Umano e imperfetto: “Кагарлик” Олега Шинкаренка

Кагарлик
Umano e imperfetto

Umano e imperfetto

Якесь-таке відображення особистого відбуваючого.
Ніщо не зупинить ніщо, час якого настав.

📜 Автор: Олег Шинкаренко
📗 Книга: «Кагарлик»
 

«Найкращі люди мешкають у Кагарлику, і там справжній центр і сенс існування світу»

Так, про Кагарлик. Але не той, який нехороші акаби прославили на всю країну, а про однойменний роман Олега Шинкаренка, в жанрі вже давно трендового кіберпунка, твір-подорож, або, за словами української сторінки вікі — сатиричний (і абсурдистський ябсказав) агро-кіберпанк.

Твір хотів прочитати ще раніше, планувався він серед перших зі списку, адже краєм вуха я почув, що праця гідна повної уваги і часу. І забігаючи наперед, скажу: таки так, поки це найкраще і найцікавіше, шо я читав з вітчизняного сай-фаю. Але оди і осанни співати рано, бо, як відомо, мій багаж у цьому напрямку мізерний, чуть більше, ніж повністю. Можливо, далі попадеться ще краще, ху ноус, ху ноус. Ну, крч, allons-y.

Структурно роман розділений на блоки по 100 слів, в загальному виходить 30 100 слів. Вже щось нове. Взагалі планувалось шось типу мультимедійного проекту, де автор викладає по 100 слів у себе в фб, плюс всякі інтерактивні штуки, типу звуки і “стуки по пральній машині, холодильнику, батареї, каструлям” і т.д. Але життя бентежне, плоть слабка. Бумага перемогла. Останній онлайн-епізод має номер 9300.

Крім всього цього, робота написана українською, в більшій мірі, та російською в меншій (і, ура, ніякої транслітерації, майже, але то так задумано), а мова ведеться від кількох (?) персонажів. Серйозних проблем зі стилем і мовленням не виникло.

Розпочинається все раптово. Олександр Сагайдачний раптово прокинувся в домі якихось єбєнів, вискочив на вулицю, там сів на воза до архетипного діда Петро, і починає шукать свою Олена, яка повинна бути десь в Кагарлику — там, “де вирує справжнє життя”. На дворі 2114 рік, по вулицях ходять корови чи жирні коні і каральні загони російської визвольної армії “Богородица” та всякі колоритні персонажі. Через чисельні вибухи ядерних вундервафель простір – час деформувався, а людей залишилось вкрай мало внаслідок війн, от в Києві, взагалі проживає тільки панотець Андрій, з яким потім зустрінеться наш протагоніст та складе йому кумпанію в тріпі. Релігії зникли чи трансформувались, наприклад, з’явився православний іслам і різні етичні течії на кшталт стоїцизму. Життя важке, люди шукають набої, а щоб зігрітися спалюють портрети вусатого дядька у кожусі та високій шапці ( швчнк, ти?), в свою чергу, сучасна кобзарська пісня звучить так:

Гей! Було це в давню, сиву давнину!
Снайпер Ілько бився з ворогами.
І при кожнім пострілі казав він “чікі-пікі”.
Отаку вже дивну звичку Ілько собі мав.
Чікі-пікі, каже Ілько, чікі-пікі,
І у лютих ворогів змикаються повіки.

Загалом вимальовується така собі антиутопія. Відсутність людей та їхня мала кількість компенсується морфонами — так собі модель людини в маленькій коробочці, живиться вона від електрики, але ніхто не міг точно сказати, що це таке. Ясно тільки, що ця штука містить у себе коннектом людини, щось подібне до копії свідомості, яку можна робити декілька разів, і це все дозволяє жити повноцінним життям, з емуляцією будь-яких подій реального світу., але чи з справжньою свідомістю, хз. Так головний герой подорожує з морфоном російського православного фундаменталіста Калашнікова, який, час від часу, вривається в текст зі своєю церковнослов’янською промовою:

«Ненасыть и алча — вот ратника главные содружебницы, — сказав Михайло. — А тот жолдырь, который чрево ненасытно наполнять готов, легким супостату добытком буде»

в свою чергу, отець Андрій з полковником Григоренко, прослуховують величезну кількість цих морфонів давно померлих людей, в пошуках розуміння реальності, минулого, свідомості (чи може процес безперервного копіювання зберегти свою первинну природу, якщо вона ще була *затягується косяком*), врешті-решт, розібратись, який зараз рік.

Далі. В небі над героями літає Funny Russian Sputnik — коннектом Сагайдачного та за сумісництвом своєрідна кібер-форма на завданні Москви, але, вона збунтувалась і вирішила супроводжувати головного героя, звичайно же ж, зі своєю оригінальною долею в тексті:

«Воцерковление же больше напоминает разбой: некто убедительно загоняет вас пинками в угол и предлагает оттуда наблюдать за всем, что только придет ему в голову. В основном он планирует наносить ядерные удары, руководствуясь сферическим альбедо православных храмов. Христос и Дева Мария разгоняют нейтроны, запуская реакцию синтеза»

«Существует несколько точек зрения по поводу того, что такое коннектомы. Одна из них утверждает, что это просто обладающий способностью к рекомбинации и свободной интерпретации набор воспоминаний. Другая говорит, что это — нейронная карта индивидуума, имитирующая его психический процесс»

Ландшафт і територія зміненні вкрай і сповнені небезпеки: на станціях метрополітену у засідках бувають мери, а в деяких місцях, після гран-бабаху у Москві, коли сингулярність поглинула Кремль, в деяких місцях змінився просторово часовий континуум, хтось живе в п’ятивимірному світі, хтось пише 5D романи, а десь можна провалитись в часову пляму, і пішовши, наприклад, за хлібом при поверненні вже нікого зі своїх не застати. Таких плям залишилось багато, а в Кагарлику взагалі час зупинявся (воно і видно).

Міста всі або зруйновані, або трансформовані, як от Романків, намучившись війн, був занурений в землю, лише подекуди з неї виринали якість труби і палиці.

Так, подія за подією, з пригодами героїв на своєму шляху у творі постають різні серйозні вкрай важливі питання нашого життя, сатира, гумор чи критика (сьогодення ?), все переплетено з історіями місцевих жителів:

«Я думав про якогось мандрівного філософа, що ходить Україною та допомагає селянам читати етикетки на пляшках давно загиблої культури»

«… він просував десь там свої ліберально-гомосексуальні ідеї? Тобто, займався підривною діяльністю?»

«Це Катерина, суча дочка, його оселедцем прозивала, а по-нашому це чуприна, і означає вона, що коли загину в бою з ворогом, то божий янгол мене за неї вхопить та на небо віднесе»

«Бірджир пояснив мені, що уявлення, багатьох мешканців України про навколишній світ суттєво відрізняються від реальності»

От мова FRS, одної з копій свідомості Сагайдачного, насправді спілкується українською, просто на виході текст постає російським, щось сильно нагадує:

«Красивое всегда полезно или ведет к чему-нибудь полезному. Самое прекрасное — когда солдаты идут строем, чеканя шаг. У всех начищенные до блеска сапоги, каски черные или темно-синие, но без отблеска, а матовые. Пуговицы же на мундирах напротив должны гореть, как огонь. Во время маршировки солдаты еще могут петь какую-нибудь бодрую патриотическую песню. О том, какие красивые в их родной земле деревья, какие верные девушки, какие глубокие реки, холодные и высокие небеса, свежий хлеб, жирное масло и молоко от тучных коров. О том, что их язык самый правильный и поэтичный. За такую родину и умереть почетно и убить никого не жалко»

Подібного можна вичленити достатньо. Загалом, книга це своєрідна компіляція різних алюзій, ремінісценцій, філософських та психологічних питань накладена, шо тут душею кривити, на простенький сюжет. Щось подібне до недавнього The Midnight Gospel і вже класики Walking Life Лінклейтера. Постають питання важкої проблеми свідомості, передачі свідомості та вічного загробного життя в (привіт, Soma) соліпсизму, ідей Деніела Деннета, філософія мови, її розуміння та (не) спроможності передавати суть, реальності (“світ є все, що є подією” (Ereignis Гайдеггера?)), спогади і шо це таке ( від себе, подібно до розповіді Теда Чана The Truth of Fact, the Truth of Feeling), вже згаданий сто разів простір-час (а тут можна прочитати The Man Who Walked Home, охуєної Еліс Бредлі Шелдон, а розповіді письменниці я поглинав швидко). Якщо покопатися можна знайти щось на свій смак: від критики влади, суспільної думки і її диктатом, спроби вийти з зацикленості буття-реальності, обрати собі інший стілець, самотність та нереалізаційність розуміння сутностей еtc.

В цілому вийшла така пост-модерністська іграшка зі своїм легким ритмом та стилем, не-роман, така-сяка деконструкція української реальності, граючись з якою можна зіткнутись з різними питаннями, а потім десь за пивком/шотом віскаря обмити ці дилеми з друзями.

Не знаю, можливо мені не вистачало трохи мяса на структурі твору, опису, заглиблення у світ роману, подекуди провалювався через накопичення спроб оригінальності і гегів, намагання кумедійно обіграти будь-яку ситуацію, принаймні, мені так здалось.

Як вже вище сказав, поки це найцікавіший твір з прочитаних, і мені хотілось би, щоб він ним так і не залишився.

І не забувайте, шо:

«Везде одно мужеложество, зоофилия и недостаток почтения к органам высшей государственной власти. Если молодежь увлекается онанизмом, то рано или поздно она примется писать всякие гадости про президента и кабинет министров»

6 Саймонів Джареттів з 10.

Дописи за темою

Umano e imperfetto: "Кагарлик" Олега Шинкаренка

Beauty and Gloom: Що почитати: 3 книжки про подорожі в часі | Сучасна фантастика

Моцарт 2.0

Grumpy readerka: “Моцарт 2.0”

Танець недоумка

Людмила Смола: «Танець недоумка»

Діти Дюни

Відгуки та й отаке: “Діти Дюни”

Поштова лихоманка

Олександр Гнатюк: «Поштова лихоманка»

Umano e imperfetto: "Кагарлик" Олега Шинкаренка

Здена Тесличко: “Кантика для Лейбовіца” Волтера Міллера-молодшого

Umano e imperfetto: "Кагарлик" Олега Шинкаренка

Відгуки та й отаке: “Ехопраксія”

Заколот

Trip w/ Book: «Заколот» Володимира Кузнєцова

Umano e imperfetto: "Кагарлик" Олега Шинкаренка

Книжки опосума: “Тінь на порозі” Нати Гриценко

Umano e imperfetto: "Кагарлик" Олега Шинкаренка

Олександр Гнатюк: «Ехопраксія»

Механічний апельсин

Відгуки та й отаке: “Механічний апельсин”

Umano e imperfetto: "Кагарлик" Олега Шинкаренка

Олександр Гнатюк: «Сліпобачення»

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Нам до вподоби Ваші думки, будь ласка, прокоментуйте :)x
()
x
Догори