Володимир Кузнєцов: “Labyrinth: The Adventure Game”

А оглядати ми будемо настільну рольову гру *Jim Henson’s Labyrinth: The Adventure Game*, що вийшла у 2019 році.

І якщо ви вже скривилися (_«Ліцензійна рольовка, фу!»_), прошу порівняти дві дати: 1986 (вийшов фільм) і 2019 (вийшла гра). Зазвичай погані ігри за ліцензіями часто з’являються за вкрай простою схемою – під вихід основного продукту похапцем розшукується спосіб додаткової монетизації. Такі ігри зазвичай робляться нашвидкуруч, або копіюючи чужі механіки, або збираючи щось своє «на колінці». Коли ж пік продажів основного продукту минає, на підтримку та розвиток таких ігор кладуть болт. Але *Лабіринт. Пригодницьку гру* відділяють від оригінальної стрічки довгі 33 роки. То що ми маємо тут: намагання рубонути кешу на хвилі «повернення до вісімдесятих», чи love-letter улюбленому твору дитинства?

Як не дивно – ні те ні те. *Лабіринт* – це самодостатня, прикольна гра вхідного рівня, яку варто розглянути, наприклад, якщо ви хочете долучити до цього гобі дитину, або провести пару тематичних вечорів у сімейному колі. Також вона зайде, якщо ви скучили за рольовками, а сил і часу на повноцінну кампанію бракує. Прості правила, процедурна генерація пригоди та легкий, повний дивакуватого гумору настрій – все це дозволить поводитися з нею, як з настілкою. Себто – сісти й грати, без тривалих приготувань і пояснень.

Майстер тут бере на себе роль Короля Гоблинів (пірчасту перуку мати не обов’язково), решта ж стає героями, у яких король щось забрав. Як і в оригіналі, вони мають подолати Лабіринт за 13 годин і перемогти злодія. Гравці обирають ким за *походженням* є їхні персонажі: це може бути людина, дварф, гоблін, рогате чудовисько, Лицар Йора і хробак. Так, якщо ви не дивилися фільм, цей перелік може здатися трохи дивакуватим – утім _дивакувате_ – це найбільш годяще визначення для Лабіринту загалом. Потім гравці визначають *особливості персонажів* (у кожного типу вони свої й генеруються за невеличкими таблицями). Останній крок – зі списку визначають щось, в чому персонаж крутий, а в чому – слабкий. І це все. Ви готові. Звісно, вам треба ще почитати правила, але загалом, вони зводяться до того, що ви кидаєте кубики проти числа, встановленого Королем Гоблінів. Викинули більше – ваша дія успішна, менше – ні. Якщо ви робити щось, в чому ваш персонаж крутий – кидайте два кубики, обирайте більший результат. Якщо він в тому слабкий – кидайте два, обирайте менший. Часто результат кубик відповідатиме рядочку в якийсь табличці, з якою має звіритися майстер гри. І це, в принципі, усі правила.

У майстра підготовки ще менше – він просто має бігцем ознайомитися з розділом «Пригода», просто, щоб вловити атмосферу і мати загальне уявлення, як все буде відбуватися, а протягом гри – визначати складність перевірок і слідкувати за плином часу. Бо тут персонажі не вмирають – через власні невдачі вони витрачають дорогоцінний час. Коли сплинуть 13 годин – все, фінал, вони програли. Але це не біда – є можливість повернути трохи часу, та й загалом, правило «Програвати весело» тут працює дуже добре, а процес важливіший за результат.

Як же відбувається, власне, гра? Вона є низкою епізодів (сцен), кожен з яких – це розворот на дві сторінки, де є опис, необхідні схеми, пояснення і таблиці. Кожен такий епізод – це загадка, ребус чи мінігра, які треба подолати, щоб рухатися далі. Всього таких епізодів більше сотні, і просуваються ними гравці, кидаючи дайс, і додаючи викинуте число до номера епізоду. Таким чином, при повторній грі, шанс на повтори не дуже високий, та й більшість епізодів має внутрішні рандомайзери, тож в різних випадках гратимуться по-різному (та й роль майстра ніхто не відкидав, він може, і має додавати свій вплив до основи). Деякі епізоди взяті безпосередньо з фільму, але в загальному об’ємі їх не надто багато, щоб перетворити окрему гру на фанфік. Лабіринт розділений на 5 великих частин: Кам’яні стіни, Лабіринт кущів, Земля Йор, Місто гоблінів, та Замок. Кожна з яких має свої особливості і загальні риси, наведені на початку розділу.

У графічному оформленні використані оригінальні арти Браяна Фрода, того самого, хто, власне, створив і *Лабіринт*, і *Темний кристал* – тож тут все настільки круто і автентично, наскільки можливо. Розробкою сцен займався Бен Мілтон, відомий в рольовому середовищі майстер і ютубер, систему розробив Джек Цезар, а верстку і дизайн – його брат Кріс. Колаборація вийшла потужна – *Лабіринт* є чудовою тематичною грою, не обтяженою зайвими правилами, легкою в підготовці й дуже атмосферною. Це добра розвага вихідного дня, ностальгічна подорож і файний спосіб новачку долучитися до рольовок. Так, тут немає епічних битв, власних замків, навіть прокачки, як такої – але є унікальний і цікавий світ і купа найрізноманітніших епізодів.

P.S. Дуже класним додатком до гри буде *Jim Henson’s Labyrinth Artist Tribute* – збірка робіт 56 (!) художників у світі «Лабіринту». Також, вас може зацікавити, що у 2006-му лабіринт отримав офіційний сиквел – п’ятитомну манґу, видану Tokyopop, невигадливо названу «Повернення до Лабіринту», яка розповідає вже історію дорослішого (п’ятнадцятирічного) Тобі.