Umano e imperfetto: “Запізнілий цвіт валінурії” О. Кузьменко і А. Григоренко

Umano e imperfetto

Umano e imperfetto

Якесь-таке відображення особистого відбуваючого.
Ніщо не зупинить ніщо, час якого настав.

📜 Автори: О. Кузьменко, А. Григоренко
📗 Книга: «Запізнілий цвіт валінурії»

Шо потрібно знати про сай-фай роман Запізнілий цвіт валінурії? Ну, його написали два автори: Олег Кузьменко і Анатолій Григоренко, в 1970р. але через проблеми з цензурою повністю він був виданий в 1990р. це раз; далі, на думку деяких фахівців, твір є першою українською антиутопією; і по-третє, в ньому прислівник “либонь” зустрічається двадцять штук, а “далебі” — одна штука. Може здатися, що останній пункт чуть недоречний і притягнутий за яйця, але це не так, бо ці частини мови — тільки вершки тієї густини урочистості і романтичності, якими наповнений роман. Це якщо говорити про мову і стиль. Різноманітність і цвіт конструкцій вражає. Здається, шо подібного вишуканства я не читав ніколи, або ж не пам’ятаю, шо читав подібне, мож просто память стерлась, як після стресових ситуацій. Знову ж це не шоб мінус, а даність, іманентність твору, якість його внутрішнього. Коротше, стилістика специфічна, на любителя, ясна річ. Думаю, людям, які носять шийні хустинки підійде.

А структурно ж роман цікавий. Розбитий на дві темпоральні ліній: теперішнє – майбутнє, які взаємопов’язані і впливають одна на одну. З композицією ніби все нормально, а типи розповіді — їх є на любий смак (ніт, але най буде), від третьої і першої особи + щоденник, і ніяких тобі “любий читаче”, “як читач пам’ятає”, брр. Здалось, шо до фіга епізодів філлерів, у всякому разі, я їх до таких відніс. І це, зі свого боку, зробило роман доволі обширним, точно більшим з того, що я читав в рамках свого челенджу-огляду. Що душею кривити — цей роман мені здався найнуднішим з прочитаного в цьому періоді. Навіть проби Бердника чи того ж Руденка не здавалися такими безкінечними і болісними, можливо, в першу чергу через свою “не-товстезність”.

Ну і буйство красок і розкішність (в поганому смислі цього слова), також зіграли немаловажну роль. В мене навіть закрадались сумніви, може це авторський хід, щоб так охарактеризувати деякі ситуації, персонажів, майбутнє-утопію/антиутопію, наситити читача пафосом і високопарністю (і це б було збс), а потім приголомшити його якимось твістом. Звичайно, існує ще варіант, де я у всьому проєбався і не так все зрозумів.

Окай, почнімо. Розпочинається все, як в романі Умберто Еко “Маятник Фуко, ну майже так. 90-роки ХХ століття, Станіслав Однорічко, “Футурологічний Шерлок-Холмс”, падкий до любої науково-фантастичної цікавинки, показує своєму науковому керівнику один загадковий роман на ім’я “Запізнілий цвіт валінурії”, да, вот такий вот інтертекст. Розповідає потім, шо це є меморабілія чи роман-коментар — шось тіпа до спорченого телефону чи сарафаного радіо, коли подію-історію-текст переказують устно, доповнюючи, трактуючи і вигадуючи, через шо “можуть бути різночитання подій або різний опис події її свідками”. Ну, поки науковий керівний, Павло Шатровий, зі сумнівом дивиться на все це, Однорічко, зі секретаркою відділу Ніною-Офелією, вирішує покопаться в цій справі і заодно познайомитись з авторами книги, щоб розібратись у всьому. Від першого вони дізнаються, шо його одного разу викрали прибульці з майбутнього, через те шо він займався експериментами з кріогенікою, що, на думку “викрадачів”, спричинить погані наслідки для когось в майбутньому, і взагалі, є богомерзенною штукою, бо приносить страждання для “замороженних”. Ясно, сам автор Валінурії слухає це все шоці і не понимает шо происходит.

Потім події переносятся на 500 років вперед. Атом і енергію підкорено, від старого поганого відцуралися, люди об’єдналися щоб жити в дружбі, рівності і з внутрішньою свободою, у межах певних моральних норм. Ідилія.

Всі називають себе “людьми Космічної єдності”, зло переможене, поголовні вегетаріанці, не курять, не бухають, протеїни синтезують (а можуть і сіжки), займаються аутотренінгом, шоб “вивчити мову свого тіла і психіки, керувати підсвідомим, Добре натренована людина могла як завгодно регулювати напругу своїх м’язів, роботу серця, нирок, печінки, легень, досягти стану спокою, свободи дихання, а при потребі, за допомогою самонавіювання — цієї могутньої сили, що діє в просторі свободи психіки, — викликати ілюзії будь-яких відчуттів, тобто повністю керувати процесами збудження або гальмування в корі головного мозку, а отже, — і своїми діями та почуттями”. І ще в них в кранах тече… молоко, не Moloko +, а просте коровяче, певне, синтезоване також, зважаючи на вегетаріанство, хоча хто їх знає, насправді.

Ще звичайно в тому світі є достатньо винаходів: починаючи від людського робота на імя Тік — тільки правда лише одного (розробляти їх відмовились, бо це неетично), який носить окуляри, щоб бути схожим на господаря, і шкода, але далі автори не розв’язали цей клубок, — до всяких транспортних гравітаційних колодязів, геліобусів, швидкісних тротуарів-ескалаторів, і плюс штучні квадратні хмари для доща, психорадари генерують гармонійні вібрації по всій планеті, знешкоджують ще в зародковому стані негативні риси людей, а самий-самий Царь-Психорадар — це гігантська граньона чаша-башта, з кристалами, променями, світомузикою, і це все крутиться і світиться в “барвистому серпанку”.

І от при такому тотальному щасті, науковці ХХV ст. вирішують пробудити від анабіозу групу сплячих, колись невиліковно хворих, власн, тому і їх заморозили, щоб в майбутньому змогти врятувати. От. Починають вони з тільки одного, шоб не облажатись, бо х-зна взагалі, яка реакція може бути в пацієнтів, а з одним легше справитись. І сказали вони, значить, wake up Yevhen Teren, you… І почалось.

Далі події будуть поперемінно відбуватись в двох вимірах. В “теперішньому” парочка Станіслав-Офелія досліджує книгу і розмовляє з її авторами, а в “майбутньому” розпочнуться пригоди , якшо там можна сказати, Євгена Терена, першого пробудженого. Все це начинено розмовами про щастя, про місце людини в світі (і часі), про помилки минулого, шкідливу мораль і нібито-всесильність людини над природою(це як одна з причин, чому роман був зацензурений), критикою міщанського паразитичного споживання, філософськими тезами, а-ля державою повинні керувати філософи.

І насправді чудовий новий світ не такий вже й чудовий, для Терена так точно. Люди космічної єдності не можуть прийняти людину з минулого, адаптуватись до неї, звинувачуючи і відкидаючи її, як “носія” старої пагубної системи, не кажучи вже, що сам попаданець не цілком розуміє свій теперішній час-простір і його правила. І як мені здалось, реальні автори твору цілком на стороні “людей майбутнього”, Терен для них, хоч і страждальний персонаж, але цілком неприйнятний і спорчений для їхньої утопічної моральної системи, він не може і не повинен існувати в благополучному майбутньому, в чому переконують і його самого. Хоча, з іншого боку, можна припустити, шо так все задумано, де гречний і досконалий світ майбутнього, насправді, недалеко втік від критикуємого ним минулого. Я правда сумніваюсь в цьому, а автори з персонажами твору, мені здались педантичним чистоплюями.

І куда дітись без мильної драми, щирих сцен кохання, вже згаданої високої стилістичної вишуканості, як, наприклад, з притчею Про Князя та Естета, де князь “укокошив” естета, бо той знецінював Мадонну своїми розмовами, ну і надзвичайний гумор присутній:

— Ви захоплювалися чимось раніше?
— Футболом.
— Ви грали в футбол? — здивувався Гарт.
— Ні, я вболівав.
Усі засміялися.

За структурку і кінець 5 нудних балів з 10.

Дописи за темою

Цирцея

Grumpy readerka: “Цирцея” або острів загублених жінок

Umano e imperfetto: "Запізнілий цвіт валінурії" О. Кузьменко і А. Григоренко

Олександр Гнатюк: «Паперовий звіринець»

Umano e imperfetto: "Запізнілий цвіт валінурії" О. Кузьменко і А. Григоренко

Олександр Гнатюк: «Частинка на краю всесвіту»

Runemarks

Книжки опосума: “Runemarks”

Темний ліс

Здена Тесличко: “Темний ліс” Лю Цисіня

Локус 2020

Переможці премії “Локус” 2020

Сила коміксів

Олександр Гнатюк: «Сила коміксів»

Umano e imperfetto: "Запізнілий цвіт валінурії" О. Кузьменко і А. Григоренко

Umano e imperfetto: “Запізнілий цвіт валінурії” О. Кузьменко і А. Григоренко

Лазарус

Nerdgasm: «Лазарус» Світлани Тараторіної

Umano e imperfetto: "Запізнілий цвіт валінурії" О. Кузьменко і А. Григоренко

Umano e imperfetto: “Ера Емілія” І.І. Мендор

Cuckoo Song

Книжки опосума: “Cuckoo Song”

Найкраща українська фантастика - 2019

Анонс “Найкраща українська фантастика 2019” від РБЖ Азимут

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Нам до вподоби Ваші думки, будь ласка, прокоментуйте :)x
()
x
Догори