Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

Типова зав'язка: 34-річний безробітний, вантажівка, смерть, переродження в іншому світі. І тут перед нами відкривається світ меча і магії, у якому наш герой переродився немовлям зі свідомістю дорослого задрота, який 20 років не вилазив з хати. Що ж чекає в новому світі нашого героя, який ледве ходити навчився і вже безмовно кастує магію середнього рівня, і має намір прожити нове життя на повну, уникнувши помилок минулого?

Цьому допису передувала підготовка до подкасту MANGUA з оцінкою зімового сезону 2021, а також срач про “безробітнього” під час і після подкасту. Наші думки щодо оцінки цього аніме розійшлися. Беріть це до уваги, бо світ великий і смаків багато.

Отже, зазвичай, я оцінюю тайтли, виходячи з чотирьох Ц:

  • Цікаві персонажі;
  • Цікавий світ;
  • Цікава анімація;
  • Цікавий сюжет, структура якого складається з базових естетичних елементів:
    • експозиція;
    • зав’язка (перший проява художнього конфлікту твору, демонстрація в образах чи персонажах чи ситуаціях основної художньої суперечності, що пронизує увесь твір);
    • розвиток (персональні арки й апогеї характерів — персональні протокульмінації);
    • кульмінація;
    • розв’язка;
    • завершення (епілог).

Чи є у Реінкарнації цікава експозиція? Не дуже. Вона достатньо банальна і вже цим не захоплює. Було, була, буде.

Чи є цікава зав’язка? На всяк випадок нагадаю — зав’язка — це перший прояв художнього конфлікту у творі, конфлікту ідей, конфлікту сутностей, конфлікту принципів, який проявляється в арках різних персонажів і з різними результатами завершується в їх персональних протокульмінаціях. Банальним прикладом художнього конфлікту буде протиріччя між любов’ю і ненавістю в “Ромео і Джульєтті”.

Але що назвати основним художнім конфліктом цього твору? Не ідеєю, темою, змістом — а саме конфліктом? Назву декілька, які зустрічав у відгуках.

Конфлікт між збоченою поведінкою й суспільно прийнятною? Його нема — герой постійно демонструє асоціальну поведінку й надалі, він лише краще став її приховувати. Навіть типу інкорпорація в суспільство будується не на тому, що він проживе правильне життя, а що він проживе гарне життя на повну, реалізуючи власні бажання (і знаючи як далі розвивається сюжет в ранобе, я можу лише посміхатися).

Саме ж з тієї причини це не конфлікт між минулим асоціальним Я персонажа і його новим соціальним Я — бо це не художній конфлікт, це його особистий конфлікт, який до того ж не дуже й то і конфлікт між минулим й новим — скоріш конфлікт між тим, що в минулому його Я не сприймали, а тут він підлаштовується так, щоб його Я сприймали. Та і світ в цілому такий, що його бажання й відповідно і він тут не розглядаються як збочення, а цілком як норма, а середовище сприяє йому, а не протистоїть.

Тоді це може бути конфлікт між ксенофобією та толерантністю, несприйняттям-переслідуванням девіантності-маргінальності й допомогою-прийняттям інакших? Між прийняттям та неприйняттям Іншого?

Так, це схоже на конфлікт, коли він зустрічає й рятує від знущань Сільфіетту, а потім далі взаємодіє зі спердом, сприймаючи їх як звичайних “людей”, а не як страшних лиходіїв.

Але є одно але.

Це не конфлікт. Це квазіконфлікт. Бо герой не має упереджень щодо спердів й не переступає через них, щоб допомогти й щоб спілкуватися. Він просто не знає, що вони ЗЛО й тому сприймає їх як й інших. Для нього в цьому нема конфлікту, для нас в цьому немає конфлікту.

Більш того. Це міг бути справжній конфлікт, як би він переродився не у гарній родині з файними передумовами для подальшого життя у цьому світі (родина авантюристів-яких-ніяких-аристократів, володіє магією), а якби переродився як сперд й знов проходив через неприйняття й цькування від навколишніх й родини, як у попередньому житті. Але цього разу, щоб він не здався, отримавши другий шанс, щоб не зважаючи на спротив й забобони, в тому числі не тільки від інших рас, але й від родичів, жив гідно, отримавши друзів  — і не тільки серед таких, як він, але й серед інших рас. Щоб він дійсно проходив черед конфлікт ксенофобії й толерантності, заперечення й прийняття.

Я не бачу базового художнього конфлікту в цьому творі, що формував би чи виражав його ідею. Псевдоконфлікти — так, бачу. Персональні конфлікти, які будуються не на базовому протистоянні, а на шаблонних тропах жанру та взагалі фансервісних образах аніме — також. Конфлікт, що був би зав’язаний на ідею твору — відсутній. А фанати серіали кажуть, що ідеєю серіалу є спокута, або що ідєю серіалу є те, що завжди є другий шанс. Навіть зустрічав тезу, що є карма і гарні справи нагороджуються, типу асоціальне збочене життя виправдовує те, що герой один раз зробив добру справу — пожертвував собою і отримав таке перодження. Ну що ж, давайте детальніше.

По-перше, спокута від того, що він був покидьком, над яким знущалися, а він просто сприймав це? А що тут, в принципі, спокутувати? Він же не вбивав й не гвалтував людей, він просто був соціальним шматком лайна. Що тут спокутувати? Не прожив гарне життя? А це злочин? Не він знущався, над ним знущалися. Переродився він, а не ті, хто його цькували. Йому нема чого спокутувати, йому є лише чим насолоджуватися. “By the Grace of the Gods” хоча б чесно про це казав, нічого не приховуючи й не роблячи вигляд, що він щось більше, ніж він є.

По-друге, я вже казав, що йому дали не другий шанс, бо у нього кардинально змінилися умови старту й проживання у житті — а це не другий шанс, це повністю новий рестарт, без проходження по тій же самій гілці проблем, але тепер з можливістю протистояти цим проблемам, як в тому ж варіанті, що я розмислював про переродження у якості сперда.

По-треттє — карма у вченні про карму працює не так. Це скоріш щось християнське — покайся і всі гріхи підуть геть. Карма — це більш складний механізм, де ти отримуєш у наступному переродженні життя найкраще настільки, наскільки краще ти був у попередньому, тому як би то була карма — він переродився б таким само жирним збоченим покидьком, якого зневажають, але може на одну людину менше його б цькували, ніж у попередньому житті.

То давайте будемо відверті — оскільки в цьому аніме нема художнього конфлікту, то в аніме нема й як такого сюжету, що рухається до розв’язання основної проблеми цього конфлікту, вираженої в персонажах й подіях. То що ж є?

Є псевдоконфлікти й псевдорозвиток персонажів у наборі сцен, які не пов’язані єдиною художньою цілісностю сюжету, а просто тим, що так треба автору для хоч якогось дійства. Своєю чергою, це створює квазісенси й сурогатні образи. В такого роду фентезі-ісекаях та рпґ-фентезі ми отримуємо насправді симулякр фентезі — тобто, не проблематику мітичного погляду на світ з його архетипами й опозиціями, що містить універсальні смисли, а паразитування на сучасних комплексах, сучасних травмах, сучасних фетишах і сучасному фансервісі. Це не просто ерзац фентезі — це ерзац наративної художності.

Чи можна насправді це поєднувати — сучасність і мітичність? Так, можна, безумовно. Це добре вдається “Ре: Зеро” з його переосмисленням протистояння долі  й волі з застосуванням ідеї багатоваріативності шляхів розвитку історії. Це файно показував у своїй деконструкції “Володар-заробітчанин” у реверсивних образах персонажів. З класики згадаю “Дванадцять королівств”, котрий протиставляв простоту сучасного життя  складному ритуалізованому світу міта. А Абєнобаші взагалі ідеально демонструє, чому ця гра з потраплянством є протистоянням реального та ірреального.

З наведених прикладів можна побачити, що я не вимагаю від тайтла прям якогось мегаекстрординарного художнього конфлікту й позбавлення елементів фансервісу. Ні, я просто хочу сюжетної цілісності від тайтлу, але цього неможливо отримати, якщо сюжет не будується на основі базових елементів. 

Хтось може сказати, що я чіпляюся і тут ми маємо ісекайний слайс оф лайф: повсякденне життя персонажа у буденному фентезі-світі. Насправді, ні — не маємо. Буденність цього світу не показується. Нема рокриття навколишнього протагоністу селища з його місцями та жителями, нема буденних справ й повсякденної діяльності, повторення подій зі зміною чи розвитком персонажів цих подій (наприклад, ярмарка чи щось таке). Нема слайс оф лайф в цьому аніме як основи сюжету.

До того ж, жанр повсякденністі не виключає художнього конфлікту у своїй структурі, бо це умова динаміки й взаємодії персонажів, що втілюють різні прояви в тій чи іншій мірі цієї художньої суперечності й проходять різні персональні арки, відображаючи її.

А щодо персонажів — чи вони цікаві? Мені — не дуже. Бо базові персонажі тут — ходячі анімешні й рпґ-фентезі тропи, а не персонажі. Ці тропи міг би унікалізувати основний конфлікт — проте ні, його нема — нема й унікалізації.

Отже, чи світ, може, цікавий? Та ні, він достатньо банальний, в тому, що показано. Навіть занадто. В цих фентезі-ранобе, таке враження, всюди такі світи, побудовані на рпґ-шних шаблонах. Але знов ж таки — світ можна унікалізувати, переробивши шаблони — але ні, цього нема.

Ви можете сказати, що це лише перший сезон, що це лише експозиція історії, а не вся історія — ну тим паче — це погано для твору, коли його експозиція займає 11 серій. Це не так працює. Це як би Мартін увесь обсяг “Гри Престолів” розповідав про дитинство Джона Сноу до моменту з вовками, нічого не пояснюючи за світ, суспільство та інших персонажів, а потім вже через 600 сторінок почалася б зав’язка. Це погана експозиція — а твір не має починатися з поганої експозиції.

І я нічого не маю проти оповідей у творах про дитинство героїв. На цьому багато творів будується, особливо в фентезі, проте вони вже є сюжетними, а не експозиційними оповідями, в них відбувається зав’язка й навіть розвиток.

До того ж я читав манґу і знаю, що далі краще не стане. Ну, звісно, якщо ви хочете ще більше анімешного трешового фетишизму, усього ось цього — тоді, звісно, стане. 

І про секс (бо коли кажуть про цей тайтл — починають казати про секс). Не бачу проблеми в наявності сексу та еротики в тайтлі. Всі ми, врешті решт, дивилися “Гру Престолів” і ніхто від того не вмер (сподіваюсь). Бачу проблему, коли є зайва надмірна сексуалізація, при чому це сексуалізація школяра, до того ж школяра-курця. Секс і еротика — це нормально. Сексуально-еротичний патологічний фетишизм — не дуже. А в Mushoku Tensei — саме фетишизм, бо сексуалізуються не персонажі, а анімешні штампи й образи (покоївка, цундере, доросла дівчина, яка виглядає юною, ну і панцу, звісно. Прокляття, ви заставили мене критикувати панцу. Покидьки). Інакше кажучи, у нас тут не реальні живі персонажі, які мають власну сексуальну й еротичну персоніфікацію, а аніметипи, що їх замінюють.

Отже, нарешті, головний для багатьох аспект аніме — анімація. Що ж, так, вона гарна. У перших двох епізодах. Навіть сакуґа є. А що далі? Далі ну може в останньому епізоді недовга ефектна сцена зі зміюкою. А так серіал постійно обробляли й допрацьовували цілі банди режисерів. У шостому епізоді — 9 режисерів анімації, 4 режисери епізоду. Боже ж ти мій. І, якщо чесно, я не дуже вражений. Той же “Акудама Драйв” візуально більш мене вразив, якщо вже порівнювати анімацію у плані візуального концепту, а не навалення сакуґи в окремих сценах. АД тримає свою візуальність постійно на одному стабільному рівні. А типу алюзії та референси це добре, але вони не замінять цілісної динамічної візуальної історії. Тобто, я не кажу що візуал тут поганий. Ніт, він нормальний, місцями достатньо гарний. Але чи рятує це історію? Ні, не рятує.

Отже, ось саме чому, на основі цих чотирьох Ц, я вважаю цей тайтл поганим, який заслуговує максимум 1 з 10, але я хочу йому поставити навіть -1 з 10. Але що ж  нехай буде від мене 0. Бо примітивщина (а “реінкарнований” є примітивщиною) це завжди погано.

Я розумію — ви хочете розслабитися й забутися, дивитися в екран й отримувати задоволення. Все добре, що не нудно. Але зрозумійте і ви — оспівування й гайп навколо такого роду тайтлів — це означає, що замість гарного аніме ми отримаємо ще один посередній ісекай, тому що люди жеруть й вимагають добавки. Так було з мое, так було з еччі, так було з гаремниками, так було з сісемниками чи як там тайтли з сестричками називають? Я розумію, що і ісекай піде колись на околиці мейнстриму (принаймні, сподіваюсь на це), але поки що ми будемо і надалі отримувати посередні й погані тайтли в популярному жанрі — тому що маса споживачів — це Стас і йому нормас. А студії, звісно, замість того щоб ризикувати й експериментувати й братися здебільшого за складні тайтли зі складними персонажами, будуть робити й надалі те, що споживає більшість — це ж лише бізнес, еге ж. Але якщо це лише бізнес, то це вже не культура, а шоу, а якщо це просто шоу, де головне шокувати й захоплювати, а не змісти — то аніме стає просто морською піною, а не могутньою хвилею.

На щастя, ми маємо багато інших тайтлів, які хоч і не на гайпі, але створюють те, що робить аніме мистецтвом й гарною художньою діяльністю. На це лише і надія.

В принципі, я, скоріш за все, з тих, кого можна назвати гейтером цього аніме. Що ж, так і ж — в мене справді це аніме викликає бажання лише гейтити його, ігноруючі через всі ті погані моменти, що я бачу, хочу щось позитивне у ньому (а воно, мабуть, є, бо люди в цілому ж дивляться і їм подобається).

Нагадаю — це лише мої власні враження, і у вас можуть бути зовсім інші. Якщо є бажання, можете поділитися ними в коментарях. Завжди буду радий подискутувати.

Дописи за темою
Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

Враження від аніме: ТОП зими 2021

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

Богдан Nekonosan: “Каґуя хоче, щоб їй зізналися”

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

MANGUA-ПІДСУМКИ: Обираємо ТОП аніме зими 2021 року

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

MANGUA-ВРАЖЕННЯ: Як Trigger скотився або чому Brand New Animal не варто дивитись

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

MANGUA: аніме-підсумки 2020 — обираємо найкращий серіал року

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

MANGUA 13: Безробітній хлопчина з села біля таємного підземелля або павучиха-скейтерка з диво-яйцем

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

Кіберпанк: людина як лабораторний щур

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

Кіберпанк: політ крізь кролячу нору

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

#безцензури: «Навсікая з долини вітрів»

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

MANGUA-ВРАЖЕННЯ: Оглядаємо Міжвидових оглядачів або хентайний ситком, який ми [не]заслужили

Враження від аніме: Mushoku Tensei | Реінкарнація безробітнього

MANGUA-ВРАЖЕННЯ: Руки геть від кіноклубу або як Eizouken повертає любов до аніме

Підписатися
Повідомляти про
2 Коментарі
старі
нові популярні
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі

Абзац про те якби він родився в середовищі цькування, але з можливістю на цей раз цьому протистояти, змінити все на краще, звучить як крута сага в дусі Наруто, де герой буде проходити тяжкий шлях, описав те що нам не отримати, капець шкода після прочитаного, що воно не є таким насправді а просто фанфіком *пустив сльозу*
В підсумку дуже чудове обґрунтоване враження, хоч я сам одну серію протримався, але розділяю цей гейт.

2
0
Будемо раді дізнатися Вашу думку про публікацію :)x
()
x
Догори