чи «плазмії») і перекладати такі тексти завжди цікаво й навіть весело.
Денис Скорбатюк
Перекладач
Але визначна риса коміксу полягає в тому, що хоч кожна арка не намагається здивувати читача (навпаки – слідує давно торованими шляхами), їх вдалося-таки зробити в тому казковому ключі, коли подібні рішення сприймаються органічно і не дратують. Навіть відверта тупість Огри, на хвильку, місцевого божества, яка неспроможна розтлумачити очевидний читачеві посил автора про відновлення, і тому замість допомагати героям, намагається зашкодити їм, не виглядає таким вже бісячим. І чималою мірою комікс завдячує цим малюнку подружжя Келлі та Ніколь Метьюз.
Візуально «Сила Темного Кристалу» справді вражає. На позір мультяшний стиль зображення, утім має купу дрібних деталей, прекрасно передає емоційну складову і жодним чином не впадає в недоречну комічність. Кадри зрежисовані прекрасно, потік історії завжди відчувається плавним та природним, хоча композицію та роботу з кадрами не можна назвати революційною чи навіть оригінальною. Тут все дуже професійно, але цілком в межах перевірених рішень. Що, насправді, працює на користь коміксу. Але окремої пошани заслуховує робота з кольором – яскравість та різноманіття палітри наповнює кожну сторінку справжньою магією. Світ мальопису справді постає чужинським – але чужинсько-прекрасним, таким, що зачаровує з першого погляду. Я не знаю, хто більшою мірою сформував сюжетне наповнення коміксу – сценаристи Саймон Спаррієр та Ф.К. Джонсон чи люди, що працювали над сценарієм фільму – так чи як видна робота професійних ремісників, які робили якісний продукт навмисне уникаючи гострих кутів. Але саме візуальний стиль «Сили Темного Кристалу» є його яскравою та неповторною особистістю. Кольори тут глибокі, темні і часто контрастні, багато подій відбувається в темряві чи глибоких сутінках – утім сповнених світлом химерних істот і рослин. В яскравому ж світлі дня світ сповнений шаленим різнобарв’ям. Окремим неймовірним плюсом видання є обкладинки легендарного Джея Лі (який малював, зокрема, комікс-адаптацію «Темної Вежі») і внутрішні обкладинки прекрасної Сани Такеди (художниці «Монстриці») – постатей геть непересічних в індустрії. Візуал швидко занурює в світ мальопису – і навіть дорослому допомагає не звертати увагу на простуватий та передбачуваний сюжет.
Зводячи все згадане разом, видно, що «Сила Темного Кристалу», з’явись вона як фільм, мала б гучний успіх. Проста і зрозуміла історія, при тому складена з декількох органічно переплетених арок, витримана логіка та ритм оповіді, чудовий та промовистий візуальний сторітелінґ та привабливий малюнок – все це робить «Силу Темного Кристалу» чудовим сімейним твором, який і справді заслуговує на кіноадаптацію. І якщо ви шукаєте доброго, захопливого і чесного фентезі з дрібкою екзотики для кращого смаку – цей мальопис вам точно сподобається. Але якщо ви є поціновувачем саме «Темного Кристалу», ви з подивом помітите, що саме відчуття світу Тра тут бракує. Ні, художники старанно відтворили геніальний дизайн персонажів від Браяна Фрауда, а сценаристи старанно зачепили свій твір з оригінальним. Але пам’ятаєте, що я писав на початку – про опецькувате, похмуре фентезі вісімдесятих? От його тут немає – зовсім. Там де фільм навмисне уникав антропоморфності, комікс робить своїх героїв максимально людяними, там де фільм смакував бридкість та чужорідність своїх істот, комікс навіть скексі робить цілком собі «диснеївськими». Спрощена і зрозуміла подача сюжету також не резонує з туманною небагатослівністю оригіналу (хоча остання, звісно, була вимушеним недоліком), та й навряд хто звинуватить «Силу Темного Кристалу» в дитячих травмах. Ні, як батько я схильний бачити в цьому безперечний плюс, але як той самий дорослий, один з тих, хто виріс і повернувся до фентезі вісімдесятих, щоб побачити й оцінити його вже зрілим поглядом, я не бачу в цьому мальописі відлуння тих творів. І якщо вже порівнювати, то мені більш до смаку «Міти творіння» — попередня комікс-серія, куди менш сімейна, але куди глибша і більш розгалужена, сповнена чарівності і поетики, духом Байрона і Шекспіра, при тому не прямими запозиченнями, а більш тонким відчуттям героїв та подій.
Утім, через це «Сила Темного Кристала» лише просто стає трохи осторонь свої попередників. Найближчою до неї за настроєм є «Епоха Спротиву», але «Сила» навіть поряд із творінням Нетфліксу є більш сімейним продуктом. Це добра, чесна історія, не позбавлена моральних аспектів та дрібки необтяжливої й зрозумілої філософії. Саме тому сміливо купуйте цей мальопис — комікс вартий вашої уваги.
Придбати мальопис "Сила Темного Кристалу. Книга І" та "Сила Темного Кристалу. Книга ІІ" можна на сайті Molfar Comics за посиланням
Популярні публікації
