Здена Тесличко: “Місто перебудов” Ґреґа Іґана

permutation city
📜 Автор: Ґреґ Іґан
📗 Книга: «Місто перебудов»

(Вибачте, але зовсім трохи поспойлерила)

Я в екстатичному захопленні!

На цьому можна було б і завершити, але одне речення – це не відгук))

Отже, «Місто перебудов» австралійського письменника Ґреґа Іґана – це – повірте мені на слово – якісний зразок наукової твердої фантастики, що сповнений колосальним філософським змістом. Один із небагатьох романів, які дійсно можна вважати творами, що змінюють світогляд.
Написаний професійним програмістом і надзвичайно ерудованою людиною, роман пронизаний несподіваним розвитком математично-цифрових ідей Тегмарка, що для мене було просто вибухом мізків (згідно з його гіпотезою про математичний всесвіт, «наша зовнішня фізична реальність є математичною структурою і ці світи достатньо складні, щоб утримувати самосвідомі підструктури, які будуть суб’єктивно сприймати себе як існуючі у фізично «реальному» світі»).
Роман продуманий, його персонажі живі і природні, їх психологічні портрети достовірні. З перших же сторінок все чудово нашаровується одне на одне. І хоча стиль оповіді нелінійний і містить постійні флешбеки – дістаєш воістину читацьку насолоду, намотуючи реальності твору на неведиму вісь залізної логіки. Вся історія опирається на правдоподібні наукові допущення, розвивається неспішно і залишає основну інтригу «на потім». Письменник дуже уміло вміє вести роздуми на абстракті чи вузькоспеціалізовані теми, подаючи їх через персонажей, яким співчуваєш, – так, що не виникає обтяженості твору «науковою основною», хоча вона, поряд із математичними теоріями, містить глибокі знання і по квантовій хімії, і по кліматології.

У романі порушено ряд філософських і етичних питань. Чи являється цифрова копія людини особистістю? Чи має вона самосвідомість? Чи має вона право на права? Де ті розмиті межі між реальністю і віртуальністю? Що взагалі є «життя»? Проблема персональної ідентичності цифрових копій людей пронизує весь твір. Більшість у майбутньому таки сприймає їх, як частину своєї особистості, яка може функціонувати паралельно з оригіналом. Копії, копії копій… все це трохи асоціюється у мене з фільмом «Престиж», де ілюзіоніст убивав свої копії задля фокусу телепортації.
«Церква Бога Байдужого» – не просто ще одна релігійна секта майбутнього, але і доктрина про Бога, який створив Всесвіт – і більше не вмішується у перебіг подій. І ця доктрина є одним зі смислових стовпів, на яких тримається весь роман. Доктрина перегукується з однією з головних героїнь, Марією, яка сама стає творцем нового світу, запускаючи його вірогідність існування із заданими параметрами, але більше не вмішується у процес еволюції, яка іде своїм шляхом і приходить до непередбачуваних наслідків. Також цей деїзм розкривається і в створенні світу Полом Даремом, який після свого виникнення не є доступним навіть для спостереження. Марія і Пол, що являються творцями своїх особистих світів, виявляються для письменника зайвими у своїй реальності. Вони відторгаються нею, як викидень. Проте Марія з відчаєм чіпляється за свою, чого не можна сказати за протилежний світогляд Пола – божевільного генія зі сміливою ідеєю вічного незалежного життя, яка грунтується на виведеній же ним «теорії пилу».

Абсолютно новий підхід до спокути, який, однак, перегукується із Достоєвським, поданий через атеїстичну відповідь у одного із головних героїв з темним минулим, який занурює себе у вигляді цифрової копії в персональне пекло – світ без любові, де постійно повертається у страшний день свого злочину, чинячи самосуд і самопокарання. І тільки через безкінечні страждання і уявні метаморфози минулого, де слід було вчинити по-іншому, головний герой може здобути спокуту. І якщо ця лінія Томаса Рімана – це питання моральної етики самого письменника, то лінія Піра – це приклад сліпого самозречення заради любові. Це – метафізичне убивство особистої ідентичності заради іншої людини, здатність вийти за межі реальності у прямому сенсі і трансформувати не тільки свій характер, але і себе самого – у ціле людство (і знову привіт проблемі персональної ідентичності). Адже для автора – будь-яка наша форма існування може себе змінити. Достатньо просто «переставити букви».

То чим є все-таки свідомість? Тим, що виникає в мозку, чи таки мозок – це лише інструмент свідомості? І доки можливо змінювати свою особистість, щоб не порушити її «ядро»? Іґан іде ще далі і стверджує, що свідомості не тільки необов’язково потрібен мозок, а їй (в ідеалі) навіть не потрібен фізичний носій! І ось тут ми підійшли до просто запаморочливої гіпотези, що цифрова копія людини існує навіть тоді, коли її не обчислюють процесори (теорія пилу). Бо що таке цифрова копія? Двійковий код. Що таке простір-час? Двійковий код. Цифри. І між потенційним існуванням і реальним немає принципової різниці, а смерть – це тільки безшовний перехід від однієї реальності до іншої. І ні одна, ще раз повторюся – ні одна! із реальностей нічим не обмежена. Це тільки люди, щоб хоч якось не зійти з розуму, чіпляються за минуле і пам’ять, не дозволяючи самі собІ у сОбі щось змінювати…

Дописи за темою

Здена Тесличко: "Місто перебудов" Ґреґа Іґана

#безцензури: «Сила коміксів»

Здена Тесличко: "Місто перебудов" Ґреґа Іґана

#безцензури: «Щоденник 3»

Паперовий звіринець

Відгуки та й отаке: “Паперовий звіринець та інші оповідання”

Лі Бардуґо

“Дев’ятий дім” Лі Бардуґо — анонс від Vivat

Проблема трьох тіл. Пам'ять про минуле Землі. Книга 1

Олександр Гнатюк: «Проблема трьох тіл. Пам’ять про минуле Землі. Книга 1»

The Reckoners

Володимир Кузнєцов: “The Reckoners” Брендона Сандерсона

Абрахам Грейс Мерріт

Відгуки та й отаке: “Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи!”

Здена Тесличко: "Місто перебудов" Ґреґа Іґана

Beauty and Gloom: Що почитати: 3 книжки про подорожі в часі | Сучасна фантастика

Моцарт 2.0

Grumpy readerka: “Моцарт 2.0”

Танець недоумка

Людмила Смола: «Танець недоумка»

Діти Дюни

Відгуки та й отаке: “Діти Дюни”

Поштова лихоманка

Олександр Гнатюк: «Поштова лихоманка»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Догори