Володимир Кузнєцов: Dragon`s Heaven | Драконячий рай

Всі знають Жана Жиро ака Мьобіуса, культового бандесіне-автора, що подарував світові Блубері, Інкала, Арзака і ще цілий вихор фантасмагорічних візуальних образів, без яких світ, безперечно, не був би таким, як він є зараз. Про Мьобіуса та його творчу спадщину сказано вже чимало і не мені про неї розповідати. Навіть вплив Мьобіуса на аніме вже обговорений: певне всі знають, що Хаяо Міядзакі та мсьє Жиро були друзями і Мьобіус навіть дочку назвав Навсікаєю на честь роботи Міядзакі, яка в свою чергу була створена під значним впливом творчості Мьобіуса.

Але є ще один відбиток творчості невгамовного француза в анімації Ніппону. маловідома ОВА 1988 року довжиною всього 45 хвилин, що зветься Dragon’s Heaven. І, мати моя, напевне це більш кропіткий перенос візуального стилю Мьобіуса в анімацію, ніж будь-що включно з тим же “Арзаком”. Зрежисував і зняв його Макото Кобаяші, сучасному глядачеві відомий потужними “Las Exile”, старенькому, але абсолютно дахозривному “Стімбою” і кібер-меха-постап-рімейку “Семи самураїв” Акіри нашого Курасави. І, якщо ви бачили бодай один з цих тайтлів, ви знаєте – пан Кобаяші вміє в химерну ретрофутуристичну машинерію.

“Драконячий рай” – це не стільки історія, скільки її уривок, але світ твору, його герої, візуальна складова та анімація – просто зносять дах. Аніме – то трохи, еммм, консервативне мистецтво. коли мова йде про візуалізацію, але тут є чому здивуватися, і подібного ви, скоріш за все, не знайдете. І візуал тут – не експеримент заради експерименту, це лав леттер до препотужного майстра, та ще й такий, що за нього жодним чином не соромно.

Коротше, я не знаю, чи маєте ви зайвих 45 хвилин життя, щоб зацінити цю ОВАшку, але як таки маєте і вам кортить влаштувати фестини для очей – сміливо шукайте цю штуку)

P.S. А, ще одно. Для цього односерійного аніме Кобаяші змайстрував двохметрового пластиково меха, щоб краще розуміти, як його занімувати. Які, бляха, вам ще аргументи потрібні?