Відгуки та й отаке: “Ехопраксія”

Пітер Воттс
📗 Ехопраксія

Що це було? Зізнаюся, я так і не зрозумів повністю. Я не зрозумів ані що сталося на початку, ані що сталося наприкінці. Ну як… зрозумів, приблизно. Сподіваюсь… проте не впевнений. Звісно ж, я готувався до того, що легким шлях не буде, адже позаду вже «Сліпобачення», проте до такого ніколи не буваєш готовий сповна.

Про що ж історія? Про несподівану подорож. Хоча чи таку вже й несподівану? Перше питання з багатьох, які здавалося б, не мали б виникнути, але виникають і, здавалося б, повинні виглядати абсурдними, але не здаються. А чого? Бо свобода волі – ілюзія. Завжди є причина, а вибір – неминучий наслідок і він може бути тільки один. Це так – загалом.

Про що іще? Про постлюдей, транслюдей… надлюдей? Як показує попередній досвід, Воттс не прихильник нормальних персонажів у своїх творах. Саме так – всі його герої якісь… нетипові, зі своїми тарганами (тут ті, хто читав, мають посміхнутися з каламбуру, або й ні). Хоча про що може бути мова, коли в описуваному Воттсом майбутньому цих «нормальних», таких, як ми з вами, вважають якимись реліктами. Друге діло – Двокамерні рої, прототипи, вампіри, зомбі… Ох, свят-свят-свят! Воттс, що ти робиш? Не плав мій бідний мозок! Так, вампіри та зомбі – річ достатньо науково обґрунтована і додає твору специфічного шарму, родзинки. Роби далі, Воттсе! А знаєте, що? Вуду – теж можна обґрунтувати, застосувати і отримати результати. Принаймні автор зробив так у творі.

Ще про що? Про смерть. Про її прийняття та усвідомлення, розуміння. Хоч би якими раціоналістами ми були, нам тяжко співіснувати з думкою, що смерть – це те, що станеться зі мною, тяжко заходить думка про усвідомлення факту, як би ми не обманювались, що це природньо і «Так, я розумію і усвідомлюю, бла-бла-бла», проте все це здається дурнею, адже, напевно, навіть в момент, коли ти уже розумієш, що от – добігають останні секунди, факт смерті не приймається в повній мірі, адже важко мислити про світ поза своїм існуванням, усвідомлюючи свою відсутність у ньому. Заразився щось цими міркуваннями – залишу їх собі на безсонні ночі.

Про що книга? Про Бога, про віру. Не варт протиставляти вірі науку, бо й сама наука на ній базується. Ми сприймаємо світ власними сенсорами, вірячи тому, що вони дають нам достовірну інформацію, ми ступаємо кожен наступний крок вірячи, що гравітація не змінилася. Ми заглиблюємось у Всесвіт з вірою у те, що фізичні закони не змінилися. А що, коли всі ці фізичні закони – це лише локальне явище? Що, коли в іншому місці ці фізичні закони зовсім інші, а то й взагалі в тому місці їх не інтерпретуєш, як фізичні закони, а як щось зовсім інше? Або ж що, коли незвідані пустоти знань ми заповнюємо теоретичними моделями, а це всього-навсього насправді проста непропрацьованість нашого Всесвіту, подібних до якого ще збіса у… мультивсесвіті. Що, коли ми стараємося шукати зв’язки там, де вони відсутні? Що коли ми бачимо лик божий на зрізі дерева, якого просто немає насправді? Що, коли ми витончені зв’язки означуємо як витвір Великого годинникаря, а насправді це банальний збіг?

Достатньо питань – їх постане при прочитанні на порядки більше.

Це хороше тренування для мозку. Я би навіть сказав, що виповнити усі вправи – річ непосильна, принаймні для мене. Я впевнений, що не зрозумів усього і не впевнений, що зрозумів хоч щось. Але це не було сліпе перечитування тексту. Ти напружуєш свій мозок до максимуму і тримаєшся на ньому, долаючи те, що можеш, а що не по силах – ковтаєш і рухаєшся далі з надією, що таємниця відкриється десь потім в тексті. Всі поставлені питання – інтелектуальна насолода. Це ніби кріпатура після несподіваного воркауту – все болить та ниє, але приємно. Я би сказав, що перечитаю цю книгу в майбутньому і відкрию тоді в ній для себе щось нове, розкрию деякі з питань, проте не впевнений – певність матиму, коли враження спадуть.
Звісно, знімаю перед автором капелюха – робота титанічна, а кількість джерел відчутна на сторінках. Це свого роду просвітництво, яке рухає простих читачів, котрих з точки зору сьогоднішніх наукових досягнень можна назвати консерваторами світогляду, до нових площин світосприйняття. А другого капелюха знімаю перед перекладачами – я продирався через роман, мов через тернові хащі вночі, коли ноги по лікті в багнюці, навколо шквальний вітер, комарі і п’явки, а сила тяжіння, мов на Юпітері, проте яким був ваш шлях – можу лише уявляти, але не візьмусь описати це тут. Добре, що автор змилостився і лишив наприкінці примітки – так стало трошки світліше.

Це було неймовірно. Потрібно перевести подих. Ця книга лежатиме на моїй поличці, а я поглядатиму на неї з думкою: «Ех, був я молодий і коїв неймовірні речі». Звісно, я її рекомендуватиму, проте не всім, бо хай би що там казали, а базовий рівень знань для прочитання мати потрібно, а що то за рівень – бозна, збіса високий.

Не все ще сказав, не все зрозумів, але на цьому все.

Інші публікації за темою

Проблема трьох тіл. Пам'ять про минуле Землі. Книга 1

Олександр Гнатюк: «Проблема трьох тіл. Пам’ять про минуле Землі. Книга 1»

The Reckoners

Володимир Кузнєцов: “The Reckoners” Брендона Сандерсона

Абрахам Грейс Мерріт

Відгуки та й отаке: “Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!”

Відгуки та й отаке: "Ехопраксія"

Beauty and Gloom: Що почитати: 3 книжки про подорожі в часі | Сучасна фантастика

Моцарт 2.0

Grumpy readerka: “Моцарт 2.0”

Танець недоумка

Людмила Смола: «Танець недоумка»

Діти Дюни

Відгуки та й отаке: “Діти Дюни”

Поштова лихоманка

Олександр Гнатюк: «Поштова лихоманка»

Відгуки та й отаке: "Ехопраксія"

Здена Тесличко: “Кантика для Лейбовіца” Волтера Міллера-молодшого

Відгуки та й отаке: "Ехопраксія"

Відгуки та й отаке: “Ехопраксія”

Заколот

Trip w/ Book: «Заколот» Володимира Кузнєцова

Відгуки та й отаке: "Ехопраксія"

Книжки опосума: “Тінь на порозі” Нати Гриценко

Підписатися
Повідомляти про
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Нам до вподоби Ваші думки, будь ласка, прокоментуйте :)x
()
x
Догори