Володимир Кузнєцов: Змушена віртуальність укрліту і як вона може бути на користь нам з вами

Володимир Кузнєцов

Література goes virtual.

Слідуючи загальносвітовим тенденціям, українське літературне середовище починає активно переходити в он-лайн формат.

Особисто я вбачаю в цьому певні переваги. Досить довго ми мали дійсно масовими майданчниками виключно такі, що відбувалися «в реалі», як то Книжковий Арсенал, Форум Видавців та інші, дещо менші за масштабами. І останніми роками дедалі очевидніше ставало, що наразі ці майданчики стають вже затісними для укрліту, формат ставав вочевидь недостатнім, якщо не з позиції разового охоплення, то з позиції постійного контакту з авдиторією – точно. Зауважте, зараз ми жодним чином не заперечуємо важливості та необхідності цих захотів, ба більше – бажаємо процвітання тим, хто вже працює в цій непростій царині та люто вимагаємо появи нових, як всеукраїнських так і регіональних.

Але хочемо зазначити, що домінанта цих подій запровадила чіткий «епізодичний формат» українського літературного життя, де майлстоунами є ті ж весінній Арсенал та осінній Форум (Київ Комікон та Комікон Україна, до речі, тримаються в тих самих часових проміжках). Ця полярність літературного року давно вимагала якоїсь противаги. Чогось, що принципово змінювало б таку ритміку, забезпечуючи безперервний контакт літературної спільноти, яка народжувала б події не тільки локальні (як презентації книжок та літературні майстер-класи та тематичні семінари), але й такі, що потенційно мали б можливість вийти за межі локальних спільнот.

Он-лайн тут, звісно, є очевидним рішенням. Хибним було б стверджувати, що раніше літературна тусовка зовсім уникала он-лайну, але він радше був чимось додатковим, існуючим в зародковому стані, коли окремі першопроходці намагалися поодинок лупати цю скелю блогами, подкастами, буктьюбом та стрімами офф-лайн подій.

Але на дворі 2к20, і з нами трапляється те що трапляється. І у відповідь на цей виклик похід у віртуальність серед літераторів стає масовим. Масово розпочинаються он-лайн трансляції, нові полкасти, набуває актуальності до того вельми специфічна аплікуха Zoom. Важливо розуміти, що наразі все це – все ще поодинокі спроби. Значно масовіші, ніж були донині але все ще – окремі й такі, що не отримали в кожному окремому випадку більш-менш притомного розголосу. Деякі стірми топових особистостей набирають до двох тисяч глядачів, деякі збирають декілька тисяч переглядів через певну гайповість, але здебільшого в кожному окремому випадку глядачі все ще рахуються десятками, а перегляди – сотнями. І це не тому що контент не достатньо якісний (окай, і цьому певною мірою теж – але бажання має доповнюватися досвідом), але й тому, що літспільнота в нас на разі не має звички споживати такий контент. Вона не звикла, що того чи іншого письменника або критика можна послухати, не звикла, що він може розповісти щось вартісне уваги. Який вміст пропонували спікери раніше – анонси, інсайди, як максимум – дискусії на певну тему. З першими двома наразі маємо майже повну кому, дискусії ж і в кращі часи не збирали багато слухачів.

То що з’являється зараз?

Перш за все вистрілили авторські читання. Але тут тре зрозуміти, що читання – це розвага специфічна. Більшість авторів – не є професійними декламаторами та акторами, їхнє домашнє обладнання поступається навіть набору блогера-початківця. Тож тут можна розраховувати лише на особисту харизму автора та його знаність. Будемо чесні, таких в нас не багато.

Другий формат – це інтерв’ю. Він також сильно залежить від харизми та визнання того, в кого інтерв’ю беруть, а також від майстерності інтерв’юера. Нормальна тема, яка, втім, знов-таки є радше похідною ніж фундаментальною.

Третій – це професійні балачки. Теми можуть бути різними, від банальних письменницької майстерності та анонсів книжок (якби, їх поменшало, втім вони все ж таки є), до більш розгорнутих обговорень – розлогої критики окремих книжок, авторів та навіть жанрів. Це кльовий формат, і тут є що зробити, бо саме дискурсу спільноти щодо творів у нас геть бракує.

Четвертий – то розважальний формат. Подкасти «про все потроху», ігрові стріми, дурнуваті челенджи та таке інше. Те, що може просто заповнити брак живого спілкування там, де чатики та коменти вже не спрацьовують. Це кльові і потрібні штуки насправді, бо це саме той шматок особистого спілкування, якого літспільноті бракує цілком та повністю. Якими би апологетами «смерті автора» ми тут не були, та сама особистість його теж важлива.

Ну і останнє – то якісь великі східняки – так би мовити, он-лайн фестивалі. Такого в нас ще не було (ніде не було, насправді), але був певний показовий досвід великої кількості людей культури, що зібралася за допомогою Zoom у відповідь на намір влади позбавити культуру фінансування. Більше тисячи людей зібралося, якщо я не помиляюся. Це дуже дотичний приклад, але й достатньо наочна демонстрація, що подібні штуки також можливі.

Тож, що з цього можна вивести?

По-перше – дайбо, щоб це початковий імпульс не захлинувся, не зник, не отримавши достатнього відгуку. Хай там що буде далі, але такі речі нам вкрай потрібні – тільки до того ми, навіть думаючи про це, зазвичай лінувалися це робити. Наприклад лекція «Сучасна наука і Лавкрафт», яку я обіцяв викласти у мережу ще після форуму так і лишилася неопублікованою – бо як завжди, бракувало часу оформити її або записати у вигляді відео чи подкасту. А відтоді ще маю ще три лекції, які читав публічно, але так і не спромігся перенести в мережу (іронічно, що одна з них саме про мережеві жахи). Тож, карантин – це гарний привід поділитися матеріалами, які до того були доступні лише певної кількості народу, який відвідував офф-лайн заходи. А ще – привід робити більше подібних штук, вже не озираючись на офф-лайн заходи.

По-друге… по-друге, необхідна платформа, яку можна було б вивести на рівень знаності такий самий, або навіть вищий за той, що ми маємо на великих літературних заходах. Даруй за патос, але це не настільки недосяжна мета, як здається – бо ми говоримо не про якусь єдину платформу яка буде об’єднувати віртуальну активність літспільноти. Я про окремі заходи – ти що відбуваються в мережі, і ті, що проводяться на Арсі/Форумі. Тут паритет цілком можливий. Але має накопичитися дійсно серйозна кількість контенту і контент-мейкерів, щоб цього паритету досягти.

Якось наче так. Тож – «не книжками єдиними», як то кажуть. Зберігаємо спокій та розширюємо сферу впливу)

Популярні публікації

Інші публікації за темою КНИЖКИ

Володимир Кузнєцов: Змушена віртуальність укрліту і як вона може бути на користь нам з вами

#безцензури: «Сила коміксів»

Володимир Кузнєцов: Змушена віртуальність укрліту і як вона може бути на користь нам з вами

#безцензури: «Щоденник 3»

Паперовий звіринець

Відгуки та й отаке: “Паперовий звіринець та інші оповідання”

Лі Бардуґо

“Дев’ятий дім” Лі Бардуґо — анонс від Vivat

Проблема трьох тіл. Пам'ять про минуле Землі. Книга 1

Олександр Гнатюк: «Проблема трьох тіл. Пам’ять про минуле Землі. Книга 1»

The Reckoners

Володимир Кузнєцов: “The Reckoners” Брендона Сандерсона

Абрахам Грейс Мерріт

Відгуки та й отаке: “Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!”

Володимир Кузнєцов: Змушена віртуальність укрліту і як вона може бути на користь нам з вами

Beauty and Gloom: Що почитати: 3 книжки про подорожі в часі | Сучасна фантастика

Моцарт 2.0

Grumpy readerka: “Моцарт 2.0”

Танець недоумка

Людмила Смола: «Танець недоумка»

Діти Дюни

Відгуки та й отаке: “Діти Дюни”

Поштова лихоманка

Олександр Гнатюк: «Поштова лихоманка»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори