📜 Downfall
Вартісна і нетипова графічна робота, зроблена у фотореалістичному стилі. Це історія (імовірно автобіографічна) при вигорання, артблок та щірість у творчості. Робота геть не навантажена сюжетними твістами та вай!-сценами, утім грає з читачем на декількох шарах сприйняття.
Герой “Занепаду” – манґака, який сім років провів, працюючи над своїм серіалом, і завершивши його зтикнувся з типовою для подібного моменту порожнечею – коли більш нічого немає і треба починати “з чистого аркушу”. І він дійсно почнає – розлучується з дружиною, впадає в прокрастинацію, уникає бідь-якої відповідальності та й взагалі – активності. Одночасно, він переймається питанням, що визначає його та його творчість – раз у раз доходячи висновку (вустами різних героїв) що мірило творчості це не визнання, не відлуння у читачів, не щірість почуттів – а самі лише продажі. Декілька разів наголошується, що автор не зобов’язаний люити свою творчисть, ба більше – він може її щиро ненавидити – і ніц не зміниться. Герой (а разом із ним і автор) легко зізнається, що він – егоїстичний вилупок, але натякає, що він від того дуже нещасний і заслуговує, щоб йому співчували і приголублювали. З іншого боку – він сам показує, що така людина лише шкодить своїм близьким, а співчуття може отримати лише від повій і за гроші.
Таким чином автор ставить читачів перед дилемою: чи можна вважати вилупком того, хто відверто сповідається в тому, що він вилупок? Чи винен він в тому, коли всі навколо нічим від нього не відрізняються? Чого заслуговує автор, який стпавиться до своїх читачів, як до недоумків, що не здатні відрізнити фальш від правди?
Окрема сторона (ще й підкреслена для нас культурною різницею) – це образдівчини-повії, її ставлення до своєї роботи та її погляди на життя. З одного боку – це чітка парлель з ГГ, ототожнення роботи популярного мангаки з проституцією. З іншого – це більш наївний погляд дівчини на свій стан та життєву мету.
Це історія без моралізаторства. Без сторін та висновків, повчань та геппіенду. Багаторазово поставлене запитання “Чи можу я малювати те що хочу?” у фіналі отримує чітку та цинічну відповідь – “Ні”. Масовій авдиторії то нецікаво/складно/недоречно. З іншого боку, сам факт існування “Занепаду” наче заперечує тому. Каже: “Дивісться! Я можу послати під три чорти всі умовності, тропи та очікування. Я можу показати всю їхнюштучність та бридкість!”
Реалістична не тільки малюнком, але й поведінкою персонажів та подіями, ця манґа навряд стане “читвом на кожен день”, але прочитання точно заслуговує.